«Ми обійнялися і він сказав, що усе буде добре». У Вінниці попрощаються із загиблим героєм

Михайло КУРДЮКОВ

Кілька днів тому на Харківщині загинув прапорщик Богдан Кокошко. Близькі друзі вінничанина розповіли, яким він був і чому пішов на війну. Також вони просять усіх охочих приєднатися до створення живого коридору для вшанування загиблого захисника України.

«Ми дружили з Бодею понад тридцять років. Бодя хрестив моїх дітей. Він любив казати: ти багатодітна мама, а я багатодітний хрещений батько», — пригадує близька подруга загиблого Валентина Медведська.

Вона разом з іншими друзями взяла на себе організацію поховання Богдана. Говорять, провести друга в останню путь, як героя, це найменше, і тепер єдине, що вони для нього можуть зробити.

Богдан Кокошко народився та виріс у Вінниці. Навчався у школі №1, а вищу освіту отримав юридичну. Свого часу служив у лавах калинівського полку спеціального призначення «Ягуар».

Відео дня

Потім змінив сферу діяльності, зайнявшись ремонтом та перевезенням автомобілів з-за кордону. Коли у 2014-му розпочалася війна, Богдана мобілізували. Після повернення вінничанин отримав медаль «Учасник АТО», якою надзвичайно пишався.

— Коли 24 лютого почалася велика війна, він повернувся з-за кордону, і вже 26-го пішов до військової частини. Звідти на фронт, — розповідає Валентина. — Були в Житомирі, потім під білоруссю. У квітні їх направили на Харківщину. У ніч проти 28 числа поїхав на бойове завдання. Там усе й сталося.

Вінничанин з побратимами їхали на БТР. У селі Протопопівка машина підірвалася на протитанковій міні. Один військовий загинув одразу, а Богдана у важкому стані госпіталізували до харківського шпиталю.

Близько 40% тіла вінничанина були в опіках. Найбільше взнаки далися опіки легенів — це заважало чоловікові самостійно дихати. Богдана під'єднати до апарату ШВЛ.

Важкою була ситуація й з ногами. Ліву, за словами друзів військового, складали по частинах, ступню на правій довелося ампутувати.

За кілька днів стан вінничанина, здавалося, почав поліпшуватися: тиск стабілізувався, почав самостійно дихати. Однак це тривало недовго, і невдовзі чоловікові лише гіршало. Аж поки п’ятого травня о 12.45, не приходячи до тями, Богдан помер.

— Він по життю був веселуном. А ще наш Бодя був патріотом. Перед тим, як йти на війну він сказав дружині: Якщо я не піду воювати туди, тоді вони прийдуть до нас сюди. Це мій обов’язок, — продовжує Валентина. — Востаннє ми бачилися із ним 4 квітня, коли у нього була ротація. Він говорив, що події 2014-го і те, що відбувається зараз, не можна навіть порівняти. Через це він був похмурим, але все одно знаходив сили, щоб усміхатися. Перед прощанням ми обійнялися. Я попросила його берегти себе, а він сказав: Кума, усе буде добре.

Валентина

У Богдана залишилися батько, сестра, дружина та син. Останньому 11 років. Він досі не вірить у те, що тата більше немає. Валентина каже, хлопчик швидко подорослішав та почав піклуватися про маму, яка сильно переживає втрату чоловіка.

— Коли Бодя приїздив востаннє, то довго про щось говорив із сином. Я думаю, він казав, що якщо його не стане, то саме він має бути захисником мами, — не стримує сліз подруга родини. — Вчора, на День матері, він кудись вийшов, а потім повернувся з величезним букетом квітів і сказав: Мамо, це для тебе.

Інший близький друг Богдана, військовий капелан отець Ігор, говорить, що вони ніколи не розмовляли з ним про війну. Навіть йому, священникові, було важко витягти друга на розмову.

— Ззовні Богдан завжди був веселим, але ми не знаємо, що він тримав всередині себе. Завжди казав, що нам не потрібно це знати, що він виконує свій обов’язок. Не хотів тягнути це у мирне життя, — розповідає отець Ігор. — Наші військові не бояться загинути, ніхто з них не тікає з позицій, вони вірять у перемогу України. Я завжди кажу їм: Блаженні миротворці, бо вони синами божими назвуться.

Отець Ігор

За місяць, 13 червня, Богданові мало б виповнитися 38 років. Його близькі друзі говорять, що відтепер цей день стане для них єднальним. Вони завжди збиратимуться, щоб провести час разом та згадати Богдана.

Поховають героя з Вінниці 10 травня. Зранку його тіло привезуть до рідного будинку, щоб з ним могли попрощатися сусіди та друзі дитинства. Далі процесія йтиме через вулиці Литвиненко — Скалецького — Пирогова — площу Гагаріна — Соборну — до Спасо-Преображенського кафедрального собору.

Друзі Богдана просять о 10.30 долучитися до створення живого коридору для вшанування загиблого захисника України від площі Гагаріна до собору.

Богдана Кокошка поховають на Алеї слави Сабарівського кладовища.

Якщо маєте можливість, просимо підтримати родину героя: