«Навіть рада, що не буде мороки з сукнею»: студенти і школярі про скасований випускний

Фото: pixabay.com

Всередині квітня на електронні скриньки департаментів освіти надішли листи-роз’яснення від Міністерства освіти та науки. У них, зокрема, надавалися рекомендації не проводити традиційних випускних вечорів у навчальних закладах. Згодом, ці рекомендації отримали директори шкіл та ректори вишів. 

Оскільки ані міністерство, ані будь-який інший орган освіти не має достатніх повноважень для того, щоб заборонити проводити подібні заходи, керівництво шкіл та вишів у цій ситуації може чинити на свій розсуд. Втім, у департаменті освіти Вінницької міської ради припускають, що цьогоріч освітні заклади все ж утримаються від випускних. 

Але як тепер почуваються учні, які могли роками чекати на цю подію? Які плани вони будувати на це свято? Від яких традицій їм довелося відмовитися? Чи мають вони план «Б»? І що тепер робити з купленими сукнями і завдадками за ресторан? Про це та інше ми поговорили з кількома вінницькими випускниками та випускницями. 

Вікторія Мельник

(Вінницький гуманітарно-педагогічний коледж)

— У мене це вже не перший випускний, тому можна сказати, що я не так обділена цим святом, як, наприклад, ті, у кого його взагалі не було. Але моє бажання святкувати через це нікуди не зникає. Я студентка музично-педагогічного відділу і для мене випуск означає дещо більше, ніж просто один вечір. 

Перед отриманням диплому ми складаємо творчі іспити. Наприклад, диригуємо хором або співаємо. Можливо я перебільшую, але повірте, для нас це дуже важливе свято. Це наче повноцінний концерт тривалістю у шість років. Сьогодні ти ще стоїш на цій сцені, а завтра мусиш йти далі. На жаль, цього року ми втрачаємо таку можливість. 

Щодо самого випускного вечора, урочистої церемонії і святкування у ресторані, то, звісно, на тлі пандемії усе це стає не таким важливим. Для нас зараз просто прогулятися вулицею вже є святом.

Було б набагато образливіше, якби випускний скасували через менш глобальні проблеми. А так, думаю, що всі свідомі студенти і школярі мають розуміти обставини, заручниками яких ми стаємо. Врешті-решт, ніхто не відміняв можливості святкувати пізніше, коли все налагодиться. 

Лада Вихованець

(школа «Аіст»)

— Ми почали підготовку до випускного ще, певно, в січні. У нашій школі багато традицій, тому все має бути готовим задовго до ЗНО, щоб потім не відволікатись від навчання. 

Ми з класом довго вибирали каблучки та гравірування на них, адже всі випускники нашої школи мають такі на пам’ять. Також є традиція вишивати на рушнику якусь фразу від кожного учня. Наприклад, що він або вона хотів би сказати вчителям, школі, однокласникам, що хотів би залишити там «після себе». Такий рушник є в кожного класу, вони зберігаються в школі, а потім вивішуються у головній залі в дні зустрічі випускників. 

Така підготовка, звісно, дуже приємна, адже розумієш наскільки втішно буде це берегти і бачити через багато років. Також ми почали підготовку випускного танцю. У нашій школі дівчата танцюють його в білосніжних сукнях, що символізує лелек (тобто і назву школи), які вилітають з «рідного дому». До речі, з одягу я встигла придбати якраз цю саму білу сукню для випускного танцю. 

Поки що не вирішила, що буду робити з нею, але думаю, що нічого. Вона вже декілька разів знадобилась мені у школі. У будь-якому випадку для мене це пам’ять. 

Навіть не можу передати, як сильно я засмутилася відміною випускного. Та ще більше звісткою про скасування останнього дзвоника, адже саме в цей день проходять всі традиційні церемонії нашої школи. 

Впродовж десяти років я спостерігала за тим, як же неймовірно проходить останній день у нашій школі для одинадцятикласників. Не можу змиритися з думкою, що у нас цього не буде. 

Чи будемо ми шукати інші варіанти святкування? Не впевнена. Ми з однокласниками про це не розмовляли, адже більше стурбовані через «домашню» підготовку до ЗНО. А що стосується вчителів, то днями я розмовляла телефоном з нашою класною керівницею, яка сказала, що розуміє наш сум, але не хоче нічого зараз говорити, щоб не засмучувати.

Марія Ошовська

(школа «Аіст»)

— У нашій школі є чимало традицій на останній дзвоник, як-то плакати від інших учнів для одинадцятикласників або костюмовані паради вчителів, тому дуже чекала цього, адже щороку уявляла себе на місці випускників.

Ми мали б танцювати танець, репетиції якого почались ще в березні, мали б зробити фотоальбом, перша фотосесія для якого вже пройшла, мали б замовити каблучки для класу, дизайн для яких уже вигадали.

На щастя, напевно, ми не встигли нічого купити або замовити з речей. Скоріш за все, ми підемо зі школи тихо, але наш рік точно буде незабутнім.

Шкода, що не побачусь у цей день з друзями, а ще те, що немає мороки з тими сукнями, — навіть рада.

Ілля Чайковський

(школа №22)

— Звісно, карантин зламав наші плани на стандартний випуск, але чи це привід розчаровуватися. Я вважаю, що це навпаки дуже добре і має бути цікаво. Відмова від стандартних традицій і церемоній не є такою трагічною, та, погоджуюсь, що школа є важливим етапом в житті кожного, але ж не випуск творить спогади про школу. Це лише подія, яка слугує, ніби межею між дитинством і дорослим життям, не більше. 

Тому я зовсім не розчаровуюсь, що в нас не буде типового випуску, для мене це не має настільки важливого значення, на відміну від людей, з якими я провів ці шкільні роки. Залишити дружбу, спогади з ними — це найважливіше, а не випуск, випускний вальс (я вже п'ять в своєму житті відтанцював), останній дзвоник, ресторан чи гуляння до ранку. Яке це має значення, якщо ти не відчуваєш єдності з однокласниками? Я дуже радий, що навчаюсь в дуже дружньому класі. 

Як підсумок можу сказати, що випуск як розуміння завершення одного етапу життя для мене важливий, а увесь церемоніал — зовсім ні.

 Юлія Мельник

(Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ)

— Ми збиралися святкувати кількома групами. Обговорювати випуск почали ще на початку лютого, а в кінці місяця вже вибрали ресторан і заплатили завдаток 10 тисяч гривень. Нас приблизно 150 людей, тому з кожного вийшло не так багато. Зараз ми не знаємо чи будемо святкувати, чи будемо переносити і чи повернуть у разі чого нам гроші. 

У минулих роках всі церемонії проходили у залі театру імені Садовського. Він був вщент заповненим випускниками та їхніми близькими, а зараз навряд хтось дозволить зібратися такій кількості людей в одному місці. Якщо офіційної частини випускного не буде, то їхати в ресторан, щоб просто їсти і пити, сенсу не бачу.  

До карантину ми вже встигли знайти ведучого, фотографів і почали домовлятися за автобуси, на яких мали їхати у ресторан, він знаходиться за містом. Добре, що справа не дійшла до завдатків, інакше не знаю, як би ми їх повертали. 

Щодо одягу, то тут все набагато простіше, ми не збиралися купувати якихось дорогих суконь і костюмів. Хотіли виглядати скромно і зі смаком, деякі хлопці збиралися одягати костюми зі шкільного випуску. 

Не скажу, що ми були найдружнішою групою, але все-таки провчилися разом чотири року, хотілося востаннє зібратися з усіма. Думаю, якщо не буде випуску, то пізніше поїдемо кудись з наметами, або орендуємо будинок за містом. 

Читайте також:

Зупинку — це ж не театр перейменувати. Чи вшанують пам’ять почесного вінничанина Верещагіна

Єгипет і Туреччина чекає українців у червні. Вінничани підпільно почали туристичний сезон

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.