Фільм із вінницькою акторкою Оксаною Бандурою буде змагатися за нагороду Венеційського кінофестивалю

Валентина КИРИЛЬЧУК

У новій стрічці відомого українського режисера Антоніо Лукіча «Люксембург, Люксембург» провідна акторка і режисерка Вінницького театру імені Садовського Оксана Бандура зіграла тещу одного з головних героїв.
Світова прем’єра фільму, який попри всі випробування вдалося змонтувати і завершити під час повномасштабної війни, відбудеться на одному з найвідоміших кінофестивалів світу — 79-му Венеційському міжнародному кінофестивалі, що з 31 серпня по 10 вересня пройде на острові Лідо. Фільм змагатиметься за головну нагороду конкурсної програми Orizzonti.

— Те, що я помітив сьогодні під час оголошення програми Венеційського кінофестивалю, звучало приблизно ось так (географію можу наплутати): «Драма з Польщі, трилер зі Швейцарії, фільм жахів з Іспанії, та... комедія з України». Цікаво, чи остання? Чи будуть ще? Та чи комедія взагалі? — поділився думками після новини про світову прем’єру у Венеції свого фільму «Люксембург, Люксембург» режисер Антоніо Лукіч. — Дякуємо La Biennale di Venezia та Альберто Барбера. Та дякуємо всій нашій команді, яка працювала і працює над фільмом… Ми налаштовані гідно презентувати Україну, суржик та Лубни на міжнародній арені.

«Люксембург, Люксембург» — другий повнометражний фільм Антоніо Лукіча, чия попередня комедія «Мої думки тихі» стала справжнім вибухом для сучасного українського кіно.

«Мої думки тихі» на церемонії нагородження «Золота дзиґа» визнали відкриттям і найкращим українським фільмом року, картина стала лауреатом Національної премії кінокритиків «Кіноколо», отримала спеціальний приз журі Міжнародного кінофестивалю в Карлових Варах та з успіхом була представлена на багатьох міжнародних кінофестивалях.

Відео дня

Тож не менший успіх та глядацький захват всі чекають і від нової комедії Лукіча «Люксембург, Люксембург».

«Самопроби до фільму знімала на телефон»

Свою участь у стрічці «Люксембург, Люксембург» провідна акторка і режисерка Вінницького академічного театру імені Садовського Оксана Бандура називає щасливим подарунком долі.

— Про кастинг я дізналася зі сторінки відомої кастинг-менеджерки Алли Самойленко. Вона опублікувала допис із фото, що потрібна акторка такого віку і типажу, а я у коментарях поставила плюсик, — розповідає Оксана Бандура. — Алла Самойленко відписала мені, що: «Оксанко, думаю, ви могли б спробувати, бо дуже схожі», — і попросила записати самопробу, адже це була весна 2021-го року і якраз у розпалі був черговий спалах коронавірусу. Самопробу я записала вдома на телефон, а вже скоро мені написали, чи можу приїхати у Київ. Ну звісно! Я приїхала маршруткою і, чесно кажучи, трохи хвилювалася, адже давно не була на пробах. Але вже на першій зустрічі, де був режисер Антоніо Лукіч та актор Андрій Лідаговський, що зіграв головну роль у «Мої думки тихі», відчула дуже тепле ставлення і атмосферу. Коли мене затвердили на роль, я безумовно неймовірно зраділа. Я обожнюю грати і ставити вистави у нашому театрі, але також дуже люблю кіно. А можливість попрацювати із таким талановитим режисером у повному метрі — щастя для кожного актора. Пам’ятаю відчуття захвату, коли у кінотеатрі дивилася його «Мої думки тихі». Фільм вийшов дійсно класний — давно такого не було в українському кіно!

«Щастя, що фільм вдалося доробити попри війну»

У комедії «Люксембург, Люксембург» Оксана Бандура грає тещу одного з головних героїв, а однією з її екранних доньок є «Холостячка» та зіркова колега Ксенія Мішина.

— У мене невеличка роль, більше епізодична, але я щиро радію, що мала щастя стати частинкою цього фільму, який нарешті побачать глядачі, поки що, на жаль, не в Україні, а на такому крутому кінофестивалі у Венеції. Щиро вдячна режисеру та Аллі Самойленко, що повірили у мене, — говорить Оксана Бандура. — Сцени за моєю участю знімали у червні у Києві. Атмосфера на знімальному майданчику була дуже теплою та дружньою. Сподобалося, що перед початком зйомок під час репетиції Антоніо Лукіч зібрав усіх, роздав текст, а потім запропонував поімпровізувати. Цікавий підхід, підтримка та злагоджена робота була у всьому.

Коли розпочалася повномасштабна війна, подальша доля фільму довгий час була невідомою. Але творці попри все змогли завершити монтаж, а новина, що прем’єра пройде на Венеційському кінофестивалі і фільм боротиметься за головну нагороду конкурсної програми «Горизонт», стала сюрпризом для всіх акторів.

— Це була дуже несподівана новина, але така приємна! Аж мурашки по шкірі побігли за нашу країну і наше мистецтво, — говорить Оксана Бандура. — Дуже вірю в успіх цього фільму, який ми всі чекатимемо в Україні. Тримаймося! Слава Україні!

Про що кіно?

«Люксембург, Люксембург» — фільм про братів-близнюків Колю і Васю, які, попри зовнішню схожість, мають дуже різні характери. Хлопці дізнаються, що батько, який покинув їх ще в дитинстві, помирає у Люксембурзі. Один із братів хоче негайно вирушити до батька, інший — робить усе, щоб перешкодити брату виїхати з країни...

— Цей фільм, навіяний життям батька. Я починав писати цю історію як син, а закінчував писати її вже як батько, — зізнався в одному зі своїх інтерв’ю режисер Антоніо Лукіч. — Звертаючись у минуле, ти завжди шукаєш відповіді на запитання про сьогодення. Оглядаючись назад, тобі завжди буде видніше те місце, де ти стоїш прямо зараз.

Головні ролі у стрічці виконали учасники реп-гурту «Курган і Agregat» — брати Раміл та Аміл Насірови.

— За кілька днів до початку повномасштабної війни нам надійшов лист про те, що наш фільм відібрано до Венеційського кінофестивалю. Це була велика радість, але після 24 лютого постало питання — як встигнути закінчити фільм? Багато хто поїхав із країни, хтось був на фронті, команда була буквально розкидана по Україні та за її межами. Завдяки тому, що ЗСУ звільнили Київську область, частина команди та режисер змогли повернутися до Києва і продовжити роботу, — повідомили продюсери фільму Анна та Володимир Яценко.

— У часи війни важко оцінити важливість потрапляння фільму в офіційну програму на фестиваль класу А — такий, як Венеційський, — додає Антоніо Лукіч. — Так, це малесенька перемога — адже нашу культуру визнають. Так, наш прапор і наша країна будуть представлені на форумі, гідному, наприклад, Ліги Чемпіонів або Чемпіонату Світу — тільки в кіно. Чи важливо це для суспільства? Я не соціальний аналітик і не можу цього передбачити. Ми робили цей фільм самовіддано для наших людей і мріємо про те, щоб якомога більше наших людей змогли його подивитись в наших кінотеатрах та отримати емоцію. А фестивалі — це хороший початок цієї подорожі фільму, який з часом буде жити своє окреме життя, за що ми їм дуже вдячні. В мирні часи це могло б запаморочити голову та змусити пишатись, а зараз це, скоріше, привід бути почутим, бодай у колі кіноіндустрії та прихильників кіно у всьому світі. Почутим мовою цікавого кіно та актуальних тем сьогодення та майбутнього.