«Після пологів він одразу почав синіти»: Стасік Солодкий та його не солодка історія

Михайло КУРДЮКОВ

Стасік Солодкий

Стасіку п’ять років. Віднародження він дихав або завдяки апаратам штучної вентиляції легенів, або спеціальній трубці, яку йому ввели в трахею.
Українським лікарям не під силу вирішення цієї проблеми, але за кордоном готові за неї взятися.
Нижче ми розказуємо довгу і зовсім не солодку історію Стаса та просимо вас допомогти зібрати гроші на його лікування.

На інтерв’ю Солодкі приходять всією родиною: тато Андрій, мама Катерина, донька Ліза і син Стасік, — п’ятирічний герой нашої розповіді. Настрій у Стаса хороший, тому він одразу починає досліджувати все навкруги. Лізу, яка на три роки за нього старша, батьки просять приглядати за братиком. Андрій та Катерина також у доброму гуморі, але як тільки діти відходять на безпечну відстань, різко змінюються в обличчі.

— Коли після пологів мені вперше дали його на руки, він одразу почав синіти, з рота у нього текла слина, Стасік не міг ковтати, — говорить Катерина. — Лікарі одразу забрали у мене сина і навколо почалася метушня. Я бачила, як в коридорі всі бігали, не знаючи, що робити. Лікар сказав, що дитинка народилася з патологією, атрезією стравоходу . Я одразу в сльози, в горлі ком, не розумію, що це означає, він спробував пояснити. Потім ми підписали згоду на транспортування і вони з чоловіком поїхали.

Народжувала Катерина в Кам'янець-Подільському, тому Андрій з сином та бригадою медиків поїхали до обласної лікарні у Хмельницький. Там зробили рентген і повідомили, що без операції не обійтися. Тільки коли саме її зможуть зробити, не сказали:

Відео дня

«Хірург, який цим займається, зараз у відпустці. Ми йому телефонуємо, але він не виходить на зв’язок. Чим швидше ми до нього додзвонимося, тим більше шансів буде у вашої дитини», — сказали хмельницькі медики. Стасіку повезло і того ж дня лікар вийшов на зв’язок, а наступного дитину прооперували.

Родина Солодких

Хірург сказав, що операція пройшла успішно, але попередив, що на 3-10 день можуть виникнути ускладнення. Так і сталося. На десятий день у Стаса почався сепсис. Батьки слухалися лікарів і купували всі препарати, які ті їм лише радили, навіть, якщо ціни були захмарними. Це допомогло і стан почав покращуватися.

— По закінченню курсу лікування сина почали знімати з апарату штучної вентиляції легенів і виявили, що він не може самостійно дихати. Лікарі зробили обстеження і сказали, що один з хрящів в трахеї не має просвіта, — розповідає батько Стаса Андрій. — У нас з дружиною почали підкошуватися ноги, ми економісти, в медицині не знаємося зовсім, тому сильно перелякалися.

Батьки хотіли везти сина до Києва, але лікарі сказали, що він не транспортабельний, тому буде краще, якщо лікар приїде до них. Вдалося домовитися зі столичним професором, який після огляду сказав, що дитина занадто маленька і наразі кращим виходом буде зробити йому трахеотомію .

Катерина Солодка, мама

— Насправді важко було вже з перших хвилин його появи на світ. Коли я лежала в пологовому, то чула, як за стіною плачуть інші діти. У мене серце розривалося, адже наш син при народженні не вимовив жодного звуку, — говорить мама хлопчика. — Я була ладна в перший же день звідти тікати, щоб не чути і не бачити того всього. Тому коли мене все-таки відпустили, я просто вибігла з пологового і поїхала додому. Коли приїхала під будинок, вийшла Ліза і запитала, а де ж її братик, — починає плакати Катерина. — Я заспокоювала її як могла, казала, що все добре. За кілька днів я вже поїхала до Хмельницького. Він лежав у реанімації, такий маленький і стільки з нього різних трубочок стирчало. Важко було сприймати, що то лежить твоя дитина.

З реанімації Стасіка виписали за 75 днів, ще два тижні батьки провели з ним у загальній палаті. Лікарі вчили їх доглядати за стомою і годувати через зонд. Коли вперше приїхали додому, трапилось найважче — прийшло усвідомлення того, що взагалі відбувається і купа питань, як з цим усім жити. Друзі і знайомі не розуміли, що відбувається зі Стасом, що це за дірка в його горлі і навіщо пластмасові дроти стирчать з його носика.

Коли вдалося вийти на вулицю, щоб трішки перепочити і розвіятися, Солодкі стикнулися з неочікуваною реакцією оточуючих. Навіть знайомі намагалися уникати їх та відводили своїх дітей в сторону, аби ті не побачили незвичної дитини. Це ще більше пригнічувало.

Андрій Солодкий, тато

Коли Стас підріс, то залишався повністю лежачим. Навіть голівки не тримав. Батьки шукали масажистів, які могли б їм допомогти, але одні боялися, а другі не знали як. Знайшовши нарешті потрібного фахівця, за кілька місяців малюк навчився тримати голівку, потім сів, але так і не вимовив жодного звуку.

— До двох років Стасік ходив з зондом. Вставляти і діставати його ми вчилися самі. Лікарі нам говорили, якщо ми не навчимося цього робити, то медсестри, яких ми будемо просити нам з цим допомогти, робитимуть це боляче і казатимуть, що так і має бути, — розповідає Андрій. — Я можу зробити багато чого, але мені було дуже важко впоратися з цим. Слава Богу, що дружина має на це сили.

У листопаді Стасу зробили останню на сьогоднішній день операцію. Після неї, щоб не було больового шоку, дитину ввели в штучну кому на десять днів. Для того, аби всередині все правильно зрослося, потрібно було тривалий час не рухатися. Прийшовши до тями, Стасік виявив, що його ноги та руки прив’язані до поручнів ліжка, а підборіддя хірургічними нитками пришите до тулуба. Єдиною радістю для дитини в ті дні були нові іграшки, які батьки щоразу йому приносили. Це хоч і на дві години, але відволікало від хвороби і всього, що з ним відбувалося.

Ліза Солодка, сестричка

Після кожної операції або обстеження лікарі виявляли нові ускладнення або патології. Через них Стас досі не може нормально дихати і робить це завдяки штучному отвору в горлі, — трахіостомі. Українські медики розводять руками і не можуть запропонувати варіанти, які б могли допомогти хлопчику дихати без допомоги трубки і апаратів, тому батьки розглядають варіанти проведення операції за кордоном.

— Рік тому ми почули від сина перший у житті звук. Це настільки взбадьорило, що у нас відкрилося друге дихання. Ми знайшли логопеда і їздимо до нього кілька разів на тиждень. Зараз Стасік вже говорить, але дихання йому вистачає лише на кілька слів. Ми раді навіть тому, коли він починає кричати, адже і це вже великий прорив, — розповідає усміхнений батько хлопчика. — Тепер ми знаємо, що син може говорити і хочемо прооперуватися за кордоном, хочемо, щоб він почав нормально дихати.

Стасік Солодкий

Документи відправляли до кількох іноземних клінік. У Швейцарії за проведення операції запросили 180 тисяч франків, це трішки менша сума в євро і понад п’ять мільйонів, якщо перевести на гривні. Батьки кілька днів ходили шокованими від побачених цифр. Приблизно в той же час рахунок надіслала й ізраїльська клініка, — 85 тисяч доларів.

— Коли ми отримали другий рахунок, то у нас навіть настрій піднявся, — продовжує Андрій. — Ми ще не знаємо, як можна зібрати таку суму, але наша мета — поїхати цього року на лікування. Вже почали збирати гроші на програму МОЗ «Лікування за кордоном». Сподіваємося, держава нас підтримує.

І знову Стас

Стасік безтурботно бігає навколо дерев, збирає палиці і позує перед об’єктивом камери журналіста. Час від часу він вказівним пальчиком закриває отвір своєї стоми, щоб щось сказати, а потім, задоволений собою, біжить далі у своїх справах. Батьки з неприхованим задоволенням спостерігають за своїм меншим, сподіваючись, що так буде й надалі. І так справді буде, якщо ті з нас, хто має таку можливість, підтримають їх у прагненні вилікувати сина та подарувати йому повноцінне майбутнє.