«Над нами постійно пролітали літаки та ракети»: історії евакуйованих з Донбасу людей похилого віку

«Над нами постійно пролітали літаки та ракети»: історії евакуйованих з Донбасу людей похилого віку
  • У Вінницькому обласному пансіонаті проживає 130 переселенців, яких евакуювали з небезпечних районів України, переважно Донбасу. Кілька з них погодилися розповісти, які події передували переїзду, що вони думають про війну та як їм живеться у Вінниці.

Від початку повномасштабної війни в обласному пансіонаті для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку прийняли кілька сотень переселенців. Це пацієнти геріатричних відділень з територій, що постраждали під час бойових дій. Більшу частину у Вінниці прийняли транзитом, забезпечуючи місцем для ночівлі, їжею та іншими зручностями першої необхідності. 

Наразі в одному лише вінницькому пансіонаті проживає 130 переселенців поважного віку та людей з інвалідністю. За словами директора закладу Сергія Якубовського, коштом обласного бюджету їх забезпечують харчуванням, одягом, медичними послугами.  

Наприкінці червня через масивні обстріли, з Донецької області до Вінниці евакуювали групу людей похилого віку та людей з інвалідністю. З кількома із них ми поговорили під час візиту до обласного пансіонату. 

Відео дня

Валентина Єршова (72 роки)

— Сама я зі Слов’янська. До виходу на пенсію працювала монтером шляху на залізниці. Останні роки жила у будинку-інтернаті поблизу міста Лиман. У мене є донька та онук. Дочка залишилася на Донбасі, зараз ми не маємо з нею зв’язку, не знаємо, що вона та як, а онук після початку війни поїхав до Тернополя. Нещодавно надіслав мені звідти посилку. 

Пам’ятаю, як у 2014-му у Слов’янську почалася війна: усе вибухало, багато стріляли, люди тікали з міста. Серед них були й мої родичі. Потім вони повернулися, але після подій лютого знову виїхали. Зараз вони винаймають житло у Дніпрі. 

Інтернат у Лимані був одноповерховий. Ніяких підвалів чи укриттів у ньому немає. Тому, коли чи не одразу після початку війни над нами почали літати військові літаки, а десь поблизу регулярно щось вибухало, ми подумали, що нас просто завалить стінами. 

Нас було там десь 30 людей. Частина «лежачі». Якби прилетіло… Не знаю, що тоді було б. Страшно було усім. 

У червні наших людей почали розвозити по різних закладах. Нас евакуювали до Вінниці. Тут нормальні умови. Навіть ремонт зробили у крилі, де ми тепер живемо. 

Вінницю ми практично не бачили, тому що сидимо в одному місці. Хіба що, коли до лікарні возили, то я казала, що хоч трішки місто побачимо. Як прийде тепло, то, дай Боже, повезуть показати Вінницю. Нам ще на сході казали, що вона гарна. 

Що думаю про війну? Не розумію, для чого потрібно було її розв’язувати. Раніше всі мирно жили, всі дружили. Я так чула, що багато наших такої самої думки. 

Катерина Клочко (94 роки)

— Мені вже 95-й рік пішов. Але я буду кріпитися, щоб ви до мене такі гарні ходили частіше. Я взагалі думаю, може то я якась «крихта божа», бо чого не попрошу в нього, то рано чи пізно збувається. Я вже тут була, коли лікарі подумали, що я помираю, мені було погано, я ледь поворушитися могла. Та помирати я не хотіла. Попросила в Бога, щоб дав ще трішки пожити. Й раптом я захотіла до вбиральні. Уявляєте, я встала й пішла. То лікарі одразу пігулки почали давати, дивувалися, що так сталося. 

На Донбасі наші казали, що тут одні «бендери», що нас тут не люблять, будуть кривдити. Та люди тут набагато добріші, ніж там. Усі мені кажуть: «Бабусечка, доброго вам ранку!» Не знаю я, чому так. Мабуть, тут мені навіть більше подобається жити. 

Я народилася у росії. Потім переїхала на Донбас. Чоловік у мене був, Генка, але дітей ми не мали. Генка 40 років шофером пропрацював, а на старості років захворів. Якось він каже: «Катю, давай до інтернату поїдемо, там лікарі, може підлікують мене. Ми й поїхали. Навіть року там не прожив, як стався інсульт. Йому було 70 років. Шкода Генку. Непоганим він хлопцем був. З того часу я залишилася сама. 

Колись чоловікова сестра народила дитину, яку потім кинула. То батьки Гени просили нас забрати хлопчика. Для мене то справжнє щастя було, бо ж своїх ми не могли мати. Я виховала Толіка у любові. Навіть в армію до нього їздила. Зараз йому 54 роки. Та до мене у нього, мабуть, ніяких почуттів немає. Займається лише своєю родиною. Мабуть, так воно й буває, коли в людині генетично нічого твого немає. 

Я пам’ятаю війну 1941-1945 років. Мені тоді трохи більш як десять було. Бачила наших партизанів, мамка для них хліб пекла. Німців також бачила. Вони все у нас забрали. Як дівчат 16-17-річних вивозили на потягах, я також пам’ятаю. Війна тоді була страшною. А що зараз у нас відбувається, то я й не можу зрозуміти, якщо чесно. 

Перед виїздом до Вінниці нам сказали, що це лише на три дні. Тому ми покидали усі свої речі у Лимані. Хочеться назад, але туди ніяк не поїдеш. Не знаю навіть, чи звільнили наш Лиман. 

Анжела Гавриш (47 років)

— До будинку-інтернату я потрапила після смерті чоловіка. Мені не було куди подітися, тому я попросилася, й мене взяли. Потім почалася війна. Нас кілька разів перевозили з одного інтернату в інший, поки ми не опинилися у Вінниці.

Обстріли поблизу інтернату на Донбасі почалися майже одразу. Нам щодня казали, що ворожі війська наближаються, тому ось-ось нас будуть евакуйовувати. Врешті почалися бомбардування. 

Над нами постійно пролітали як не літаки, то ракети. Як тільки чуємо, що щось летить, то одразу на землю. Лежали, поки не почуємо, що десь щось вибухне. Іноді прилітало так близько, що вікна відкривало ударною хвилею. 

Нас вивозили звідти автобусами. Сидіти біля вікон не дозволяли, сказали сідати на матраци, якими застелили підлогу. На виїзд з міста такі черги були, що нас супроводжувала поліція з сиренами. Інакше я не знаю, скільки б нам довелося стояти в заторах. 

Як точно нас везли, я не знаю. У мене діабет 30 років, то від стресу я почала втрачати свідомість, та врешті впала в кому. З Лимана нас спочатку перевезли у Білецький інтернат, там мене й відкачали. А далі була Вінниця. 

Тут нам спокійно. Ми вже відійшли від того стресу. Усе тихо, лише повітряні тривоги бувають зрідка. З Донбасом це порівняти неможливо. Ми постійно слухаємо новини, бачимо, що там відбувається. Будинок-інтернат у Білецьку, наче, цілий, тільки немає там вже нікого. 

У Вінниці я ніколи раніше не була, але чула, що місто гарне. У пансіонаті мені подобається: ставлення людей, обслуговування, лікування. Тут тихо й тепло. Нас годують, одягають й взувають. Я б хотіла тут після війни залишитися. Повертатися на Донбас я не хочу. 

Ставлення місцевих до нас хороше. Коли виходимо на двір, то спілкуємося з вінницькими. Вони розпитують, як ми, як усе було на сході, радіють, що нас врятували.  


Читайте також:

Руїни, згоріла техніка та залишки боєприпасів. Фоторепортаж зі звільненого Ізюма

«Просимо мешканців виконати бодай мінімальні роботи»: як виглядає перевірка найпростіших укриттів

Коментарі (2)
  • Андрій Петрович Корчинський

    Можливо не із за дівчини війна. Але довго воняв смертю вбивця. Шестьора у поліції, можливо й зарплату дають
  • Андрій Петрович Корчинський

    От 8 років раніш руками й ногами затовк дівчину (упала з драбини .Бар мед, поліц)//оцей зв'язок люди підказали й дали. Старовинний телефон не оплочував я .//по темі_ бабці тримайтесь одружитесь.!

21:35 Врятував розвідників, а сам загинув. Комбриг 95-ї просить Моргунова назвати вулицю іменем Героя-десантника 20:57 Кому пощастить напочатку жовтня: новий цикл для знаків Зодіаку 20:01 Як вінницьким волонтерам зберігати своє здоров'я: поради від медиків 18:57 «Осінній відстріл російських «грачів»: ЗСУ збили два ворожих Су-25 Від читача 10:00 Псевдореферендум: які ідеї тиранії приховують за інструментом демократії 18:30 «Проходячи це місце, неможливо дихати»: в районі колишнього хімзаводу задимлення й сморід play_circle_filled 18:01 Завтра — Віри, Надії і Любові. Що категорично не можна робити? 17:03 В Іллінецькій громаді зафіксували сказ собаки. Що потрібно знати людям? 16:35 «Виїжджаю з депо, коли місто ще спить», — вінничанка, яка працює водійкою тролейбуса 43 роки 16:06 «Допоможіть»: у Вінниці 86-річна жінка кричала у зачиненій квартирі 15:08 Аварії біля Вінниці: водій на вантажівці врізався в Daewoo, а скутеріст влетів під автобус 14:43 За 10 млн грн оновлять Меморіал Визволення на Київській. А для чого ці ремонти? 13:58 Окупанти розповсюджують фейк про «часткову мобілізацію» студентів на Вінниччині 13:17 Військові зіграли в зруйнованому Будинку офіцерів. Цей концерт сумний, але вселяє надію на відбудову play_circle_filled 12:59 Дані про COVID: на Вінниччині хворіють майже п'ять тисяч дорослих та 947 дітей 12:20 Алгоритм дій на випадок тактичного ядерного удару. Як підготуватись та що робити 12:00 Село було в оренді за 48 тисяч злотих. Історія виникнення мікрорайону Пирогове photo_camera 11:39 Ремонт та прориви мережі. Де у Вінниці сьогодні немає світла та води? 10:58 «З паляницею до перемоги!»: вінничан запрошують на благодійний ярмарок 10:03 Журналісти документують військові злочини росіян та інше важливе за 28 вересня у Вінниці
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up