«Україна — це не лише війна». Несподівані враження іноземців від життя у Вінниці

Анна, Пол та Матео знайомилися зі святом Водохреща. Фото надали герої публікації

Щовівторка та щочетверга у «Левел 80» двоє італійців — Анна та Маттео проводять «спікінг клаб». Вони безкоштовно навчають вінничан італійської мови. На заняття приходить багато людей, власне, там ми й познайомилися. Молоді викладачі залюбки погодилися на інтерв’ю з журналісткою «20 хвилин».

На зустріч в кафе Анна та Маттео привели свого друга, Пола. Молодий чоловік родом з Нідерландів. У Вінниці він живе вже півроку і також проводив курси з голландської мови. 

Анна — єдина в цій компанії, хто спілкується російською мовою. Маттео знає італійську, англійську та німецьку, а Пол — голландську та англійську мови. Між нами не було мовного бар’єру зокрема завдяки Анні, яка виступала в ролі перекладача. Варто зазначити, що ця компанія дуже відкрита та легка на підйом, спілкуватися з ними було цікаво, ми багато жартували та сміялися.   

Програма неформальної освіти

Молоді люди приїхали сюди за програмою Євросоюзу, співпрацюють з центром розвитку «Пангея Ультіма». Це центр неформальної освіти, зосереджений у Вінниці.

— Євросоюз дає можливість людям провести кілька місяців в іншій країні і побути волонтером, — пояснюють журналістці. — Якщо, наприклад, ти щось цікаве вмієш чи знаєш, то можеш цьому навчити інших. Це такий обмін досвідом, культурне навчання. Свого часу ми вирішили вступити в цю програму і приїхали в Україну, хоча можна обрати будь-яку іншу країну.

За волонтерство Анна, Пол та Маттео отримують кишенькові гроші — вистачає на проживання та їжу.

— Нам платять гроші залежно від середнього прожиткового мінімуму в наших країнах. Тобто, якщо в Італії це одна сума, то в Нідерландах — зовсім інша. Нам на життя вистачає, — кажуть вони.

Українці теж можуть стати волонтерами та поїхати пожити в іншу країну. Всі подробиці шукайте тут.

Чому саме Україна? 

До приїзду у Вінницю молоді люди були не знайомі, приїхали сюди в різний час та з різних частин світу. Наприклад, Анна родом з півдня Італії, з регіону Апулія. Маттео — з  Монца, невеликого містечка поблизу Мілану. А Пол — голландець, який тривалий час жив у Новій Зеландії.    

На питання, чому обрав для довготривалого візиту саме Україну, Пол розсміявся. Каже, що це питання найчастіше чує від тутешніх.

— Чому Україна? Колись я був певний час у Росії, познайомився з їхньою культурою і мені стало цікаво, що ж собою представляє Україна. В наших медіа часто чути про російсько-українську війну, але оскільки я вивчав міжнародні відносини, мені було цікаво побачити зсередини, що і як виглядає насправді. Війна — це далеко від Вінниці, — каже він.  

Анна додає, що тема війни в Україні — найпопулярніша в європейських ЗМІ:

— Я думаю, що це дуже сумно. Україна — це не лише війна, у вас є величезне культурне багатство. Саме тому нас не лякала ця ситуація, коли ми планували сюди їхати. Ми розуміли, що люди якось тут живуть, і значить ми теж зможемо.

Волонтери розповідають, що адаптуватися до життя в країні було не важко. Кожен з них вже мав досвід тривалого перебування за кордоном. Хтось в Росії, хтось — в Німеччині.

Мовний бар’єр або як пояснити жестами

Маттео здобув ступінь бакалавра за спеціальністю комунікацій. Він вчився у місті Болцано, яке знаходиться на Півночі Італії. Там двомовний регіон і люди спілкуються німецькою та італійською.

— Ситуація в Україні мені трішки нагадує те середовище, де я навчався. У вас теж спілкується російською та українською мовою і всі один одного розуміють, — говорить Маттео.

Анна навчалася на філологічному факультеті — вивчала іноземні мови та літературу. Дівчина — поліглотка, володіє італійською, англійською, німецькою, російською та французькою мовою.

— Під час навчання я вирішила зробити акцент на російській мові, тому певний час жила в Москві та Петербурзі ще до пандемії, — каже Анна.

Для дівчини, яка спілкується російською, не важко знайти спільну мову з нашими містянами. Волонтери намагаються триматися разом, якщо потрібно сходити за покупками чи посидіти в кафе. Щоправда, дівчина зізнається, що її дивує, як вінничани спілкуються між собою:

— Людина може говорити українською, а їй відповідають російською. Для мене це було спочатку трішки дивним, я думала «Що? Чому так?». Я думала, що українську мову мені буде легко розуміти, але виявилося, що не так все просто. Хлопцям важче, бо вони не знають російської. За весь час ми всі вивчили трішки слів українською, я трохи читаю та можу говорити.

Маттео розповідає, що в кав’ярні може прочитати позиції з меню українською. Замовлення робить англійською, а в разі, якщо офіціанти чи бариста не розуміють, він завжди може пояснити жестами.

— Всі італійці завжди голосно розмовляють, ми все підкреслюємо жестами. Я трохи навіть сприймаю на слух українську мову, знаю кілька слів: «будь ласка», «дякую» та інші базові слова. Насправді, в італійській, англійській та українській мовах не так багато спільних слів, тому інколи важко зрозуміти, про що ви говорите. Але в цілому, я думаю, що українську легко вивчити, якщо є бажання, — каже Маттео. — Це ж не арабська чи китайська.

Карантин та його кордони

Оскільки Анна та Маттео прибули у Вінницю наприкінці листопада, їм довелося перечекати наш, український карантин. Тому ми поговорили й про те, наскільки велика різниця у карантинних обмеженнях через коронавірус у наших країнах. Анна розповідає, що в Італії ситуація й досі жахлива, а в Україні все набагато спокійніше. 

— Як тільки пандемія почалася, з березня до середини травня нам не можна було виходити з дому. Людей штрафували, якщо вони виходили на вулицю, — розказує Анна. — До того, як ми приїхали сюди, я дуже турбувалася і переживала, що буде з нами. Але координатори говорили, що ситуація в Україні більш-менш стабільна та порівняно краща, ніж в Європі. У вас можна вийти з дому і зустрічатися з людьми, не все зачинене.

А Пол розповідає, що в Нідерландах перші місяці був м’який карантин. Люди могли виходити з дому і мали право прогулятися. Але в серпні кількість хворих стрімко збільшилася, тому карантин став значно жорсткішим. Так періодами триває й досі — карантин то посилюють, то послаблюють.

Оскільки молодь приїхала сюди незадовго до введення чергового локдауну, їм вдалося трішки покататися Україною, познайомитися з учнями та нашою культурою. А от під час локдауну, вони заповнювали блог — писали про свої враження від України та Вінниці зокрема.

Мовні курси

Від занять з вінничанами в іноземців склалося різне враження. Якщо до Анни та Маттео постійно приходять люди, то в Пола ситуація кардинально інша. Хлопець припинив викладати голландську, каже, що люди ставилися до його уроків не надто серйозно і приходили більше заради розваги, а не навчання.

Анна розповідає, що їх заняття відвідують люди різного віку та з різним рівнем знань. Приходять і молодь, і пенсіонери.

— Є одна жінка, яка колись працювала в Італії, — каже дівчина. — Хтось був в Італії і прагне практикувати італійську, в когось там живуть родичі або кохані, а хтось лише прийшов і нічого не знає…  

Погода по-вінницьки

Коли ми зустрілися з Анною, надворі було досить сніжно та морозно. Дівчина закуталася в пуховик та обережно йшла по асфальту — боялася послизнутися. Вперше вона зі снігом познайомилася в Росії і ще не до кінця визначилася, подобається він їй чи ні. Каже, з одного боку — це атмосфера Різдва, а з іншого — в холодну пору їй неприємно бути довго на вулиці. Порівнює нашу погоду з Італією, де 365 днів на рік сонячна погода.

— Я взагалі не люблю таку погоду, але разом з тим чомусь обираю країни з таким жорстким кліматом. Це якась ніби екзотика для мене. Але це треба просто перетерпіти, тим паче сніг набагато кращий за дощ, — говорить Анна.

Маттео певний час жив у Німеччині, тому до наших погодних умов взимку був готовий. За шість місяців там він зовсім звик до морозів та зими.

— Тут холодніше, ніж в Німеччині, але разом з тим набагато сонячніше, — каже Маттео. — Там сіро та похмуро, настрій одразу псується. Оскільки я з Півночі Італії, то звик до холоду, але саме Німеччина мені показала, що таке сніг.

Перші враження про Вінницю

Перед тим, як дізнатися в іноземних волонтерів про перші враження від нашого міста, пояснюю, що Вінниця вже кілька років поспіль займає першість в рейтингу найкомфортніших міст України. Анна киває головою і каже, що чула про це.

Перші асоціації з Вінницею у Пола та Маттео були пов’язані саме з Радянським Союзом. Хлопці кажуть, що таке враження виникло через велику кількість сірих багатоповерхівок — «сталінок» та «хрущовок».   

Маттео зараз пише у блозі про архітектуру Вінниці. Після того, як познайомився ближче з містом, зрозумів, що тут є на що подивитися. Найбільше хлопця вразив район Єрусалимки, а ще він вподобав наші місцеві університети. Особливо припав до душі медичний. Маттео говорить, що вінницька урбаністика дуже відрізняється від звичної йому європейської.

— В нас центр міста — це площа, де є церква, замок або фортеця. А у вас такого немає. У вас центр — це просто головна вулиця. Мене це здивувало, але ми були до цього готові, — каже він.

Анна зазначає, що у Вінниці їй найбільше подобається те, що тут багато дерев та зон для прогулянок, де можна буквально зблизитися з природою. Найчастіше вона гуляє в Лісопарку.

— В Італії теж хороші міста, але там немає стільки зелені, як у вас, — говорить дівчина. — Ми зрозуміли, що це дуже комфортне місто, бо його можна обійти пішки дуже швидко й просто. А ще мені дуже подобається набережна. Фонтанів ми, щоправда, ще не застали, але там і так досить красиво.

Всі співрозмовники зайшлися на тому, що Вінницю продовжують відкривати щодня. Зокрема і через спілкування з містянами.

Про різницю менталітетів

— Ви не думаєте, що іноземці хочуть обманути, і ви завжди готові допомогти, підказати щось. Ми до туристів ставимося інакше. Наприклад, про німців у нас склався стереотип, що вони крадії, це через ситуацію в Євросоюзі, бо вони трохи тягнуть ковдру на себе. А про слов’ян в нас думають, що вони як гопники — грубі люди, які затівають бійки. Ми, звісно, знаємо, що це не так, що українці хороші люди, — кажуть Маттео та Анна.

Пол каже, що в порівнянні з його співвітчизниками, українцям трохи не вистачає організованості та володіння тайм-менеджментом. Водночас він вражений, наскільки в Україні щирі та відверті люди.

Ми також підняли тему подорожей та саморозвитку. Анна та Маттео кажуть, що в Європі це дуже популярна практика серед молоді — виїжджати за кордон, знайомитися з іншими країнами та культурами, здобувати нові знання. Саме тому вони відкладають створення родини.

— Спочатку потрібно вступити в університет. Десь в 25 років завершується навчання, ти шукаєш собі роботу, житло. Отримуєш статус та вчишся самостійно триматися на ногах. А вже потім можна одружуватися та народжувати дітей, — каже Анна. — А якщо хтось замолоду створює родину, то в нашій країні це сприймається швидше як помилка молодості через недосвідченість. Спочатку самореалізація, а потім все інше. Бо що можна дати дітям в такому випадку?

За чим скучили і чого не вистачає

Окрім сонячної погоди, Анна та Маттео дуже скучили за їжею. Кажуть, що у Вінниці взимку важко знайти овочі, які в Італії продаються цілий рік. Кабачки, помідори, зелень та інше. Особливо італійцям припали до душі наші базари, де є величезний вибір різних продуктів.

— Ми куштували кілька разів тут піцу. Піца — це наше все. А у Вінниці вона дуже відрізняється від того, що ми їли вдома. Тісто тут не таке, томатний соус теж. Мабуть, причина в самих інгредієнтах, з яких це все готується. Матео, наприклад, засумував за пастою. Тут такої, як в Італії, точно не знайдеш.

В Пола бувають труднощі з покупками.

— У мене часто не виходить знайти в магазині те, що я хочу. Я не читаю кирилицею і тому зазвичай купую «наобум», — сміється хлопець.

Іноземцям найбільше смакують вареники. Пол та Маттео полюбили вареники з картоплею, а ось Анні набагато більше подобаються з капустою. Припав до душі і борщ, але самостійно вони його ще не готували.

Плани на майбутнє

Маттео зазначає, що планує повертатися жити в Італію. По-перше, там живуть його батьки, за якими потрібно доглядати, а по-друге, хлопець вважає, що на батьківщині живеться досить добре.

Пол ще не визначився з майбутнім. З батьками жити він не хоче і зовсім не планує повертатися в Нову Зеландію. Жити хоче в Європі, але ще точно не знає, в якій країні буде пускати коріння. Точно знає, що хотів би працювати в сфері журналістики або політики — саме ці напрямки його поки що цікавлять більше всього.

Анна планує вступати на аспірантуру та продовжувати розвиватися у філології. Жити хоче в Італії.

— Я зрозуміла, що там в мене досить хороші умови для життя. Я люблю свою країну, я справжня італійка. Але це я зрозуміла нещодавно, до цього я шукала себе та своє місце у житті. А будучи в Італії я б дуже хотіла продовжувати спілкуватися зі слов’янським світом, створити своє ком’юніті та продовжувати вивчати вашу культуру. 

Читайте також:

Три в одному або Як у Вінниці безплатно вивчити кілька іноземних мов за раз

Психіатрична допомога вдома. У лікарні імені Ющенка готуються до нововведення

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.