«У нас служать кращі з кращих» — керівник Вінницького КОРДу про свою команду та загиблих офіцерів

Валерій Бондар, командир Вінницького КОРДу. Під час прощання з дев'ятьма спецпризначенцями, схилив голову перед матерями та вдовами загиблих героїв

• У неділю 29 травня Вінниця провела у свій останній шлях кращих із кращих воїнів, дев'ять бійців Вінницького підрозділу поліції КОРД. 
• Спецпризначенцям елітного підрозділу, своїм кращим бійцями востаннє честь віддав Валерій Бондар, керівник Вінницького управління КОРД. Він розповів про особливості роботи підрозділу та про кожного загиблого героя.

Ми записали інтерв'ю в людини, хто разом з девятьма мужніми спецпризначенцями з Вінниці на війні втратив частину серця. Валерій Бондар, керівник Вінницького КОРДу розповідає про заблих бійців, про свою команду елітного підрозділу, в якій служать найкращі друзі і побратими. 

— Важко говорити, болісно на душі, — говорить командир спецпризначенців Валерій Бондар. — Вони більше ніж підлеглі, вони брати мої, друзі... Це люди з великої літери, тому втрата непоправна. З перших днів війни ці дев'ятеро офіцерів Вінницького КОРДу стали частиною елітного полку спецпризначення «Сафарі». Були на передовій, обороняли Харків, а ворожа ракета обірвала їх життя під час служби у Запоріжжі... Ми втратили дев’ять наших братів, дев’ять надійних друзів, дев’ять хоробрих воїнів. Від спогадів про них розривається серце. 

«Ми стали друзями, братами»

Спогадів про загиблих у командира Вінницького КОРДу чимало. Адже саме Валерій Бондар цих хлопців навчав, тренував, виховував. Вони разом проводили час на службі, разом відпочивали і відзначали перемоги і свята. Всі, як один мужні, віддані своїй справі і родині.

— Командира підрозділу обирає колектив, а командир, в свою чергу, несе відповідальність за підрозділ, його цілісність і функціонування, ставить задачі, — каже керівник елітного спецпідрозділу. — Я більше двадцяти років працюю в органах внутрішніх справ, тому кожного з бійців знаю з дитинства. Ми за роки служби стали друзями, братами. У всіх відмінне почуття гумору, тому атмосфера в колективі є гарною. Я не кабінетний керівник, на тренуваннях, плануванні і на кожній спецоперації беру безпосередню участь. На одному із завдань, зі своїм заступником, загиблим Михайлом Зайцевим, був пораненим під час затримання злочинців, при цьому затримали злочинців і звільнили заручників.

За кілька місяців війни теж було чимало складних випадків, які ще більше об'єднали бійців. Тому кожна така втрата болісна для керівника і розриває душу, — говорить командир спецпризначенців. 

— Міша Зайцев — мій заступник, надійна, розумна, хоробра, відважна людина, на яку я міг покластися і передати свої повноваження, —  говорить Валерій Бондар. — З підполковником Подзігуном служив і до КОРДу, був командиром відділення, вів профілактичну роботу з особовим складом, був профі в напрямку топографії.

Ігор Бондарчук був не високим на зріст, проте був професійним спортсменом, набагато сильнішим за інших. Богдан Щербань теж колись разом служили, мій вихованець з рукопашного бою, з дитинства грав у футбол, успішно виступав за команду ГУНП. Віталій Антощук — молодий боєць. Служив у різних підрозділах, займався бойовими видами мистецтва, мій вихованець КМС з рукопашного бою, завойовував чемпіонські місця, захоплювався футболом. Артур Турляк за півтора року зарекомендував себе з найкращого боку. Відважний, брав участь у спецопераціях з висотними роботами. 

Діма Клименко працював у іншому спецпідрозділі, у нас відпрацьовував навички снайпера. Віталій Олійник теж мій вихованець з рукопашного бою, КМС, виступав на всіх міністерський змаганнях, теж останнім часом працював снайпером. Капітан Богдан Булега — теж спортсмен, висококласний спецпризначенець і людина з великої літери. Елітний підрозділ, кращі з кращих, тому ворогу було важливо таких бійців знищити перших.

«КОРД — це прайд»

Втрати непоправні, проте війна триває, і команду героїв елітного підрозділу потрібно поповнювати. За словами Валерія Бондаря, це не так просто. Адже КОРД — підрозділ Національної поліції для вирішення надзвичайних ситуацій, рівень яких є настільки високим і складним, що може перевищити можливості сил оперативного реагування чи оперативно-розшукових підрозділів. У війну повноваження спецпризначенців такого підрозділу в рази збільшуються.

— Наш підрозділ створили на фундаменті поліцейських спецпідрозділів, — розповідає керівник вінницького КОРДу. —  Керували створенням нового спецпідрозділу американці та раніше відібрані ними українські інструктори. Усі спецпризначенці КОРДу мають бойовий досвід. Більшість з нас до відбору сюди служили у відділі швидкого реагування. Щоб стати частиною підрозділу, потрібно півроку проходити серйозні випробування, курс виживання, тестування, психологічний відбір, плюс по фізичній підготовці і вогневій. Адже ми працюємо з особливо небезпечними злочинцями та терористами.

За словами Бондаря, КОРД — це, так би мовити прайд, куди приймають тільки справжніх левів. 

— Ми дивимося на роботу бійця в колективі, на індивідуальну підготовку і на витривалість, — зазначає офіцер. — Кожен наш співробітник проходить поліграф. Далі — двомісячний курс навчання. Проте, якщо команда не сприймає нового бійця, його переводять в інший підрозділ, попри його уміння і навички. Ми працюємо в надскладних умовах, тому дружня атмосфера в колективі — понад усе. У нас працюють кращі з кращих.

Сам керівник вінницького КОРДу Валерій Бондар у свій час закінчив фізкультурний факультет Вінницького педагогічного, а потім здобув ще три вищі освіти — фінансову і дві юридичних. Він заслужений майстер спорту з універсального бою, майстер спорту міжнародного класу з рукопашного бою, майстер спорту з боротьби «Дзюдо». Валерій Бондар працював тренером дитячо-юнацької школи, у поліції був викладачем навчального центру, інструктором в спецпідрозділах по спеціальній бойовій підготовці. На відбір у КОРД пішов, будучи заступником начальника в «Соколі».

— Я цим живу, я вмію, знаю і хочу передати свої знання іншим, — говорить про свою роботу Валерій Бондар. — Пишаюся своїми Героями, які загинули і тими, хто в такі непрості часи зі мною йдуть пліч-о-пліч. Найголовніше тепер — це перемога, і щоб всі бійці повернулися живими.

Читайте також:

«Хлопці, ви ж такі молоді». Розповідаємо про дев'ять КОРДівців з Вінниччини, які віддали життя за Україну

«Я називала його сонечком». Вчитель розповідає про Максима Слободянюка, загиблого в пеклі «Азовсталі»

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.