«Кожну людську історію ми пропускаємо крізь себе». Що варто знати, щоб стати пошуковим волонтером

Дарина ДІДИК

Фото: архів 20minut.ua

Уже кілька місяців у нашому місті діє Волонтерська пошукова організація Вінниччини Vinsearch.
Небайдужі містяни й жителі області допомагають поліції і родичам безвісти зниклих з пошуками.
Приєднатися до організації може кожен охочий. Найголовніше — це мати бажання допомагати іншим.
Як відбуваються волонтерські пошуки, що найскладніше у такій діяльності та як стати волонтером — розповідає керівниця Vinsearch Тетяна Ткачук.

«Допоможіть знайти людину», «Пішов з дому й досі не повернувся», «Вчора зникла безвісти»… Такі повідомлення з’являються ледь не щодня у стрічках новин, на сторінках соціальних мереж чи як оголошення на під’їздах. Від такого горя, на жаль, ніхто не застрахований, а коли воно трапляється, виявляється, що і готовим до нього бути неможливо.

Дуже добре, коли в такі моменти поруч є ті, хто готовий не просто підставити плече підтримки, але й швидко зорієнтуватися і рушити на допомогу.

Таким вірним другом для абсолютно незнайомих людей стала Волонтерська пошукова організація Вінниччини Vinsearch.

Відео дня

— Vinsearch діє у Вінниці з травня, а до цього я була керівницею іншої пошукової організації, — розповідає голова Волонтерської пошукової організації Вінниччини Тетяна Ткачук. — Ми просто вирішили зробити щось своє, створене безпосередньо на вінницьких теренах, а не підконтрольне Львову.

За відносно коротку історію існування організації, волонтери встигли приєднатись до десятків різноманітних пошуків.

— Ми працюємо вже тоді, коли про зникнення людини є заява в поліції. Власне, звідти мені і приходить орієнтування, — каже вона. — Але іноді буває, що звертаються і без попередньої заяви. Так, мені в особисті час від часу пишуть про зникнення якоїсь бабусі чи дідуся. Які, найчастіше, страждають на деменцію, тобто проблеми з пам’яттю, чи, можливо, мають шизофренію…

За словами Тетяна Ткачук, у період весни-осені серед зниклих справді досить багато людей похилого віку. Це можна пояснити й певним загостренням їхніх хвороб, які проявляються у цю пору року.

— Та при цьому не можна говорити про якусь тенденцію до зникнень, мовляв, сьогодні більше з дому йде чоловіків, а завтра — жінок, сьогодні — дітей, а за місяць — дорослих, — додає наша співрозмовниця. — Таке, на жаль, може торкнутися кожного.

Все починається з моніторингу

Як вже сказала голова організації, про зникнення її повідомляють у поліції. Після отримання орієнтування, вона просить номер слідчого, який веде цю справу, щоб в нього дізнатись більше важливих деталей.

— Ми спочатку маємо з’ясувати, коли саме зникла людина і за яких обставин. Чи були раніше з нею подібні випадки, тобто, чи йшла вона з дому, і якщо так, то які були причини й де її зрештою вдалось знайти, — ділиться алгоритмом дій Тетяна Ткачук. — Коли ми маємо такі вихідні дані, то відразу приєднуємось до пошуків. Серед іншого обдзвонюємо родичів і знайомих цієї людини. Перевіряємо її соціальні мережі, і якщо вона в них зареєстрована, то обов’язково пишемо всім її друзям. У таких дзвінках і листах повідомляємо, хто ми, кого шукаємо і просимо з цим допомогти — поділитись з нами чи поліцією інформацією про можливе місце перебування того, кого шукаємо.

Крім того, волонтери зв’язуються з адміністраторами вінницьких груп у соціальних мережах, аби там опублікували інформацію про пошуки.

— Буває, що цих дій достатньо й людина знаходиться. А як ні, то ми також проводимо виїзди, тобто пошуки на місцевості, — зазначає вінничанка. — Територію пошуків окреслюємо, знову ж таки, орієнтуючись на інформацію поліції і на результати спілкування зі знайомими людини, яку шукаємо.

«На пошуки завжди їдемо з надією»

Тетяна Ткачук розповідає, що всі історії дуже індивідуальні. Волонтери ніколи не знають, скільки триватимуть пошуки і як вони завершаться.

— Найшвидший пошук, до прикладу, був у нас вчора. Зник чоловік, ми закинули інформацію про це у групи й буквально відразу наш волонтер помітив його біля Будинку офіцерів. Тобто загалом пошуки тривали близько години, — пригадує вона. — А ось найдовший пошук триває досі… Вже близько трьох місяців розшукується одна бабуся і, на жаль, зачіпок немає, хоч перевірили ми все.

Це, за її словами, одне з найважчих випробувань їхньої волонтерської діяльності — невідомість.

— Якщо говорити відверто, то кожен пошук дуже складний емоційно, навіть коли це тільки інформаційна робота, коли у нас немає жодних зачіпок для подальших пошуків. Кожну людську історію, кожне зникнення і весь цей біль ми пропускаємо крізь себе, — ділиться Ткачук. — Для нас важлива кожна людина, тому на всі пошуки завжди їдемо з надією. Це навіть така секундна віра, що нам вдасться врятувати чиєсь життя. Можу сказати, що особливо важкими були пошуки Михайла Зубчука (прочитати про це можна ТУТ — прим. авт), а також однієї бабусі з Гайсина, яку, на жаль, ми так і не знайшли.

Наша співрозмовниця додає, що вона весь час перебуває на зв’язку, оскільки її номер вказаний на орієнтуваннях для перевірки інформації. Дзвінки чи SMS-ки приходять навіть вночі.

— Та для мене така діяльність — це все. Я знайшла себе в цьому напрямку й розумію, що це моє!

Нам потрібна допомога

— Ми працюємо командою і дуже потребує волонтерської допомоги. Долучитися до нас може кожен охочий, головне — бути повнолітнім і мати велике бажання допомагати іншим, — переконана вінничанка. — Крім допомоги волонтерів, нам ще потрібна підтримка кінологів і допомога психологів. Підтримка останніх важлива як родині зниклої людини, так і нашим волонтерам, які допомагають з пошуками.

Що стосується власне волонтерів, то особливих вимог до них немає.

— Можна написати повідомлення у нашу facebook-групу або зателефонувати мені (068-007-22-80), якщо маєте бажання до нас приєднатись. Додаткового відбору немає, але буде навчання, бо все-таки бути волонтером не так і просто. Потрібно працювати швидко, добре орієнтуватись на місцевості, вміти читати карти, знати, як саме шукати й на що звертати увагу, — перераховує Тетяна. — Відсутність великої кількості вільного часу вас також не має лякати. Ми всі люди й розуміємо, що є якісь інші нагальні справи. Тому, якщо в людини сьогодні виходить вийти на пошуки — це прекрасно, якщо ні — вийде наступного разу. І зазвичай, коли я кидаю терміновий запит у нашу групу, то люди пишуть, коли саме можуть приїхати або попереджають, що мають лише, умовно, годину вільного часу — і це нормально. Ніхто нікого не змушує, бо така діяльність має йти від душі.

Вона додає, що і варіантів роботи є достатньо. Кожен може допомогти з тим, що йому під силу.

— До прикладу, люди старшого віку, якщо не можуть брати участь у виїздах, можуть чудово допомогти з інформаційною роботою. Тобто навіть поширення допису по вінницьким групам — це вже дуже велика допомога. Будь-яка поміч — важлива!

Будьте уважними до інших

Наша співрозмовниця говорить, що потрапити в халепу й заблукати може кожен і навіть у місті, в якому достатньо довго прожив.

— Тому порада до людей завжди одна — будьте добрішими й звертайте увагу на тих, хто вас оточує, — рекомендує вона. — Найперше, на що варто звернути увагу, — це на погляд. Людина може бути охайною і доглянутою, здаватися цілком здоровою, але як придивитись до погляду, то можна помітити її розгубленість. І така уважність справді рятує життя. Саме по очах можна прочитати, що людина не розуміє, де знаходиться, куди йде чи взагалі хто вона. Загублена людина дивиться, ніби як налякане звірятко. Тому до неї важливо підійти, спитати її ім’я і дізнатись, чи потребує вона допомоги. Спробуйте розговорити людину, а далі вже дійте, виходячи з ситуації — якщо можете допомогти самостійно, допоможіть, а як ні — викличте поліцію.

Наша сила в єднанні

Наостанок Тетяна Ткачук звертає увагу, що для порятунку чужого життя ми всі маємо об’єднуватися.

— Мова зараз не тільки про нашу конкретну організацію, єдність — це взагалі запорука великих змін. Вона є нашою рушійною силою, — переконана вона. — Я вірю також, що така волонтерська діяльність зробить людей добрішими один до одного. Бо недарма кажуть, що вода камінь точить — ми маємо бути прикладом для теперішнього покоління!