«Це більше, ніж книгосховище». Історія бібліотекарки Тетяни, яка кайфує від своєї роботи

• Чому бібліотекарі можуть не читати всіх книжок на світі? Який ідеальний день працівника бібліотеки? Чи насправді, до останніх вже ніхто не ходить? Як знайти «свою» книжку? Та яке майбутнє у цієї професії? 
• Бібліотекарка, яка пишається своєю роботою, відверто розказала про свою професію.

Гамірна вулиця на Вишеньці, десятки перехожих кудись поспішають, успішно оминаючи будівлю сірого кольору з великим банером «бібліотека». Ми заходимо. Десятки, сотні, тисячі книг обережно складені на полицях. У повітрі — аромат книг в перемішку з запахом помитої підлоги. Сьогодні тут санітарний день, пусто.

Світлі кімнати цього приміщення зовсім не нагадують нам бібліотеки зі спогадів, ця бібліотека жива. На полицях поглядом ловимо знайомі назви книжкових новинок та творів класики, книги сучасних українських та світових авторів, а бібліотекарка починає жваво запитувати, чим нам допомогти.

Нас зустріла Тетяна Столяр. Їй 38 років, і п'ятнадцять з них вона працювала педагогинею. Хоча, зізнається, завжди мріяла сидіти оточена книгами, журналами й газетами. Два роки тому вона наважилася здійснити цю мрію. 



— У зрілому віці я зрозуміла, що професія педагог — це не моє. Я з маленьку любила читати, і для мене бібліотека — це було ідеальне місце, де я могла насолодитися шаленою кількістю книг, які я ще не встигла прочитати, — каже Тетяна. — Думка, що я займаюся не тою справою засіла в голові, і я зрозуміла, що таки буду працювати в бібліотеці. 

Далі стандартна процедура: жінка надіслала резюме, хвилюючись чекала на відповідь, і прийшла на співбесіду в міську бібліотеку №13. Так два роки тому Тетяна стала бібліотекаркою. 

Тепер вона кожного ранку прокидається на кілька годин раніше, адже заради улюбленої роботи готова щодня їздити 70 кілометрів з містечка Бар. 

— Перші тижні моєї роботи тут були цікаві. Я почувалася невпевнено, бо я не знала досконало бібліотечний фонд. І щиро була здивована кількістю читачів. Я думала, що в нинішній час бібліотека це тихіше місце, але у нас бувають, м'яко кажучи, дуже неспокійні дні, — каже Тетяна. — Але я так люблю цю роботу. Пишаюсь тим, що працюю в бібліотеці.

Професія, оповита стереотипами

— Люди думають, що бібліотекарі мають прочитати все на світі. І я, зізнаюся, теж так думала, поки не прийшла сюди на роботу. Бо, як ти будеш радити книги, якщо всі не прочитав? Але це все стереотипи. Бібліотекарі насправді веселі, живі, креативні та завжди до всього готові. Люди думають, що ми такі похмурі й бібліотека — це те місце, де слова зайвого сказати не можна, — каже Тетяна. 

Бібліотекарка з усмішкою говорить, що нецікаві їй книги — вона не дочитує, і радить так робити відвідувачам. Каже, книжка — насамперед про задоволення. 



Коли жінка говорить комусь, що вона працює бібліотекаркою, то інколи у відповідь може почути щось на кшталт: «О, а що в ті бібліотеки ще хтось ходить?».

— Якщо брати «хороший» день, то у нас зазвичай 35 відвідувачів. Це немало, і чимало з них постійні, — каже Тетяна. — Це якраз мій ідеальний день — коли багато людей, і я не маю часу навіть присісти. Це тренажер мозку і приємне випробовування самої себе. День бібліотекаря — це постійний пошук: інформації, книг, відповідей на запитання читачів. 

Тетяна виймає зі свого робочого столу книгу Юрія Андруховича, і каже, ніяк не може її дочитати. На роботі на це часу обмаль. 



— Я читала більше, коли не працювала у бібліотеці. Тут ти читаєш дуже часто не те, що тобі подобається, а стараєшся вичитувати анотації бодай до всіх новинок, — каже бібліотекарка. — Я зовсім не так собі уявляла бібліотечну справу. Думала, що твоє завдання бути освіченою, ерудованою, і знати, що у книгах. Але пропрацювавши два роки, зрозуміла, що бібліотекарі мають володіти силою технологій та спілкуватися з такою шаленою кількістю різних людей.

Хто і за чим приходить у бібліотеку

Про своїх читачів Тетяна говорить з найбільшим запалом і кілька разів повторює, що нам потрібно було приходити, коли тут повноцінний робочий день. Тоді, каже, ми б поговорили з відвідувачами, і переконалися, які різні вони бувають. 

Основна аудиторія бібліотеки — це люди старші тридцяти. Тетяна каже, що якусь соціальну групу виокремити важко. Часто приходять вчителі, лікарі, пенсіонери. Молодь, каже, теж не оминає бібліотек. Може, не у такій великій кількості, але все ж. 

— У мене є молода читачка, вона, коли вперше прийшла, то ахнула від вигляду нашої бібліотеки. Сказала, що звикла до похмурих бібліотек і не чекала, що зможе знайти стільки сучасних книг, — розповідає Тетяна. — Дуже часто ця дівчина приходить з одним списком, а забирає у кілька разів більше книг, що й бракує місця у рюкзаку.

Крім того, що ця дівчина постійна читачка, то вона ще й регулярно дарує книги бібліотеці. Купила якусь книжкову новинку, прочитала, віднесла у бібліотеку. Таких читачів, які люблять ділитися прочитаними книгами, у них вдосталь. 



— А якщо не книгами діляться, то враженнями від них, і від цього не менш приємно, — каже жінка. — Є категорія відвідувачів, які самотні. Вони приходять сюди та не поспішають йти. Для пенсіонерів бібліотека — це прихисток та порятунок від самотності. Є постійний читач, який мало не щодня приходить. Він фонд знає так добре, що й зачасто моя допомога йому не потрібна. 

Бібліотекарка розповідає, що люди найбільше читають масову літературу. Найчастіше жінки люблять життєві історії, а чоловіки — детективи, історичну прозу. 

Ось кілька найпопулярніших авторів: Джордж Бату, Іларіон Павлюк, Стівен Кінг, Ден Браун, Сергій Жадан, Макс Кідрук, Ірен Роздобудько. 

— Дуже добре, що нас фінансують. Щоб бібліотека жила, нам потрібне оновлення, щоб ми не відбили бажання читати. Якщо людина прийде перший, другий раз, а ми нічого не зможемо запропонувати, то більше ми цього читача не побачимо, — говорить працівниця бібліотеки. 

Тетяна каже, що бібліотечний фонд даремно стереотипно іноді вважають застарілим. Багато книг, які з'являються і стають популярні, є на їхніх полицях. 

Безліч роботи залишається «за кадром»

— Перш ніж книга потрапить до нас на полицю, то вона проходить дуже довгий шлях, і за цим дуже багато роботи, якої не видно, — каже Тетяна. — Ми впорядковуємо фонд, систематизуємо книги, аналізуємо читацькі запити. Багато паперової важливої роботи ми робимо щодня. А ще проводимо зустрічі з письменниками, організовуємо читацькі заходи та акції. 

Найголовніше все ж у своїй роботі Тетяна вважає спілкування з читачами. Це говорить її головна віддушина. Коли відвідувач повертається і з насолодою розповідає про книжку, що Тетяна порадила, то вона, затамовуючи подих, слухає. 

— Універсальної поради, як підібрати книгу «до душі» не існує. Я, до прикладу, людині ставлю запитання, що їй подобається? Може, зі шкільної програми щось читала і їй запам'яталося? Так я «ловлю нитку», — каже жінка. 



Нам потрібно так багато бібліотек?

Як читаємо у дослідженні благодійного фонду «Бібліотечна країна», в Україні діє найбільш розгалужена мережа публічних бібліотек в Європі. Натомість Україна входить у п’ятірку країн з найменшою кількістю користувачів на одну публічну бібліотеку і з найменшою кількістю відвідувань однієї бібліотеки.

Ми поговорили з Тетяною про це. Бібліотекарка категорична у своїх поглядах — бібліотеки закривати не можна. 

— Я не підтримую пропозицію про зменшення кількості бібліотек. Це, так само як школи закривають. Я їжджу в автобусі кожного дня і наслухалася від батьків, які страждають через ці нововведення. «А вони пробували добратися за 20 кілометрів у школу?» або ж «Поламався автобус і діти не їдуть в школу», — все це актуальні проблеми, які виникли через скорочення шкіл, — каже бібліотекарка. — Закриття — це не розв'язання проблеми. 

За словами жінки, бібліотечний фонд не збільшать, а лише знищать, те, що є. Тетяна каже, що майбутнє у бібліотек велике, зараз вони стають майданчиками для спілкування, розвитку та відпочинку. Далеко не просто книгосховищем. 

— У мене викликає обурення те, що хочуть позбавити фінансування. Я вважаю, що це дуже не хороші дзвіночки, тенденція. Ми читаємо заголовки в інтернеті, чи короткі огляди — але цього не достатньо. Книги мають бути, — каже Тетяна. — Бібліотека — це великий світ. Я розумію, що складно її утримувати, і треба збільшувати кількість відвідувань. Але закривати — у жодному разі. 

Читайте також:

«Просто — живи!». Як донька журналіста написала 120 сторінок незвичайної книги для душевної розради

«Там збереглися давні написи». В Оксанівці рятують печерний храм рахманів і просять підтримки

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.