Удар незламності: історія захисника, який повернувся з полону і розпочав новий сезон Прем’єр-ліги

Лариса ОЛІЙНИК

Віталій Ніколайчук і головний тренер Шахтаря Арда Туран

Штаб-сержант Національної гвардії України Віталій Ніколайчук здійснив перший символічний удар у матчі-відкритті сезону 2026–2027 років між «Шахтарем» та «Кудрівкою».
Розповідаємо про легендарного ветерана Ліги учасників АТО, який провів у російському полоні майже два роки та після реабілітації знову повернувся до лав захисників.

Днями соцмережі облетіла новина: штаб-сержант Віталій Ніколайчук здійснив перший символічний удар у поєдинку 1-го туру української Прем’єр-ліги сезону 2026–2027 років між донецьким «Шахтарем» та ФК «Кудрівка». Урочиста подія відбулася на стадіоні «Арена Львів», де футбольна спільнота та вболівальники гучними оваціями вшанували українського захисника, який нещодавно повернувся з російського полону.

— Командування бригади повідомило мені, щоб я готувався на матч «Шахтаря» і що мені надали право зробити перший удар у грі. Для мене це було повною несподіванкою. Хвилювався неймовірно, — розповів Віталій.

У той момент, коли він йшов до м’яча, диктор розповідав про життєвий шлях Віталія, а вболівальники та футболісти обох команд влаштували справжні овації для воїна Національної гвардії.

По завершенню урочистої частини головний тренер «Шахтаря» Арда Туран та спортивний директор Дарійо Срна поспілкувалися зі штаб-сержантом. Головний тренер клубу вручив калинівчанину особливий подарунок — іменну футболку «Шахтаря» з номером 5, під яким Віталій звик грати у своїй армійській команді.

— Зараз, коли після матчу минуло трохи часу і вляглося хвилювання з великою приємністю згадую спілкування зі спортивним директором «Шахтаря» Дарійом Срною, атмосферу на стадіоні, ті оплески, якими мене нагородили вболівальники і футболісти. Це, справді, незабутньо і дуже почесно для мене — каже штаб-сержант.

Сам поєдинок завершився впевненою перемогою донецького клубу з рахунком 5:1. Урочистий старт нового футбольного сезону став не лише святом спорту, а й важливим нагадуванням про вдячність кожному українському захиснику за можливість проводити національний чемпіонат на рідній землі.

Шлях воїна та незламність духу

Віталій Ніколайчук присвятив військовій службі понад 20 років. Він є ветераном 14-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України «Червона Калина» (1-й корпус НГУ «Азов»).

Брав участь в Антитерористичній операції (АТО) та Операції Об'єднаних Сил (ООС). З перших днів захищав Київщину та стримував ворожі наступи на Сєвєродонецькому (Луганському) напрямку.

У липні 2023 року після важких боїв на Запоріжжі отримав поранення й контузію та потрапив у російський полон. Провівши у неволі майже два роки, воїна звільнили під час обміну 23 травня 2025 року. Після успішного проходження реабілітації він знову повернувся до лав захисників.

Нацгвардієць був багаторічним капітаном футбольної команди «Ягуар». З побратимами виступали у чемпіонаті України Ліги учасників АТО, Кубку Об’єднаних Сил, Кубку Героїв АТО, Суперкубку Героїв АТО.

Гравці «Ягуару», коли розпочалося повномасштабне вторгнення, стали на захист України, чимало із них нагороджені державними нагородами.

Зважаючи на воєнну і футбольну біографію Віталія Ніколайчука, немає нічого дивного, що саме йому запропонували зробити перший удар перед грою Української прем’єр ліги.

До нас вийшов хлопчик з лицем старого діда

Віталій Ніколайчук родом з Калинівки. З 2000-го до 2004-го року року він навчався в місцевому коледжі, здобував спеціальність галузеве машинобудування.

У студентські роки наш Герой захоплювався спортом, був щирим, доброзичливим і товариським. Саме в стінах коледжу він почав зустрічатися зі свою майбутню дружину Олену, яка також тут здобувала фах технолога легкої промисловості, хоча знайомі були ще зі школи. Нині пара виховує донечку і двох синочків-близнюків.

Після армії Віталій перевівся на контрактну службу. За його плечима Майдан, служба в АТО. Далі пішов служити у розвідку. Можна було звільнитися з армії, оскільки пара мала троє дітей, тоді ще зовсім малих. Але Віталій не зміг покинути службу.

26 липня 2023 року під селом Роботине нацгвардійця взяли у полон. До колонії везли п'ять діб, з мішками на голові, майже голодними.

— Я одразу подзвонила побратимам, — каже Олена. — Вони мені сказали, що Віталік мабуть 200-й, оскільки їх розбили і танк згорів вщент, на зв'язок ніхто не виходив. Через три дня орки на своїх сторінках виклали з Віталіком відео. Вони нацгвардійців вперше взяли в полон, тому дуже цим пишалися. Далі я моніторила всі канали, де мій чоловік, в яких він колоніях. Я всім інстанціям писала в Україні і далеко за її межами, тому через два три місяці мого Віталія оголосили полоненим, визнаним країною агресором. Це значить, що він мав гарантію обов'язково повернутися живим з полону.

Про те, що майже після дворічного утримання в російських катівнях нарешті її коханий має повернутися саме під час цього обміну, Олена відчувала, але достеменно не знала. Жінка моніторила всі канали, але фото свого чоловіка серед звільнених не знаходила. А тут друг подзвонив і сказав, що серед фото побачив Віталія.

— Через годину мені подзвонили з координаційного центру, через дві години мені подзвонив Віталік, — ділиться Олена. — Напередодні у мене був день народження. То спочатку зателефонував полковник з НГУ і каже: «Олена Іванівна, вітаємо з минулим Днем народження! А подарунка хочете?». Я кажу, що хочу. Він мені: «Тримайте подарунка!». І тут Віталік каже: «З днем народження, кохана!». І все — далі були сльози, крики, плакали мама, донька, я.

Я не впізнала його, коли він до нас вийшов. Чоловік важив 108 кілограмів, після полону його вага була 68 кілограмів. Він виглядає, як після голодомору. Кожна кісточка зверху виглядає, хребет, одним словом — кості обтягнуті шкірою. Він у мене був накачаний, спортом займався, тренером з футболу був. А це до нас вийшов хлопчик з лицем старого діда…Він три колонії змінив: були Горлівка, Торез, і місто Бійськ Алтайського краю.

Переживши пекло полону Віталій Ніколайчук, після лікування, знову мріє повернувся в свою військову частину. Не може він залишити свою невгамовну кохану Олену, яка теж пішла служити в Нацгвардію і обіймає посаду солдата-гранатометника.

Читайте також:

На варті смаку та якості: як у Вінниці друзі-побратими відкрили власну справу «Варта Смаку»

Відстрочка від мобілізації по-новому: вінницька адвокатка пояснила важливе рішення уряд

Подякуй журналістці гривнею