Професійне свято рибалок святкується ще з радянських часів. Але, можна припустити, що воно, як і сама професія, заочно з’явилося багато-багато років тому. У тому числі і у Вінниці, де на Вишенському озері, Сабарівському водосховищі, Південному Бузі та інших водоймах, кожного дня закидають, прикормлюють і витягають рибу абсолютно різні люди.
На землі невеличка купка верхнього одягу, стілець, підхват і шість розкладених спінінгів. Це робоче місце засмаглого чоловіка в плавках і світлій кепці. Його ім'я Олександр. Чоловік вже кілька років на пенсії, тому рибалити виходить чи не щодня. От і сьогодні, прокинувся о шостій і на озеро.
– А самою риболовлею займаюся років так сорок. Але це більше для себе, заради цікавості, – розповідає Олександр спостерігаючи за спінінгами. – На озері, то клює, то не клює. Ловити можна карася, підлящика, ляща, плотву, краснопірку. А от, коли ловиш рибу великих розмірів, тоді в тебе справжнє свято.
Олександр
Сонце стоїть високо, тому на галявину вийшло багато вінничан, щоб позасмагати. А ще попід берегом плаває не один десяток качок. Сьогодні вони такі гучні, що Олександр не одразу чує, як в нього дзвонить телефон.
– Привіт! Нормально... На озері поки що... На о-зе-рі! – говорить чоловік у слухавку. – Спіймав карасика і підлящика. А вчора не виходив... Та просто не хотів. Там же на озері то збіговисько було, на Івана Купала… Ага, атракціони, шашлики, закусь… Запаскудили весь пляж… Соромно дивитися…
Правою рукою Олександр тримає телефон, а лівою поправляє «закидушки». І все одно не клює.
– Так, ранком йшов – це не люди, а варвари… Ага, давай, пока. – говорить і ховає телефон у кишеню сорочки, яка лежить на землі. – Вибачаюся, дружина телефонувала.
Олександр
Святкувати День рибалки вінничанин не планує. Говорить, що свято скоріш для рибалок промисловиків. А він просто любитель: «Дилетант, так би мовити», – усміхається Олександр і просить його не фотографувати. «Ну ладно, добре. Але тільки з боку».
Роблю пару кадрів і рухаюся далі. До чоловіка з телескопічною вудкою.
– Дякую за привітання! – говорить чоловік в джинсах, футболці та білій кепці. – Щось слабенько сьогодні клює, якщо чесно. Маленька плотвичка, на тому й все. Думаю це через погоду.
Рибалку звати Сергій. На озеро він прийшов одразу після роботи. Говорить, що сьогодні такий день, що обов’язково потрібно тут відзначитися. А з вудкою він стільки, скільки себе пам’ятає.
Ловив і на Азовському морі, і на Бузі, і на Вишенському. Але на озері він буває найчастіше. Бо живе неподалік.
Сергій
– Колись зловив тут карася на півтора кілограма і ляща, десь до двох кг, – розповідає Сергій. – Але рік на рік не приходиться. У минулому більше клювала плотва. У цьому плотва і карасик. А був такий рік, що підлящик тільки і йшов.
Рибалка розповідає, що за майже півсторічне існування водоймища, його ще жодного разу не спускали. Тому мешкає тут всяке. Чоловік пригадує, як колись сиділи на цих плитах «матьорі» коропятники. Витягали коропів по 5-6-8 кг. Одного такого рибалку він бачив. Той сказав, що витягнув велетня однією лише вудкою. Але Сергій тому не дуже повірив.
– Знаєш, деякі рибалки люблять трохи перебільшити, – сміється чоловік. – От минулого разу наловив зо два десятки плотви і карасиків. Приніс додому. Почистив. А потім прийшла жінка з роботи, побачила то все, а через кілька хвилин вже чую, як вона по телефону з подругою розмовляє: «Мій Серьожа піввідра риби спіймав». Я їй і кажу, що розумію, що вона дружина рибалки, але зроби якось простіше. Скажи, що два кілограми спіймав, але ж не піввідра. От вона в мене молодець. Рекламу мені робить, – розповідає і починає сміятися чоловік.
Сергій
Ще він розповідає, що зараз активізувалися раки. А раків риба боїться. А ще три роки тому в озеро щук запустили. Одну навіть зловив якось. Але потім відпустив. Бо маленькою була. Сьогоднішній улов віддість кошеняті онуки.
– Дві онуки тільки вітрянкою перехворіли. Тому вдома зараз метушня, жіноче царство, – розповідає усміхнений Сергій. – От і подумав, що бігти звідти треба, поки можливість є. Та скоро вже все одно змотуватися буду.
– А поки ви не пішли, дозвольте вас сфотографувати? – питаю чоловіка.
– Міша, та ну його… Не треба! – відвертається Сергій.
Але через кілька секунд, як і у випадку з Олександром, домовляємося про фото в профіль. Потім бажаємо один одному гарного дня і розходимося.
Позаду чоловіка у камуфляжній формі і кепці з написом «Азовское море», зібралось кілька глядачів. Вони спостерігають, як Олександр щось або когось витягає. Через кілька секунд бачимо підлящика. Зовсім маленький. Дідусь знімає рибу з гачка і випускає назад у озеро.
– Бачиш, хвиля пішла і «западняк» дме – це значить, що вночі буде дощ, – прогнозує досвідчений рибалка і рухається до води. Нахиляється та дістає свій садок, щоб показати улов – Краснопірки є, плотва, лящик грамів на шістсот. Для озера це нормально.
Олександр
Риболовлею чоловік захопився у далекому 1975-му. Якраз тоді і до Вінниці переїхав. До речі, п’ять ленінградських спінінгів, якими він рибалить, придбав саме тоді. Вдома ще стільки ж. Говорить, що їх вартість 9-10 рублів за штуку – хороші гроші на той час.
За словами Олександра, раніше улов був набагато більшим. За радянських часів це водоймище знаходилося під Обласним управлінням рибних запасів. То вони кожної весни малька запускали.
– За кілька годин міг наловити риби на дві сковорідки. А зараз на це в мене пішло майже десять годин, – усміхається рибалка. – А ще тут кльов слабшає через надлишок природного корму.
Олександр
Про свій найбільший улов говорить не замислюючись: «Короп – 5,4 кг. А три дні тому в селі упіймав ще одного, тільки вже рівно на три».
А ще Олександр з натхненням розповідає про сьогоднішнє свято: «Для мужика, який є фанатом риболовлі – це великий день. От прокинувся я сьогодні вночі, почав збиратися, а бабуся моя встала і привітала мене. Зі святом, дідусь, – каже вона. – Тільки не дуже там сто грамів пий» – сміється рибалка. – «А я і не пив дуже. Хоча по сто обов’язкових ми тут зранку з мужиками випили».
Дідусь закидає чергову «ленінградку» і сідає біля мене. Розповідає, що раніше рибалки на кожній плиті з такими сиділи. По вісім-десять вудок одночасно закидали. А зараз цікавість до цього спадає. Втім, говорить, що серед рибалок є й жінки, які і чоловікам можуть дати прикурити. Але таких він знає лише трьох.
Олександр
Збираюся йти. Бо сонце починає пекти. Вже традиційно питаю про фото і вже традиційно чую відмову. Втім, Олександра було переконати легше за його попередників і він погодився трохи попозувати. Протягую руку, щоб попрощатися.
– Стій, не йди, – реагує на мій жест дідусь. – Посидь зі мною півгодинки. Може щось витягну ще. А потім разом підемо на зупинку.
Півгодини перетворилися на півтори. Але і справді, ми зловили п’ять невеликих рибин: трьох підлящиків, яких ми відпустили і двох краснопірок, які сьогодні будуть засмажені жінкою Олександра.
А ще дідусь розповів, що найсмачніший оселедець виходить з ляща. Коропа – краще фарширувати. Смажена плотва – годиться тільки теплою. Карась смачний і холодним, і гарячим. А сама риболовля, може бути сенсом усього життя.
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
№ 13 від 27 березня 2024
Читати номер