«Ми тікали, плакали, а місто закидали бомбами»: про евакуацію біженців з Харкова до Вінниці

• На привокзальній площі у Вінниці стоять два величезні намети. Це тимчасові пункти обігріву для переселенців. 
• Тут дають гарячі страви та чай, постійно чергують рятувальники. Поруч складені купи дров. До неба здіймається кіптява диму. 
• Зустрічаю багатодітну родину, якій вдалося покинути Харків. Жінка із сімома дітьми намагається вирішити, куди їм рухатися далі.  

Найменшій дитині один рік. Поруч неї бігає 2-річна дівчинка Злата, обличчя якої вкрите свіжими ранами. За нею наглядає сестричка Діана, вона, усміхаючись, пропонує мені випити чаю і зігрітись в пункті обігріву.

— Ми жили в Харкові на околиці, наш мікрорайон — за 65 кілометрів від кордону із Росією, — говорить Ольга, переселенка із Харкова. — Жили в 16-поверховому будинку. Я мама в декреті. Наш дім не вцілів. Ми дев'ять днів просиділи у підвалі, діти плакали, боялись. Старші діти допомагали заспокоювати менших. В нас спершу на будинку була мітка, але ніхто не відреагував, і потім влучив снаряд... Через дорогу також розбомбили магазини, на дорозі утворилися великі кратери... На боулінг клуб теж кинули бомби, де в підвалі ховались люди. На щастя, їх врятували.  Бомблять місто страшно... За індустріальним районом немає жодного будинку зі вцілілими вікнами. Приватні будинки повністю зруйновані. Нам ледь вдалося виїхати і вивезти дітей.

Чоловік Ольги — військовий. Зараз він захищає країну в лавах ЗСУ. Їй доводилося самій рятувати дітей і вивозити їх з-під розбомбленого міста. 

— Я купила онлайн квитки потяг Інтерсіті, а його не пустили, гроші не повернули. Довелось їхати звичайною електричкою, яка була набита ущент, і це 13 годин в дорозі, — говорить Ольга. — Ми сиділи на підлозі, менші діти в мене на руках. В тамбурі, у вагоні ніде розвернутись. Ми не спали. Вранці приїхали у Вінницю. Зраділи! Тут все спокійно. На вокзалі побачили пункт тимчасового обіріву, нас нагодували, дали випити чаю, і далі будемо їхати до знайомих в Чернівці.

Біженці вірять, що Харків скоро відбудують

Зі сльозами на очах виїжджав із рідного міста харків’янин Ігор Боровик. Чоловік до війни працював ІT-шником. До Вінниці він приїхав разом із своїми сусідами та знайомими, які за дев’ять днів стали йому близькими друзями.

— В нас тут люди різних професій: танцівник, коуч-тренер, робітник заводу. Ми познайомилися в підвалі. Просиділи там дев’ять днів. І весь цей час постійно підтримували один одного, ділились харчами. У цей важкий час — це найцінніше наша єдність і згуртованість, — говорить Ігор. — Ми жили на околицях міста. Спершу раптово почали бомбити центр, а потім віддалені райони. Я плакав, коли бачив, як бомблять Салтівку — найбільший житловий масив України, я там недавно гуляв із друзями, а зараз — це  руїна. Боляче за місто.

Чоловік каже, що Харків був красивий. Й тут же додає: вірить, що після перемоги буде ще кращим.

— Дуже багато наших рідних залишилися в місті і вони не хочуть виїжджати. Ми молоді і ще не встигли так сильно вкорінитися. Хоча не так давно з дружиною взяли в кредит квартиру, і в одну мить все залишили. Забрали з собою лише найнеобхідніші речі: документи, теплий одяг та кішку. А от нашим батькам і бабусям важко все покинути. Жити без дому, в невідомості, —- каже Роман. — Нам ледь вдалося виїхати з міста, таксисти в кілька разів підняли ціну  і тих було важко викликати. Допомогли дістатися до вокзалу волонтери. На першій платформі було дуже багато людей, наляканих, які хотіли втекти від війни. Це було жахливо.

Про вінницьку турботу і допомогу

На вокзалі у Вінниці також облаштували спеціальну ігрову кімнату для жінок із дітьми. Прямо на підлозі постелили килими, матраци, принесли ігрові дитячі килими, іграшки, столики. Поки малюки бавляться, батьки обговорюють пережиті події, а волонтери розносять кожному їжу, чай, і роздають подарунки дітям. Також працюють волонтери психологічної служби.

— Тут зупиняються тимчасово вагітні і жінки із дітьми. Люди чекають пересадку на потяг до Львова. Наші волонтери мають психологічну або педагогічну освіту. Допомагають цим родинам, консультують, надають психологічну допомогу. Я тут чи не щодня, теж допомагаю всім чим можу, — каже Тетяна Григораш, волонтерка Червоного хреста.

Автор: Леся Кесарчук

Читайте також:

​​​Найкраще за тиждень. ТОП важливих новин на 20minut.ua від 7 по 14 березня, які ви могли пропустити

Допомога вагітним вінничанкам та біженкам, консультації онлайн: медцентри працюють безплатно

«ПриватБанк» в умовах війни: як і скільки готівки можна зняти у Вінниці чи за кордоном

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.