Навчався з Королівськими силами Британії. Історія бойового медика Тора

• Олег — старший солдат, бойовий медик взводу. Усі чоловіки його родини стоять на захисті держави.
• Наразі у Збройних Силах України служить його батько, тесть — теж у його батальйоні, дядько перебуває на реабілітації після поранення, а шурин — на Авдіївському напрямку.

Історію про Олега на своїй сторінці опублікувала 120 бригада територіальної оборони ЗСУ. Йому дали позивний Тор — на честь слов’янського бога грому — ще до війни під час перебування в Азовському цивільному русі національної єдності й соборності.

До війни боєць працював автомеханіком, будував дороги в Дніпропетровській області. Повномасштабне вторгнення росії застало його неочікувано вдома — якраз приїхав у відпустку. Із криками, що почалася війна, його розбудила дружина, а потім проводжала з тримісячною донечкою на руках. Саме їх, своїх рідних і свою землю він і пішов захищати 25 лютого 2022 року.

З медициною Олег «подружився» ще на строковій службі — проходив навчання з Королівськими силами Британії, а потім — підготовку у своєму підрозділі, після чого його призначили на посаду бойового медика взводу. Програма була та сама, але наші навчання були зрозуміліші, без подолання мовного бар’єру.

Перші рази застосування знань на практиці запам’яталися на все життя — минулого року на Донеччині близько села Долина надавав медичну допомогу хлопцеві з осколковими пораненнями. Нещодавно повернувся з побратимами з Бахмута, де набув нового досвіду. Намагався працювати так, щоб не нашкодити ні пораненому, ні собі.

Медик зізнається, що і морально, і фізично на полі бою складно. Дається в знаки втома, бо міські бої дуже інтенсивні, забирають багато сил і фізичного здоров’я. Під обстрілами потрібно найперше зупинити масивну кровотечу, а потім за можливості витягнути пораненого. Дуже багато залежить від того, як побратими допомагають надавати медичну допомогу, бо самому впоратися важко, не вистачає ні рук, ні часу, а час — це життя.

До того ж медики теж потребують допомоги: прикрити вогнем, якщо треба забрати бійця, пересунути його, дістати медикаменти.

Олег переконаний, що головне в його відповідальній справі — не боятися, мати холодну голову й не думати одразу про поранену нерухому людину, що вона загинула. Завжди треба використовувати останній шанс, щоб її врятувати. Тут потрібна практика. Можна все знати, але має бути ще й характер, підготовленість і хоч трішки досвіду. А в нього його вже достатньо.

Вижити й рятувати інших йому допомагає злість на ворога.

«Треба більше злитися й не забувати про власну безпеку, бо ціна цьому — життя», — радить досвідчений бойовий медик.

А ще великою підтримкою для них є його командир.

Нам є ким пишатися і за що боротися! Редакція RIA/20 хвилин, нагадаємо, має проєкт «‎Героям Слава!»‎. Розповідаємо вінничанам про наших неймовірних бійців, щоб слава про них та їхню мужність летіли далеко за межі України! Нам є ким пишатися!

Також ми часто пишемо про волонтерів та організації, які допомагають армії та постраждалим від війни. Всі історії зібрали у рубриці «Герої тилу». Почитати їх ви можете за посиланням.
 

Читайте також:

Прикордонника Олександра Крамаренка нагородили орденом «За мужність». Посмертно

Військовослужбовець «Снайпер» розповів про війну на Східному напрямку

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.