«Сину, встань, будь ласка... » У Вінниці попрощались з 24-річним Антоном Сівашем

• Ще один молодий герой повернувся додому на щиті.
• Сьогодні Вінниця прощалася з Антоном Сівашем.

«Сину, встань, будь ласка, не залишай мене одну» — ледве йдучи каже мати полеглого Героя. Вона знеможена від душевного болю та відчаю прощається зі своїм молодшим сином. Без упину її руку тримає батько Антона — Сергій, який сам готовий впасти поряд біля дружини, бо біль утрати не стерпний, та він стоїть і зі всіх сил підтримую свою Наталю. Мужній батько показує приклад своєму старшому сину — Артему, який намагається його наслідувати й триматись мужньо в таку важку для їх родини годину. 

— Гарна родина, дуже гарно жили, — каже Людмила, яка знає їх сім'ю усе своє життя. — Велике горе, не знаю, як Наталка має це все пережити.

Ці слова літньої жінки підтверджують і інші, і усі наголошують на тому, яким хорошим був Антон. Навчався він у Вінницькому ліцеї №6, був відмінником та прикладом для багатьох, саме таким його запам'ятали ліцеїсти. Він завжди знав чого хоче і йшов до своєї мети, незважаючи ні на що. За свої 24 роки хлопець здобув три вищі освіти. Він випускник економічного факультету Донецького національного університету імені Василя Стуса, другу вищу освіту він отримав у Вінницькому національному аграрному університеті, і третю він здобув в Будівльно-архітектурному університеті. 

Та не зважаючи на велику зайнятість, Антон з 17 років працював. Був директором ресторану AURA, прикладав багато зусиль, щоб заклад був успішним. 

— Він був дуже людяним та принциповим. Завжди допомагав іншим, по життю думав про потреби інших більше ніж про свої й це справді дуже велика втрата не лише для родини, а й для всієї України, — таким його описує Катерина, колега з роботи.

— Дуже добрий друг, який завжди дослухається. Ми з ним багато разів зустрічалися на роботі, у свої 18 він вже був директором ресторану, і він дуже відповідально ставився до своєї роботи й був дуже добрим до всього персоналу, — таким його згадує товариш Олександр. — Як війна почалася він одразу почав шукати шляхи, аби потрапити у військо, та через вік та відсутності попередньої служби, його ніхто не хотів брати. Та він таки добився свого і через знайомих потрапив на фронт. І останній раз як з ним бачився питаю: «Ну навіщо, в тебе ж усе є», а він каже: «А мені гроші не потрібні».

Такою ж думкою ділиться і давня родичка, кажучи, що родина досить заможна і хлопчина роботу мав добру, та не міг сидіти, таки знайшов шлях аби потрапити у Збройні Сили.

А потрапив Антон до тактичної групи «Реванш» міста Києва. Коли «реваншистам» запропонували скласти контракт зі Збройними Силами України, кращих запросили до Головного управління розвідки. Після ретельної перевірки Антон Сіваш перейшов до служби спецпідрозділу Головного управління. Спочатку був артилеристом, потім штурмовиком. Він служив на всіх гарячих напрямках по лінії зіткнення: Донецька, Луганська, Запорізька, Харківська та Херсонська області. Антон був у самому пеклі війни, надійний відважний, за ним йшли та йому вірили, на нього сподівались та рівнялись.

Хлопець завжди навчався і на фронті продовжував це робити, там вивчав математику та іноземну мову. 

Друзі та близькі зауважують, що він спішив жити, ніби знав, що має мало часу. Його романтичною мрією було побудувати дім біля озера Сіваш, після звільнення Криму.

Та 7 серпня, виконавши завдання в тилу ворога, Антон та військо побратимів, перетинаючи річку Дніпро підірвалися на міні. Про загибель близькі та рідні дізналися лише 13 серпня.

На прощання з Героєм прийшло дуже багато людей, їх було біль трьох сотень. Стримати сліз не міг ніхто, горе наповнювало серця усіх близьких. Кожен хотів підійти попрощатися з Антоном. Промови вдячності виголосили вчителі та викладачі Антона, всі дякували Наталі та Сергію за такого чудового сина, та усі й співчували їм.

Весь відчай родини й велич утрати змогла передати у вірші сестра коханої дівчина Антона. Майя, дівчини загиблого героя, сиділа поруч біля труни ні на секунду від неї не відриваюсь, але вона не плакала і не кричала. Вона просто сиділа мовчки дивлячись на домовину свого коханого зовсім пустими очима, здавалось її тут немає. Її опухлі очі й бліде обличчя говорило, що біль просто паралізував її тіло, вона не могла нічого сказати й не говорила. Вікторія, сестра Майї, зробила це за неї. Вона з  усіх можливих нею сил стримувала сльози та плач, аби змогти повністю донести весь біль, не пропустивши жодного рядка свого вірша, який присвятила загиблому Герою. 

«Антон хочу тобі написати

І про невимовний біль наш розказати 

З перших днів хотів ти воювати 

Заради наших дітей не став ти мовчати

Забрала війна найцінніше — життя 

А для батьків ти був зовсім дитя 

Не встиг день народження своє дочекати 

Не зможуть рідні тобі вже нічого сказати

Батьки не знають як далі жити 

Адже біль з середини розриває на крихти 

Брату так важко це пережити

Адже ви не могли один без одного жити

Залишив ти любіму Майїчку одну 

Не буде кому тепер говорити люблю 

Показали ви дійсно що значіть КОХАТИ 

Ти був з нею завжди і хотів оберігати

Усі рідні запам'ятаю Героя на віки 

Ти був дуже мужній у свої то роки 

А тепер 24 тобі на віки 

Але які мудрі мав ти думки:

Коли як не зараз, адже

Гроші ніщо — цінуйте життя, 

Робіть людям добро просто так —- безкорисно

Діло робіть, а не лиш пустії слова

Не чекай похвали

Не стій.. розвивайся.. 

Читай ти книжки

Про справедливість життя не забувайся»

Прощались з Антоном Сівашем на стадіоні «Хімік». А поховали Захисника на Сабарівському кладовищі на «Алеї Слави».

Редакція RIA/20minut.ua висловлює щирі співчуття рідним та близьким Героя!

Читайте також:

Вінницю знову відвідав французький режисер Бертран Норманд

В Іллінецькій громаді прощаються з полеглим воїном Олександром Ковальчуком

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.