«Герої не вмирають? Герої вмирають щодня». Спогади рідних про захисника Олександра Юзькова

• Солдат Олександр Юзьков загинув 18 жовтня 2022 року, обороняючи місто Бахмут на Донеччині. 
• Рідні люди згадують про Героя, розповідають про його плани та мрії і трагічну загибель на фронті.

Солдат Олександр Юзьков, з позивним Юзик, загинув 18 жовтня 2022 року, обороняючи місто Бахмут на Донеччині. Чоловіку лише кілька місяців довелось повоювати на фронті. Він мріяв повернутися з перемогою, та артилерійський обстріл російських окупантів обірвав його життя. Захиснику тепер назавжди 47 років...

Народився Олександр Юзьков 11 липня 1975 року в селі Довжок Вінницької області, в простій селянській родині. Ріс веселим, бешкетним хлопчиком. У 1982 році пішов до місцевої школи, яку закінчив у 1990 році. Згодом, опанував курси тракториста. І йдучи по батькових стопах, почав працювати у колгоспі ім. Мічуріна у своєму рідному селі Довжок. Вступив до лав української армії в 1993 році, де відслужив 1,5 роки.

Одружився у 2000 році та виховав два соколи-синочки Олександра і Дмитра. Працював зварювальником в порту міста Одеси. Згодом проживав і працював у Житомирі та Вінниці.

В 2021 одружився вдруге. Завжди мріяв про доньку, тому виховував, як рідних, двох доньок дружини. Рідні розповідають, що Олександр був надзвичайно веселою та доброю людиною, любив життя і будував великі плани.

 — Усі, хто його знали, згадують насамперед його веселі жарти та дзвінкий сміх, який заряджав усіх навколо нього, — розповідає племінниця та похресниця Анжеліка Грохольська.

Та недовго прийшлося чоловікові радіти новому щастю. У лютому 2022 раптово безтурботне життя було вмить стерте першими прильотами ракет...

Розпочалась жорстока повномасштабна війна росії проти України. Одним із перших Олександр став до лав тероборони, а згодом — і до Збройних сил України. 8 серпня 2022 року поїхав на навчання із захисту Вітчизни, а потім на фронт. Служив у 69-му окремому стрілецькому батальйоні (в/ч А4612). Був стрільцем.

Солдат Юзьков мужньо боронив країну від окупанта на Сході. За два місяця на передовій за його плечима були майже вся Донецька область: Мар'янка, Бригадирівка, Олексієво-Дружківка, Куртівка, Диліївка, Дачне, Майорське, Озерянівка, Соледар, Бахмутське.

— Шурік, а саме так його найчастіше називали друзі та родина, дуже хотів жити і вірив, що повернеться з перемогою, — згадує Анжеліка. — В нашій останній телефонній розмові він з такою впевненістю про це говорив, що мене аж гордість розпирала від його мужності та сили. Як би не було страшно, він ніколи нам цього не показував, а до кінця залишався оптимістом і ще нас встигав підтримувати. Власне, у цьому був увесь він — жарти та посмішка, що б там не було.

Олександр мав величезну мотивацію повернутися, адже на нього чекала уся родина, старенька матір, два люблячі сини Дмитро та Олександр. Старший Сашко, до слова, служить за контрактом у порту Одеси. Батько надзвичайно пишався своїми дітьми та чекав на найшвидшу зустріч після перемоги.

В середині жовтня 2022 року Сашко перестав виходити з рідними на зв'язок. Всі сподівалися, що телефон його мовчить через те, що на завданні. Та лиха звістка застала усю велику родину зненацька.

Олександр Юзьков героїчно загинув 18 жовтня 2022 року, захищаючи Україну від російської агресії поблизу населеного пункту Бахмут, Донецької області. Велику частину бригади розбила ворожа артилерія.

— Напевно кожному, хто на цій клятій війні втратив близьку людину дуже болісно чути, що герої не вмирають. Коли це торкнулося і нашої сім’ї, я почала усюди, і в Україні, і за її межами, за будь-якої нагоди говорити про те, що герої вмирають щодня, — говорить похресниця Героя. — І ціна, яку ми платимо за незалежність — надзвичайно велика. Тож кожен із нас щодня має робити все можливе, аби зберегти якомога більше життів українців: донатити, волонтерити, працювати на інформаційному та культурному напрямках тощо. Це найменше, що ми можемо зробити у пам‘ять про всіх полеглих Героїв.

Олександр Юзьков назавжди залишиться в нашій пам’яті гідним сином Батьківщини та батьків, мужнім чоловіком, братом, батьком, односельчанином і вірним другом кожного, хто його знав. 

— Для всієї родини це велика втрата, до цього часу болить, — говорить Анжеліка.— Дядько Сашко був зразковим батьком для своїх дітей. Він був налаштований на Перемогу, на довге і щасливе життя, одружити синів, бавити онуків... Це рана, велика дірка в серці, яка ніяк не загоїться. Найважче матері, Вірі Степанівні, якій довелося ховати свого сина, який за два місяці війни постарів на ціле життя...З часом немає полегшення. Але, на жаль, війна забирає найкращих.

 

Читайте також:

На Донеччині загинули доброволець з Калинівської громади та військовий з Мурафи

«Треба їх зупинити там, щоб їх не було тут»: слова полеглого Валерія Одинця, коли йшов на фронт

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.