«Що ж скажуть люди?!» Представниці ЛГБТ про комплекси та щастя в одностатевих стосунках

Ілюстрації у тексті — Оксани Іванової

У країнах Євросоюзу 40% представників ЛГБТ-спільноти зазнали цькувань впродовж 2020 року. Про це свідчать результати опитування Агенції ЄС із питань основних прав людини серед людей ЛГБТ-спільноти, йдеться на сайті FRA.

До прикладу, в 2019 році проводили соціологічне дослідження на предмет рівня прийняття чи неприйняття гомосексуальності. Результати показують, що в Україні лише 14% людей готові прийняти гомосексуальні стосунки у своєму суспільстві. Це свідчить про те, що рівень толерантності в українському менталітеті занизький.

Валентина, 23 роки 

«Мене зовсім не приваблювали хлопці»

Валя (ім’я змінене на прохання героїні - авт.) — лесбійка. Вперше відчула сексуальний потяг до іншої дівчини у 15 років. Вона дуже симпатизувала дівчинці, з якою разом займалася художньою гімнастикою. Згадує, що тоді у них в спортивній школі з’явилася новенька дівчинка, кандидатка в майстри спорту.

— Спершу вона мені видалася дуже норовливою і гордою. Ми не одразу потоваришували, між нами було щось на кшталт прірви. Вона була вже КМС, а я через травму меніску трохи пасла задніх. Але потім знайшли спільну мову і я почала відчувати, що мене до неї тягне не як до подруги, а саме як до дівчини. Тоді мене це дуже спантеличило, а згодом довго лякало, — зізнається героїня. — Насправді, ми були в тому віці, коли більшість дівчат та хлопців уже починають зустрічатися, якраз перші поцілунки, побачення, в когось перший секс. А мене до хлопців якось зовсім не тягнуло, хоча багато хто залицявся, та я не сприймала це серйозно.

«З мене насміхалися»

Валя продовжувала підтримувати дружбу і всіляко приховувала свої почуття до подруги. Зрештою, це обернулося неприємним досвідом.

— Так сталося, що я її поцілувала. Вона злякалася, відштовхнула мене, назвала дурепою. А потім розповіла про цей випадок іншим дівчатам з тренувань, багато хто почав з мене насміхатися. Мені було соромно. Тоді я покинула спорт, так і не здобула жодних вершин, про які так мріяла. Звісно, зараз я розумію, що це слабкодухість і я сама винна в тому, що лишилася «з носом». Але виправляти це вже запізно, великий спорт вже позаду…

Комплекси та синдром відмінниці

Дівчина розповідає, що усвідомлення нетрадиційної сексуальної орієнтації стало приводом для невпевненості в собі, з’явилися комплекси. Через несприйняття себе вона зробила багато помилок, які й досі не може собі пробачити.

— Я завжди була успішною в усьому: навчання, тренування, музична школа за класом фортепіано — гордість батьків, одним словом. Я намагалася себе «перекроїти», переконати в тому, що я нормальна. Був один хлопець, який до мене залицявся. Він був трішки старшим за мене і… Ну, загалом, з ним в мене був перший секс. Я завагітніла. Мені було всього 16 років, я тільки перейшла в 10 клас… Вдома був величезний скандал, від мене всі відвернулися. Точніше, мама з батьком страшенно сердилися, мама називала мене останніми словами і потягнула в лікарню на аборт. Ніхто про це не мав знати, бо «що ж люди скажуть?».

Рідні нічого про мене не знають

На ранньому терміні вагітності Валя зробила медикаментозний аборт. Згадує, що пігулки подіяли жахливо, від болю дівчина знемагала кілька днів. В той період замість підтримки батьків, вона отримала зневажливі погляди в свій бік та докори. Тому мова про те, щоб зізнаватися найріднішим людям у своїй орієнтації, не йде від слова «взагалі».

— Зараз мені 23, я вже давно не живу разом з батьками. Наші стосунки розладналися ще тоді, в школі. Вже ніби й часу багато минуло, але я досі не відпустила ситуацію. Мабуть, вони теж. Але ми це більше ніколи не обговорювали.

Простіше знайомитися в інтернеті

Валя зараз працює графічним дизайнером в іноземній фірмі. Живе вже два роки з дівчиною Дариною (ім’я змінене на прохання героїні - авт.). Про їхні стосунки знають лише найближчі друзі та батьки другої половинки.

— У Дарини прогресивні батьки, вони ставляться до цього нормально. Мене прийняли як рідну дитину і, дивно, але коли ми навідуємося до них в гості, я почуваюся там, як вдома. В моїй родині все інакше, — зітхає Валя.

Дівчата познайомилися в популярному дейтінг-додатку. Валя говорить, що не належить до жодних ЛГБТ-«тусовок», хоча впевнена, що вони у Вінниці є.

— Якось я не потрапила в клуб за інтересами, — жартує вона. — Складно бути лесбійкою хоча б тому, що ось так просто підійти на вулиці до дівчини, яка тобі подобається, не можна. Типу, ну як це виглядатиме? «Привіт, ти мені подобаєшся. Хочеш, підемо на побачення?» — до такого повороту не всі готові. А якимось внутрішнім «радаром» я не володію. І тому простіше мені знайомитися в інтернеті, там в разі чого можна одразу заблокувати людину. Або дізнатися більше про неї, якщо вона тебе зацікавила, і одразу зрозуміти, чи варто витрачати свій час. Хоча були випадки, коли на акаунтах дівчат сиділи якісь збоченці. Я маю на увазі, чоловіки. Вони пропонували віртуальний секс, просили інтимні фотографії, але це не дуже схоже на жіночу поведінку. Тобто дівчата теж можуть підтримати якусь інтимну розмову, але щоб так, з порогу, то ні.

Все було недаремно

Валя говорить, що зараз вона задоволена власним життям. В неї є все необхідне для того, щоб почуватися щасливою і жити в моменті. Однак є фактори, які все ж заважають жити повноцінним життям.

— Оцей стереотип «що ж скажуть люди?» не виходить з голови. Я не можу взяти свою дівчину за руку на людях, не можу поцілувати її посеред вулиці, бо впевнена, що суспільство сприйме це несхвально. Загалом, до публічного «камінг-ауту» я не готова. Я вважаю, що оточенню не обов’язково знати, з ким я сплю і чим дихаю. Це нікого не стосується окрім мене та моїх близьких людей.

Валя каже, що погодилася говорити про це лише з однією метою: застерегти дівчат та хлопців від помилок, які накоїла сама.

— Фактично мене виховували в режимі «ти ж дівчинка, а отже…». На мене з дитинства навішували стереотипи, які суперечили моєму єству. Зі мною ніхто не говорив про секс та орієнтацію. А коли я відчула в собі «інакшість», то нічого, окрім сорому, не відчувала. Мені не було з ким про це поговорити, бо я боялася, що мене відштовхнуть. Тому зробила багато помилок, серед яких перервана вагітність. Якби не той стан стресу, шоку та страху за майбутнє, я б залишила дитину. Часто думаю про це і досі картаю за те, що не відстояла тоді саму себе. Зрештою, думаю, це було мені необхідно, щоб дивитися на світ не через рожеві окуляри.

Тетяна, 24 роки

Орієнтацію не обирають

Тані 24 роки. В неї коротке волосся та відсутній макіяж. Коли запитала в неї про сексуальну орієнтацію, вона зазначила коротко: «в мене так, 70 на 30, я бісексуалка. Але перевагу надаю дівчатам».

— З дитинства мене приваблювали дівчата. У восьмому класі вперше я зрозуміла, що мені дівчинка сподобалася не лише за якимись загальними людськими характеристиками, а й зовні. Я закохалася. Ми постійно спілкувалися, жартували, навіть обговорювали взаємну симпатію. Вона казала, що не проти щось там спробувати, але так ні до чого й не дійшло.

Таня розповідає, що ніколи не задумувалася про те, що з нею щось не так. Відтак захоплення дівчинкою сприйняла абсолютно нормально.

— В мене навіть не виникало запитань до себе, типу «чому мені подобається дівчинка, а не якийсь хлопчик?». Не знаю, чому так. Можливо, через те, що вдома з батьками цю тему ми ніколи не зачіпали, вони ніколи не відгукувалися негативно про людей з нетрадиційною орієнтацією, не казали, що це погано.

Випадково обмовилась на роботі

Разом з тим, Таня говорить, що про свої вподобання ніколи не говорила з батьками. Але про це знають найближчі друзі та навіть керівництво на роботі.

— Якось адміністраторка побачила в мене на шиї синець. Ну, це був не синець, а «засос». Спитала, що це таке, а я обмовилася… На цьому тема ніби закрилася сама собою, але згодом адміністраторка сказала, що завжди здогадувалася, що я бісексуалка. Насправді, мені не дуже хотілося, щоб про моє особисте життя знали на роботі. Я боялася про це розповідати тому, що ставлення до мене могло різко змінитися. Якось ми розговорилися з тією ж адміністраторкою і я спитала в неї, як би вона поставилася до того, що її дочка колись виросте і скаже, що вона лесбійка. У відповідь я побачила, як керівниця скривилася і сказала: «фу, не дай Боже». Це виглядало якось водночас і категорично, і разом з тим вона позиціонувала себе так, типу «хай собі будуть, головне, що мене не зачіпали». Але це ж не зовсім про толерантність та сприйняття людей, правда ж?

Якість сексу залежить не від статі

Таня зустрічалася з хлопцями, але це були не довготривалі стосунки. Саме з хлопцем в неї був перший статевий досвід. Вона зазначає, що порівнювати секс з дівчиною та хлопцем немає сенсу, а також не може визначити, з ким їй у ліжку подобається більше.

— Я не знаю, з ким краще. Це взагалі залежить від людини, від того, наскільки ви один одному довіряєте. Це як той міф про те, що головне в сексі — це розмір члена. Я думаю, що навпаки — вміння користуватися пріоритетніше. По суті, коли дівчина сама себе задовольняє, їй не потрібні пальці довжиною 20 сантиметрів. Так само дівчина з дівчиною, вони ж теж отримують задоволення під час сексу і без фалосів.

Про вільні стосунки та стереотипи

Перший секс з дівчиною у Тані був після 20 років. Вона розповідає, що це сталося випадково після гучної вечірки. Після того їй було ніяково і знадобилося чимало часу, щоб прийти до тями. Через певний час було ще кілька жінок, з деякими з них Таня була в стосунках.

— Це стосунки, засновані на взаємній симпатії, але не на коханні. Серйозні стосунки — це коли доходить до життя під одним дахом, до спільних обов’язків та планів на майбутнє. Найдовші стосунки з дівчиною тривали півроку. Формат вільних стосунків, до речі, я не сприймаю. Якщо ти обрав собі партнера, то будь люб’язна, не зраджуй. Я про це говорю, бо в більшості випадків чомусь побутує стереотип про людей з нетрадиційною орієнтацією та вільними стосунками, коли партнери грають на два фронти і «гуляють», з ким хочуть. Здебільшого так думають хлопці і саме вони про такий формат відносин мріють. Однак, як тільки доходить до справи, вони відмовляються, бо не готові ділити свою партнерку ще з кимось.

Таня також розповідає про існуючий стереотип про ролі в одностатевих відносинах, коли хтось бере на себе роль дівчини, а хтось — чоловіка.

— Між іншим, раніше в стосунках я завжди брала на себе чоловічу роль. Саме я проявляла ініціативу, залицялася, дарувала якісь подарунки, несла важкі сумки й тому подібне. У теперішніх стосунках я відчуваю себе більше дівчиною, не хочу брати на себе чоловічу роль. Моя дівчина теж, до речі, досить жіночна. В нас склався досить гармонічний тандем.

Про знайомства та «гей-радар»

— Ну, в основному, знайомства відбуваються завдяки друзям, в якихось нових компаніях. Навіть на роботі, наприклад. Ти певний час працюєш з людиною, спілкуєшся, а потім виявляється, що він «з приколом». Я б хотіла знати про якісь тематичні заклади, де збираються люди з нетрадиційною орієнтацією, але якось не склалося з цим.

Незважаючи на бісексуальність, Таня вірить в серйозні та довготривалі стосунки з жінками.

— Бісексуалок не дуже люблять, їм не довіряють. Вважається, що ми просто граємось з чужими почуттями, а потім десь губимось, виходимо заміж, народжуємо дітей від чоловіків і бісексуальності ніби ніколи й не було. Фактично, я бачу майбутню родину як з чоловіком, так і з дівчиною. Якщо це буде дівчина, то я не побоюся чужого осуду — неважливо, хто і як поставиться до мого вибору. З дітьми складніше питання. Я поки що не готова навіть думати про них, бо це занадто велика відповідальність. Та й чи готова я завагітніти, виносити та народити дитину — не знаю. Але думаю, якщо мені трапиться жінка з дитиною, я зможу полюбити малюка як рідного.

На думку Тані, представників ЛГБТ-спільноти не сприймають у соціумі через неправильне виховання батьків. Суспільству не завадило б позбутися гомофобії та шаблонного мислення.

Порція міфів про гомосексуальність

1. Гомосексуальність — це хвороба.
   Насправді гомосексуальність не вважається хворобою з 1973 року. Спершу її зі списку психічних хвороб викреслила Американська асоціація психіатрів, а згодом Всесвітня організація охорони здоров’я.
2. Гея чи лесбійку можна вилікувати і зробити з них «нормальних» людей з традиційними вподобаннями.
   У 1990 році Американська асоціація психологів дійшла висновку, що наукових доказів ефективності лікування, яке повинно змінити сексуальну орієнтацію, немає. Сексуальна орієнтація не змінювалася після операцій на мозку, гіпнозу та інших видів втручань.
3. Геї і лесбійки часто змінюють партнерів.
   Серед гетеро- і гомосексуальних людей є ті, хто перебуває в тривалих стосунках, і ті, хто постійно змінює партнерів. Є люди полігамні, а є — моногамні.
4. Геї та лесбійки винні в поширенні ВІЛ\СНІД.
   За даними Центру громадського здоров’я МОЗ України, у 2016 році ВІЛ заразилися 59% — через гетеросексуальний статевий контакт і 3% — через гомосексуальний контакт. Отже не геї і не лесбійки винні в епідемії ВІЛ\СНІД.

Що почитати, щоб більше дізнатися про ЛГБТ?

Аби не транслювати гомофобію та висловлюватися коректно, варто займатися самоосвітою. Вивчити основні терміни допоможе «Словник коректної ЛГБТ термінології»  та «Гендерна абетка..».

Насамперед, варто запам’ятати, що правильно говорити «гомосексуальність» та «гомосексуали», а не «гомосексуалізм» і «гомосексуалісти». А також, гей, лесбійка, бісексуальна особа, замість «представник нетрадиційної\ненормальної\неприродної сексуальної орієнтації».

Окрім того, ще можна поглибити свої знання завдяки такій літературі:

• «Веселкова абетка», Роберт Бєдронь
• «Діти-404. За стіною мовчання», Олена Клімова
• «Міфи та факти про геїв, лесбіянок і бісексуалів» Созаєв
• «Рожева психотерапія» Дейвіс та Ніл
• «Гомофобія – знаряддя сексизму» Фарр
• «Основи сексології» Мастерс. Джонсон і Колодні
• Декларація принципів толерантності від ЮНЕСКО

Що можна подивитися? Три чоловічі історії в кіно

«Гарві Мілк», 2008 рік

Стрічка знята за мотивами реальних подій. У центрі сюжету перший в історії відкритий політик-гей, який лобіював права гомосексуалів.

«Філадельфія», 1993 рік

Успішного адвоката звільняють з роботи, коли керівництво зясувало що він гомосексуал, та ще й ВІЛ-позитивний. На думку оточення, аморальна поведінка головного героя, Беккета, заразна, а відтак його потрібно покарати. Беккет подає позов до суду, однак ніхто не хоче захищати права «небажаного клієнта».

«Стерта особистість», 2019 рік

У фільмі йдеться про зразкового сина пастора, який раптом усвідомив, що йому до вподоби хлопці. Після зізнання батькам, хлопець опиняється у клініці, де прививають «правильну» орієнтацію.

Читайте також:

«В кайфі кайфу не буває». Історія вінничанки про залежність від алкоголю

Що почитати? Які книги українською мовою вийдуть 2021 року

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.