«Мав зробити пропозицію 28 грудня». Історія полеглого нацгвардійця Валерія Ващука

Валерій Ващук з коханою Анною

• Днями Вінниця прощалась з нацгвардійцем Валерієм Ващуком. Рідні розповідають про полеглого Героя, його життя і мрії, яким не судилось здійснитися.

Вінничанин Валерій Ващук став захисником України, приєднавшись до Національної гвардії у 2019 році. З повномасштабним вторгненням Валерій пішов боронити країну від ворога, дослужився до старшого солдата. Молодий воїн загинув під час бою поблизу села Вербове в Запорізькій області 13 грудня. 

Схиливши голови у шані, Вінниця зустрічала на щиті Героя Валерія Ващука 19 грудня. Захисник пішов з життя у віці 22 років, залишивши батьків, брата та кохану дівчину, з якою він мріяв побратися.

«Як вгамувати мій біль, мою лють, я ж тебе просила не їхати. Ти ж мені обіцяв повернутись, познайомити мене зі своєю дівчиною, ти ж мені розповідав про неї кожного разу, обіцяв, що приїдеш до мене у відпустку! А тепер мені залишається тільки молитися за тебе і шукати тебе, мій янголе, серед зірок на небі. Ти завжди був, є і будеш у моєму серці та в моїй душі, я завжди буду за тебе молитися і просити Господа, щоб він тебе прийняв до себе»,— написала у Фецсбуці Ольга Ващук, тітка захисника.

«Його всі любили, як брата, сина, племінника, онука»

Валерій Ващук народився 20 грудня 2001 року, мешкав у Вінницьких Хуторах. Отримував освіту в місцевій школі, а потім вступив до Тульчинського ліцею з посиленою військовою підготовкою. Становлення військовим було його свідомим вибором, розповідає його мати, Наталія.

— Валерій на війні практично зі свого повноліття. Попри юний вік, до повномасштабного вторгнення росії в Україну мав чотири ротації на схід. Воював на Донецькому напрямку. Ніщо не могло вплинути на його прагнення захищати Батьківщину, — каже мати. — У війську син мав звання старшого солдата та обрав для себе позивний «Марік», адже саме так називали його дідуся. Він майже не розповідав про війну. Не хотів засмучувати, беріг наш спокій.

Близькі захисника говорять, що він був світлою людиною із сонячною усмішкою. Він завжди приходив на допомогу, якщо це було необхідно, і вмів підтримати.

— Його всі любили, як брата, сина, племінника, онука. До всіх він вмів знайти підхід, з ним завжди було про що поговорити, — розповідає сестра Анна Малярчук. — Загалом у мене три старших брата, але саме до нього я ще з дитинства тягнулась саме більше. Різниця у нас шість років. Коли у нього був підлітковий вік, ми не дуже контактували тому, що наші інтереси розбігалися. Але згодом, коли я стала старша, ми досить часто спілкувались, разом проводили час... згадую такі моменти лише з теплом. У нього були такі філософські погляди на життя, і в нас було дуже багато секретів.

Сестра також розповідає, що Валерій любив поговорити про життя, завжди був спокійним, але в той час і веселим, мав чимало мрій на майбутнє.

— Мрій у нього було дуже багато, загалом він був дуже розумним і розсудливим , на майбутнє у нього були загалом такі, побутові плани — дім, родина, бізнес. Не судилося.

«Збиралися побудувати дім, одружитися»

Нацгвардієць мріяв одружитися з коханою після її 18-ти річчя, яке настало 12 грудня. Валерій Ващук зробив своїй Анні подарунок заздалегідь, адже йшов на бойове завдання. А потім старший солдат з позивним «Марік» довго не виходив на зв'язок. 15 грудня дівчина дізналася, що її коханий загинув 13-го грудня.

— З одинадцяти років ми дружили, але він часто жартував, що коли я підросту — ми одружимося, — розповідає Анна Гоцуляк, кохана полеглого воїна. — 28 грудня мав бути рік наших стосунків, і мала бути пропозиція, як мені вже сказали.

Валерій Ващук після АТО/ОСС служив у Вінниці. Пара планувала розписатися і будувати будинок, аби жити окремо від батьків.

— Я мала б довчитися, а за цей час побудувався би будинок у Вінниці. Розписатися збиралися заздалегідь, а зробити весілля вже після того, як заїхали у власне житло. Він будував плани, був позитивно налаштований. Навіть попросив його речі від батьків перевезти до мене.

Тим не менше, у Валерія перед від'їздом на передову було погане передчуття, як і в його коханої.

— Коли він 4 грудня їхав з Вінниці на Запоріжжя сказав, що можливо ми востаннє бачимося, адже у тому напрямку велися запеклі бої за окуповані території, — ділиться дівчина. — Я його запевнила що все буде гаразд. Коли був на передовій, у командування просив більше днів бути на позиціях, аби потім взяти вихідні, приїхати до мене і освідчитись...З 6-го грудня Валера перестав виходити на зв'язок. 13-го грудня я запитала в командира, чи все гаразд — той дав позитивну відповідь. Через два дні мені сказали, що саме 13-го він і загинув. У всіх було погане передчуття, у мене, у його друга. Я погано почувалася в той день, кололо серце. Валера загинув під час евакуації загиблих і поранених, осколок потрапив прямо в обличчя...

Поховали старшого солдата Валерія Ващука на Алеї Слави у Вінницьких Хуторах.

Щирі співчуття рідним та близьким. Вічна пам’ять та слава Герою!

Читайте також:

В останню путь Вінниця проводжає молодого нацгвардійця Валерія Ващука

Вінниця прощається із Захисником: у бою за Україну загинув наш земляк Сергій Бовсун

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.