«Треба їх зупинити там, щоб їх не було тут»: слова полеглого Валерія Одинця, коли йшов на фронт

• Ще один полеглий воїн з Вінниці повернувся додому на щиті.
• Сьогодні місто попрощалося з Валерієм Одинцем «Одіном».

«Невже лише по такому приводу збираємося усі», — тихо шепоче одна жінка до іншої. Людей прийшло і справді багато, близько 150 осіб, щоб попрощатися з полеглим воїном. Були й друзі, і колеги, і прості знайомі, родичі, сусіди: «Стільки знайомих, так багато» — погоджуючись додає інша.

Валерій жив та навчався у Вінниці. Після завершення навчання у школі №2, вступив у Вінницький технічний університет, але на другому курсі навчання, вирішив вступити на строкову службу до Збройних сил України. Під час служби набув досвіду зв'язківця і вже по закінченню отримав звання старшого сержанта. Через рік він поновився в політехнічному інституті (нині університеті), який закінчив на заочній формі навчання. 

Полеглий воїн любив техніку та конструювання, але все своє життя пропрацював в торгівлі, яка була пов'язана з технікою. Чоловік любив досконало вивчити продукт, щоб чесно могти дати пораду чи то знайомим, чи покупцям. Валерій не любив брехати й прихвалювати, казав все так, як є.

— Добрий, щирий, відкритий, чесний, будь-де, щоб не трапилося, він завжди був в перших рядах. Якщо щось тільки просили, він завжди допомагав, неважливо день чи ніч, він допомагав. Але сам допомоги ніколи не просив, — розповідають Ольга та Олег, знайомі Валерія.

Валерій разом з дружиною любили мандрувати, об'їздили весь Крим за одну подорож. Він не любив сидіти на місці, завжди хотів рухатись, любив плавання, більярд, прогулянки на природі, походи з наметом, обожнював рибалку та катання на велосипеді. Вся родина каталася на велосипедах, і часто робили сімейні виїзди, навіть для найменшої доньки, придбали веловізок. 

— Він був дуже приємною та доброю людиною, завжди веселим, — пригадує Віталій, друг та колега Валерія, з яким вони працювали разом на фірмі Альпарі.

Валерій спочатку працював в торговій мережі «Альпарі», на складах «Канцоптіми», ТРК «Еверест», торговій мережі «Будпостач», звідки він і був мобілізований у 2015 році до зони АТО. Військовий проходив службу в рядах 56 бригади. І ще до повномасштабного вторгнення готувався боронити нашу країну від ворога. Після вже він працював у ФОПа Андрія Шумейка, звідти й пішов захищати Україну з першого дня повномасштабного вторгнення. З 8 ранку 24 лютого 2022 року він вже прибув до військкомату, де був розподілений у 59 бригаду.

Валерій пішов боронити нашу країну зі словами: «Треба їх зупинити там, щоб їх не було тут!»

У грудні чоловік отримав поранення, пройшов довготривале лікування і вже 7 червня 2023 року повернувся на місце служби. І минулого року після важкого бою 19 липня 2022 року, як кажуть, був його другий день народження, бо Валерій був єдиним з групи, хто залишився неушкодженим, але на жаль рівно через рік, доля була непохитною і несправедливою, хороброго воїна «Одіна» не стало.

— Він був безмежно доброю та справедливою людиною, любив правду, він її завжди казав, ніколи не ховався за чужі спини й знав, що він має захищати свою сім'ю, але не вберіг себе, — каже Антоніна, яка є членом громадської організації «Загартовані серця». Але познайомилися вони 24 лютого 2022 року, через те, що Валерій був призваний на службу разом з братом Антоніни, Юрієм. Так, з перших днів війни, Антоніна підтримувала зв'язок із полеглим воїном.

Зі слів друзів та близьких знаємо, що чоловік по життю був дуже принциповий, чесний, відвертий та справедливий. Він безмежно любив нашу Україну і ненавидів систему. Валерій Одинець боровся за цілісність держави, брав участь у Революції гідності. 

У полеглого воїна залишилися дружина Наталя та дві доньки: Надія, якій п'ятнадцять років та Анна, якій лише чотири. Пані Наталя стримувала сльози до останнього, залишалася мужньою протягом усього поховання, але в кінці, коли прийшло розуміння, що це останні хвилини, коли вона, може подивитись на свого чоловіка, сльози полилися рікою і роздався плач, який пронизав усіх присутніх, що навіть чоловіки не могли приховати свого болю. І наврядчи ще хтось плакав так гірко під гімн України, як дружина Валерія.

Чоловік робив усе для того, щоб родина була щаслива і 20 вересня мав би бути ювілей подружнього життя Валери та Наталі, 20-річчя з дня одруження. Але жорстока і несправедлива війна не дала цьому статися.

Кожен підійшов попрощатися до чоловіка. Люди виражали вдячність йому, за те, що він не побоявся і пішов боронити нашу країну ціною власного життя:

— Він найкращий, просто найкращий — говорить побратим Валерія, Микола.

Старша донька, Надія, безперервно тримала мати за руку, не відпускала ні на секунду, хоча скоріше, вони трималися одна одної, розуміючи, що вони тепер єдина опора одна для одної. Дивлячись на них, розумієш, що війна не просто вбиває людей, вона калічить серця та душі.

Сьогодні Валерій Одинець «Одін» вирушив у свою останню путь. Його поховали на Алеї Слави серед інших Героїв та Геройок, які віддали свої життя, захищаючи нас.

Читайте також:

На війні загинув сержант Микола Малюта з Тульчинської громади

На війні загинув Олег Ткачук з Мурованих Курилівців

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.