«У них не менше мистецтва, ніж в усьому іншому»: вінницька художниця, яка малює старовинні двері

Марина Карпенко

Марина мала стати архітекторкою. Тобто, вона і стала нею. Але недовго попрацювавши, зрозуміла, що у цій галузі все зовсім не так, як вона собі уявляла: багато бюрократії, обмаль можливостей для творчості і майже відсутні перспективи для кар’єрного зростання. 

Повернувшись зі столиці до Вінниці, у рідному місті Марина обрала для себе більш творчий напрям. Дівчина відкрила художню студію, де почала викладати живопис. А у вільний час Марина малювала у своє задоволення. 

З часом Марина помітила, що в її замальовках переважають архітектурні деталі, а на світлинах, які з кожної подорожі вона привозила у великій кількості, здебільшого зображені двері. Тоді їй і спало на думку, що було би непогано поєднати живопис зі своєю любов’ю до деталей та старовинною архітектурою.

— Я багато подорожувала Україною. І так вийшло, що я часто звертала увагу саме на двері і вікна, але не розуміла, у що це може перерости. Вперше ідея писати полотна з зображенням дверей з’явилася у мене після відрядження до Чернівців. Я переглядала фото і раптом зрозуміла, що нічого подібного раніше не бачила, тому це здалося мені хорошею ідеєю, — розповідає Марина Карпенко. — Двері притягують мене не лише візуально, але й якимось своїм філософським змістом. Кожна людина знаходить у них свої сенси і відчуває свої емоції. Кожного вони ведуть до різних місць. 

Наразі у колекції Марини близько 200 фотокарток із зображенням різних дверей. Частину фотографувала сама, частину — надсилали знайомі. На полотна художниці перенесені лише 30 з них. Це переважно львівські та одеські двері. Але є й київські, франківські, чернівецькі, вінницькі тощо. 

Кожну з зображених дверей Марина бачила особисто. Каже, їй дуже важливо приїхати та подивитися на них, зафіксувати в пам’яті емоції, що їх вона відчувала у той момент і детально все пофотографувати. 

— Списувати з натури майже немає можливості. Зазвичай, це прохідні вулиці, де незручно сидіти з мольбертом. Як на мене, добре все пофотографувавши, можна в комфортних умовах творити у майстерні, — продовжує Марина. — Мої роботи завжди автентичні, у них немає авторської вигадки. Можливо, якусь квітку чи гілку для більшої естетики можу зобразити трішки вище або нижче, але не більше, сама архітектура у мене завжди оригінальна. 

























Найчастіше, двері, які зображує Марина виготовлені у 19-му — на початку 20-го століття, і ведуть до житлових будинків. Художниця говорить, що дійсно гарних дверей в українських містах чимало, але з кожним роком їх все меншає, оскільки влада міст байдуже до цього ставиться. 

— Багато старовинних дверей в Україні або недолуго перефарбовують, або замінюють на пластикові і металеві. Взагалі подейкують, що історичні двері, які знімають в Україні, потім вивозять на блошині ринки до Європи. Там їх скуповують, а потім перепродають за величезні гроші. Їх використовують в оформленні дизайну весіль або ж для створення меблів, — розповідає Марина. — У Франківську, наприклад, створили проект, мета якого віднаходити автентичні двері і повертати їх на свої історичні місця. Люди там зацікавлені у збереженні своєї історії. Чому б і у нас не зробити так само?

На думку Марини, Вінниця має доволі гарну архітектуру. Особливо їй імпонують будівлі, що над ними працював Григорій Артинов. Однак з дверима у нас все складніше. Лише за останній рік дівчина спостерігала за демонтажем чотирьох історичних дверей. Так, це була приватна власність, але художниця все одно дивується, що керівництво міста дозволяє так вчиняти.

— В Європі навіть вікна не дозволяють перефарбовувати, а у нас прямо в центрі можна побачити, як один самостійно утеплився, іншій балкон добудував, а третій кондиціонер причепив. Також на Соборній дуже багато реклами, яка виглядає зовсім не гармонійно. Прикро на все це дивитися, — говорить художниця. — Поки що серед моїх робіт лише одна про Вінницю. Це балкончик, що на Пушкіна. Я фотографувала його ще років 5-6 тому, тож зараз він виглядає трішки інакше. Я дізналася навіть, хто там мешкає. Жінка, яка там живе часто вигулює тхорика. Іноді я приходжу туди, щоб подивитися на цей балкон, а ще мені хочеться покласти у поштову скриньку листівку з його зображенням. 

Балкон на Пушкіна

Марина прибирає полотно з вінницьким балконом і показує інше. На ньому зображені зелені двері на площі Ринок, що у Львові. Дівчина говорить, що вони прийшлися їй до смаку через свої теплі відтінки і глибину, яку вона у них побачила. 

Двері на площі Ринок

Деякі двері, що їх зображує художниця, приваблюють історією. Марина говорить, їй завжди цікаво дізнатися, куди вони ведуть і хто у них входив і виходив багато десятків років тому: прості робітники, або ж відомі та впливові особистості того часу.  

— Думаю, деякі мешканці таких будинків з подивом спостерігають за людиною, яка ходить туди-сюди, роздивляється кожну шпарину, мацає і фотографує, а ще й може заглядати до них у вікна. Мені чомусь дуже цікаво подивитися, що там всередині відбувається, хто і як там живе, — усміхається Марина.

Дівчина говорить, що сучасна архітектура не така приваблива, як старовинна. Переважно через те, що забудовники зараз намагаються на всьому зекономити і майже ніхто з них не заморочується над оздобленням фасадів своїх будинків. Єдиною вінницькою новобудовою, двері якої вона можливо напише, є Premier Tower. Але поки він ще будується, тож говорити про це зарано. 

— Два роки тому я відкривала свою першу виставку. Я сильно хвилювалася, думала, що її ніхто не оцінить і буде чимало критики. Але після відкриття я отримала багато схвальних відгуків. Тоді я остаточно зрозуміла, що у дверях не менше мистецтва, ніж в усьому іншому. Люди бачать у них свої сенси, історії і відчувають емоції, кожен свої, — говорить Марина.

Читайте також:

«Через безпорадність хотілося плакати». Це вінничани, які вивчили англійську в дорослому віці

«У Мюнхені мене називають символом міста». Історія музиканта, що 30 років грає на вулицях Європи

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.