«Більше в це пекло я не повернуся»: історії колишніх в’язнів

«Більше в це пекло я не повернуся»: історії колишніх в’язнів
  • Поговорили з двома вінничанами, які провели чималу частину свого життя за ґратами. Чоловіки пригадали всі свої злочини, довгі роки в колоніях, невдалі спроби виправитися і той день, коли остаточно зрозуміли, що настав час розпочинати нове життя

 


Андрій Присакарь (33), водій
За ґратами провів 9 років

— Все почалося, коли мені було дев’ять. Я перестав слухатися батьків. Мені хотілося самостійного життя. Я просто тікав з дому, щоб вони не могли мене контролювати, щоб гуляти досхочу, робити що заманеться. Зростав я на вулиці. І красти почав також від вуличного життя. Бо потрібно було щось їсти. 

Батьки розвелися у 96-му. Мама поїхала до родичів у Росію, а я лишився жити з батьком. У мене ще старший брат був, але з нами на той час він вже не жив. 

Батько знайшов собі іншу жінку. Вона не ставилася до мене, як до власної дитини. Але я її не звинувачую в тому. Її право.

У ті дні жити мені доводилося у підвалах або закинутих хатах. Коли потрібна була якась їжа, починав ходити по дворах: там каструлю прихопив, там якийсь метал кольоровий, і так мені вдавалося виживати. 

Коли був зовсім малим мене пробачали. Та коли подорослішав, поліція почала притягувати до відповідальності. У шістнадцять мене вперше закрили.

Тоді я заліз на склад якоїсь фірми з якимись деталями. Спрацювала сигналізація і мене спіймали на гарячому. 

Мене посадили у виправну колонію для малолітніх на два роки. Там були свої правила і закони, яких кожен мав дотримуватися. Вони жорсткі. 

У колонії були так звані «бугри», які могли забирати передачі з волі. Не все, але те, що їм було до вподоби. Там і бити могли. Одного разу і мені дісталося. Не пам’ятаю, що я тоді накоїв, але мене набили. 

Нас там було 260 хлопців, і на всіх був невеличкий туалет. Десь п’ять на три метри. Кілька разів на день нас заводили туди на 5-10 хвилин. За цей час ми мали зробити всі свої справи. Але, в основному, ми ходили туди покурити. 

Коли заходили до туалету «бугри», їх заборонялося навіть одягом чиркати. Всі одразу притискалися до стінок, щоб раптом не зачепити. Тих, хто торкався «бугрів», одразу били. 

У цій колонії все було за графіком. І за правилами. Навіть якщо ти недостатньо гарно заправив ліжко, тобі могли настукати старші. 

Найжорсткішою, напевно, була так звана «прописка». Коли до колонії приходили новачки, їх мали прописати. Я її також проходив. 

Мені загадали десь 20 загадок, але відгадати їх було вкрай важко. Відповіді я знав всього на дві чи три. За всі інші мав отримати по плюс десять ударів. Так у мене назбиралося 170-180 ударів. І я мав обрати куди мене битимуть.

Якщо в голову, то на руку намотували рушник і прикладалися до верхівки. Якщо в груди — били кулаком. А у варіанті з сідницями у шкарпетку клали мило, мочили його і починали бити. Я обирав голову. Після у мене була велика шишка та синці. Охорона про все це знала, але не втручалася. 

Весь термін у колонії я намагався бути чемним хлопцем. За рік та вісім місяців я вийшов на волю. 

Я звільнився з думками, що більше в це пекло не повернуся. Влаштувався на фірму бляшанок оператором. Але мене вистачило всього на 41 день. Потім я знову опинився за ґратами. 

Ми з другом їхали в Росію. Я хотів розшукати маму, а він їхав працювати. На залізничному вокзалі у Кіровоградській області ми познайомилися з чоловіком. Разом напилися, потім побили його і забрали велику дорожню сумку. 

За деякий час ми повернулися на вокзал з цією сумкою. Нас одразу спіймали. За це мені дали чотири роки і три місяці. 

Цього разу я потрапив вже до дорослої колонії суворого режиму. Там люди сиділи по дві-три ходки. Усі дорослі, без тих підліткових капризів. Мені було легше пристосуватися. Там кожен знав своє місце. Та все одно було важко. Хотілося на волю. 

За хорошу поведінку мене звільнили на 11 місяців раніше. Я знову спробував нормально жити. Поїхав до Києва, влаштувався у магазинчик, продавав кури-гриль. Працював тиждень через тиждень. Прямо у цьому ларьку і жив. 

За кілька місяців мене почало тягнути до алкоголю. Я не відчував міри. Напивався до стану, коли ледве тримався на ногах. Працювати більше на хотілося і мене звільнили. За пияцтво.  

Я познайомився з дівчиною. Вона також була з неблагополучної родини. Ще у неї були молодші брати та сестри. Батьки пили, а діти голодували. Вчергове напившись, я заліз у їдальню однієї зі шкіл і накрав м’яса та іншої їжі. Усе це я поніс до них додому. За кілька днів мене затримали. 

Мене посадили на 3,5 роки. Я дуже розчарувався у своєму житті, а потім змирився з тим, що така, мабуть, моя доля. Почав вести тихе і спокійне життя у колонії.

Мені не було там важко. Я вже знав, що там і до чого. Тільки ось на волю сильно хотілося. Щоранку я прокидався з думками, скоріше б вийти. Але прекрасно розумів, що найближчі роки проведу за ґратами.

Почав працювати. Спочатку робив тирсобрикети, а потім вивчився на наладчика, щоб штампувати цвяхи на верстатах. 

Якось я познайомився з віруючою людиною. Він розповів, що йому 58 років, 30 з яких провів за ґратами. Раніше він був наркоманом, але коли увірував, Бог допоміг йому позбутися цієї залежності. Цей чоловік навіть не палив, а у тюрмі всі цим тільки й живуть. 

Протягом кількох місяців він підходив та намагався нав’язувати мені свої думки про Бога. Я його не слухав. І ось одного разу я вийшов покурити, як раптом всередині виникло відчуття, що на мене дивиться Бог. 

Чомусь тоді я подумав, що тримаючи у роті цигарку, я прямо зараз грішу перед ним. Я зрозумів, що таке життя у мене саме через мої гріхи. 

Я піднявся на другий поверх, де було моє ліжко. Сів на нього і спробував відігнати ці думки. Не хотілося думати про Бога. Мене це чомусь сильно хвилювало. 

Так я просидів дві години, але легше від того не стало. Тоді я взяв зі столу брошуру «Десять заповідей Божих». Під час читання у мене виникла думка, що якщо я буду по них жити, інші бачитимуть мене хорошою людиною. Мене це зацікавило. 

Я намагався так жили, але у мене зовсім не виходило. Постійно хотілося когось розвести на цигарки або на чай. Там це дуже важливі речі. Немов валюта. 

Я почав читати Біблію. Щодня як мінімум півгодини приділяв її вивченню. Нічого не розумів, але читав. Зрештою, вирішив підійти до того проповідника і розповів йому все, що зі мною відбулося останнім часом. Він щиро усміхнувся, тому що знав, що я починаю вірити в Бога. Трішки пізніше я й сам це усвідомив. 

Цей брат запросив мене до молитовної кімнати і з того часу життя почало змінюватися. Я перестав лаятися, зникло бажання палити та обманювати інших. 

За деякий час він вийшов, а я став відповідальним братом у молитовній кімнаті. З іншими ув’язненими ми грали на гітарі і прославляли Бога. Раз на тиждень до нас приходив проповідник. Мені настільки все це подобалося, що я забув про власне звільнення. 

Я звільнився вісім років тому. З тих пір я більше туди не потрапляв. Не палю, не п’ю, стараюся жити чесно. Зараз займаюся тюремним служінням. Приходжу до колоній і проповідую ув’язненим. За це я не отримую ніяких коштів. Просто одного дня мене навідала думка, що я маю пропагувати віру тим, хто живе за ґратами. Це вдячність Богу за те, що він дав мені шанс жити нормально. 

Працюю водієм. Доставляю гриби по Вінниці. Цим і заробляю на життя. Також у мене є дівчина. Поки що ми придивляємося одне до одного. Але я сподіваюся, що вона стане саме тією людиною, з якою я зможу прожити все життя.
 


Олексій Шаповал (68), пенсіонер
За ґратами провів 17 рокі
в

— Свій перший вирок я пам’ятаю на пам’ять: «У 1972-му році проводжав знайому дівчину на ім’я Ніна. На вулиці Лесі Українки, 14 підійшов до групи мирних жителів і без будь-якого приводу з їхнього боку, з особливою жорстокістю почав їх бити». Далі перераховані імена вісьмох людей. За це мені дали чотири роки. 

Насправді ж, коли після танців ми прогулювалися з цією дівчиною (на танцях ми і познайомилися) вона представилася Ніною. Я чомусь назвався Андрієм. Вона сказала, що це не правда, що мене звати Олексієм і всі на танцях про це знають. 

Ми йшли біля одного з магазинчиків на Кореї. Там же стояла компанія хлопців. Вони покликали мене до себе. Щоб ви розуміли, рік до того ми билися район на район. Я також приймав у тій бійці активну участь. Після до мене не раз підбігали маленькі хлопчики із записками: «Чекай на смерть» та інше. І ось я стою один на їхньому районі. 

Розпочалася бійка. З будинків повибігали люди. Я кажу, Ніна, тікаймо звідси. Ми біжимо. Біля нас зупиняється машина без номерів. Вибігає якийсь чоловік у цивільному, кричить «Стояти!» Я приклався і він полетів під машину. Потім звідкись вибіг міліціонер і тут у мене опустилися руки. 

Нас повантажили у машину. Хлопці з Кореї у ній вже сиділи. Ми вже там почали битися. Коли у райвідділку нас вишукували, у всіх були якісь синці або садна. Крім мене. У мене ні подряпини. 

Ніна потім приходила до міліції. Казала, що я її просто проводжав, на нас напали, я почав її захищати, але ніхто її не слухав. Тільки попередили, якщо й надалі буде багато говорити, опиниться там же, де і я. 

Я був злий як чорт. Я вважав себе невинуватим. Поряд зі мною на нарі лежав чоловік, який порізав людину, але йому дали 3,5 роки. А мені чотири. Усі дивувалися моєму вироку. Я неодноразово намагався його оскаржити, але все було марним.

Я постійно влазив у конфлікти. Тому багато часу провів в ізоляторах. Так, трішки блатував. Намагався робити так, щоб мене поважали.

Якось у нас сталася масова бійка. І нас, активних учасників заворушень, розвезли по різним колоніям. Мене відправили на «вісімку» до Симферополя. За рік ми спалили там барак. Але мені нічого за це не накинули.

Вийшов і одразу почав пити. Був злим. Працювати не хотів. І невдовзі сів за бандитизм. Мені дали 13 років. На моїх руках не було вбивств, але я брав участь у ситуаціях з таким закінченням. Одного з тодішніх товаришів засудили до розстрілу. 

Мене посадили у Стрижавську колонію. Звідти я почав листуватися з жінкою. Вона почала до мене приїжджати. З часом ми розписалися, а далі діти пішли. 

Керівництво колонії не хотіло, щоб такі як я сиділи у них. Тому мене і ще деяких ув’язнених вивезли до Комі, це на півночі сучасної Росії. 

Коли я туди потрапив, думав, що мені вже не вдасться звільнитися. Там дуже суворий клімат. Знаєте, там кажуть: «Тайга — це закон. Ведмідь — це прокурор». За такими правилами ми там і жили. 

Ми постійно пили брагу. А там де випивка, там конфлікти. Весь час, що я там знаходився, я брав участь у різноманітних заворушеннях. Не знав, як взагалі від них можна сховатися. 

Після повернення дізнався, що померли бабуся з дідусем, тітки й дядьки. Батьків у мене не було. Десять років свого дитинства та юнацтва я провів в інтернаті. 

Коли мене відправили до Комі, ми розійшлися з жінкою. Тепер я хотів розшукати своїх дітей. Мені це вдалося. Я приїздив до них, цікавився їхніми справами. Потім їхня мама захворіла та померла від лейкозу. 

На той час у мене була вже інша. Я поговорив з нею і вона погодилася прийняти моїх дітей. Ми з нею до цих пір разом. 

Востаннє я потрапив за ґрати у 93-му за спробу крадіжки. Я познайомився з кількома чоловіками. Ми хотіли заробити легких грошей і вони запропонували поїхати в область і обчистити церкви: викрасти та продати ікони. 

Ми залізли у храм і я одразу передумав це робити. Я сказав, що не братиму в цьому участі і почав вилазити. Зовні на нас вже чекала міліція. Мені вдалося втекти. Але спільники видали мене і сказали, що ініціатором злочину був саме я. 

Мені дали 3,5 роки. Але ж я не був ініціатором. Тому подав апеляцію. Після завершення слідства з мене частково зняли обвинувачення. За рішенням Верховного суду України за два роки мене випустили. Двом іншим дали 11 та 13 років. Виявилося, що до цього вони вже обікрали багато церков. 

Я почав працювати тренером рукопашного бою. Працював офіційно. До тюрми я більше не потрапляв, але були проблеми з наркотиками та алкоголем. Я багато палив. За день викурював чотири пачки «Прими» без фільтру. Стосунки з родиною також не завжди були гладкими.

У Бога я, звичайно, не вірив. Я виховувався в інтернаті, а там нас вчили, що «Ленин живее всех». Ленін і був для нас Богом. Нам говорили, що нічого вищого за комуністичні ідеї не існує. Коли хтось говорив за Бога, я казав, а ну-ка покажи мені цього Бога. Де він?

Одного дня наша донька повернулася додому і сказала, що була у церкві. Наступного разу вона покликала з собою дружину. Та коли ми дізналися, що там чорний пастир, ми покрутили біля скроні: «Ти що з розуму зійшла до негра ходити?»

Жінка пішла розбиратися, куди ж це вляпалася донька. Та коли повернулася, то зізналася, що було справді цікаво. Тепер вони почали й мене тягнути за собою. Я відмовлявся. Іноді навіть до сварок доходило. 

Вмовляння тривали півтора роки. Щоб більше не сваритися на цьому ґрунті, я вирішив сходити разок. Потрапив якраз на свідчення однієї сестри. Вона розповідала, як її мама та син потрапили в аварію. Хлопцеві вдалося вижити, але за прогнозами лікарів йому залишилося жити недовго. У церкві молилися за них і він не тільки вижив, він ще й школу закінчив із золотою медаллю. 

Були й інші свідчення, які справили на мене сильні враження. Я взяв до рук Біблію. Щодня читав по кілька глав. Було дуже важко. Я нічого з того не розумів, але продовжував це робити. 

Потім почав телефонувати братам та сестрам, щоб вони допомогли мені розібратися, підказали, як правильно розуміти написані речі. На Великдень 2006-го я покаявся у всіх своїх гріхах. Попросив Бога дати мені можливість жити під його початком. З тих пір я стараюся не грішити.  

Я маю складне минуле, тому у мене постійно з’являється спокуса перетнути межу закону. Але я вчасно здіймаю руки до Бога і це завжди мене рятує. Якби не Бог, мене, напевно, не було б вже на цій землі. 


Читайте також:

«За дозу я була готовою на все»: три відверті історії колишніх наркозалежних


 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі (6)
  • Олексій

    Одного я знаю особисто , історія правдива....сам в тюрмі не сидів, але знаю багатьох які там були. Після зустрічі з Богом людина міняється і добре , що це сталося з ними. В мене також була своя зустріч з Господом і життя також помінялося...багатим я не став , але став щасливим; дружина ,діти , дім , маю цілі руки-ноги щоб працювати ,що ще треба ..  Люди просто заздрять іншим і не вміють радіти за когось, тому і пишуть різні коментарі підкреслюючи тим свою незадоволеність життям ...
  • Олексій

    Два типові випадки, коли інститути суспільства та цінності суспільства люди не можуть прийняти ввиду відсутності батьків та освіти. Тоді приходить на допомогу сурогатна система поглядів з простими відповідями на складні питання — біблія так каже, богу так завгодно.  Нічого нового.
  • ЄМІНЕ

    Чомусь не розповвдають про те,як хтось після релігійної "обробки мізків" хтось став успішним і багатим))
  • Inna Zalievskaya

    Походу реклама сектантів
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Вінниці за сьогодні
21:11 В Україні планують закрити майже всі сільські школи 20:17 У Козятині чоловік осквернив Меморіал полеглим воїнам 19:46 Під час спільного застілля донька побила батька сокирою 19:15 Екстремальна їзда на даху Range Rover: як поліція покарала «каскадерів» photo_camera Від читача 00:11 Учні з Вінниці здобули призове місце на Таборі підприємництва у Львові 18:27 «Патрульний мало не зашпортнувся з TruСАМ у руках». За що поліцейські покарали подружжя військових офіцерів? 18:21 До яких лікарів можна звернутися без електронного направлення? 17:58 Зібрали 66 тисяч гривень на ЗСУ. В техколеджі відбувся благодійний бал в стилі 60 – 70 років photo_camera 17:23 Родинам полеглих військових у Вінниці вручили державні нагороди, присвоєні захисникам посмертно photo_camera 16:46 ТОП 3 ідеї, як відсвяткувати день народження сучасного підлітка у Вінниці (партнерський проєкт) 16:19 Сьогодні у Вінниці завершують опалювальний сезон 15:30 Що таке шале? Про затишні будиночки на природі та хто їх будує (Новини компаній) 15:21 З палаючої квартири на вулиці Дачній у Вінниці врятували чоловіка 15:15 Власна справа від 100 тисяч гривень: який готовий бізнес можна придбати у Вінниці photo_camera 14:24 Чемпіон підняв гирю 220 разів. В області визначили найкращих спортсменів серед аграріїв 14:14 У лабораторії виготовляли кілограм амфетаміну на місяць і збували через мережу клієнтів у Вінниці play_circle_filled photo_camera 13:20 Напівфабрикати: шкода чи користь? (партнерський проєкт) 13:16 Внаслідок масштабного обстрілу 22 березня пошкоджені всі енергоблоки на Ладижинській ТЕС 12:57 Чому «Долина» має забрати водомати з Вінниці? Отримали пояснення від мерії 12:12 Судитимуть ділків, які пропонували «посприяти» отримати посаду ректора медуніверситету
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Ваші відгуки про послуги у Вінниці Ваші відгуки про послуги у Вінниці
keyboard_arrow_up