«За дозу я була готовою на все»: три відверті історії колишніх наркозалежних

«За дозу я була готовою на все»: три відверті історії колишніх наркозалежних
  • Зустрілися та поговорили з людьми, які вживали протягом багатьох років. Вони розказали, як наркотики змушували забували про власних дітей, чому лікування у наркології недієве і чому наркозалежні так бояться тверезості.


Наталя Маракова

28 років
з них 6 років вживала

– Для мене усе почалося з нічного клубу. Саме там я вперше спробувала наркотики. Це був амфетамін. Після його вживання людей накриває ейфорія. Я не стала виключенням і одразу відчула сильне задоволення та прилив енергії, мені не хотілося спати, а навпаки, веселитися.

З’явилося відчуття, що порошок може вирішувати будь-які проблеми. Під ним я відчувала себе королевою і такий стан почав затягувати. Якось завадити цьому у мене не було сил.

Амфетамін це та штука, яка не дає заснути. У тебе стільки бадьорості, що ти не знаєш, куди її подіти.

У такому стані багато людей сидять ночами на гральних автоматах. Якщо є гроші, там взагалі можна знаходитися цілодобово.

Безпорадність

Життя наркозалежних –  це постійний пошук коштів на дозу. Спочатку сама заробляла, а коли грошей вже не вистачало, почала маніпулювати рідними, обманювати друзів, могла з легкістю наважитися на крадіжку всього, що потім можна було продати. Частіше за все такими речами ставала побутова хімія, продукти та алкоголь.

Доза постійно зростала. Протягом дня я приймала вже по три-чотири рази. Грошей не вистачало, тому одного дня на порошок почали йти гроші, що приходили на дітей. Також я могла влазити у кредити, знаючи, що не зможу їх виплачувати. Але мене це зовсім не турбувало.

Інколи я розуміла, що з моїм життям коїться, щось жахливе, але наркотик впливав на психіку і я знову ставала безпорадною. Згодом я взагалі втратила розуміння, як можна жити без порошку.

Погана мама

У мене було щасливе дитинство: я співала, їздила на конкурси і займала призові місця. Записані навіть два кліпи, які колись крутили по вінницькому телебаченню. У батьків я одна, вони здували з мене пилинки. Але через наркотики я втратила їхню любов та довіру.

Я легко могла залишити дітей на бабусю з дідусем, а сама зникала на кілька тижнів. Я постійно гуляла, вживала і веселилася. Найжахливіший випадок стався, коли я забула привітати власну дитину. У неї був день народження, а я навіть додому у той день не прийшла.

У мене була шаленість і за дозу я була готовою на все. Тільки за дітей мене могло «грузити». Іноді навідували думки, що я погана мама, але це швидко минало. Діти могли чашку гучно на стіл поставити, як я одразу вибухала. У мене починалася паніка, я кричала і зривалася на них.

У мене був чоловік, щоправда такий же залежний, як і я. Зрозуміло, що нічим хорошим він зарадити мені не міг. Та й знаходилися ми переважно по різним компаніям.

Нова Наташа

Батькам не потрібна донька, від якої самі лише проблеми. А дітям нема чого вчитися у такої мами, тому одного дня вони від мене просто відвернулися.

Не пам’ятаю яких точно, але я наковталася психотропних пігулок, запила алкоголем і почала ридати. Саме тоді мені дуже захотілося звільнитися від залежності. Прямо посеред вулиці я впала на коліна і почала просити Бога допомогти кинути вживати.

Згодом я потрапила до реабілітаційного центру. Пробувши там кілька тижнів у тверезості я почала усвідомлювати, скільки насправді шкоди принесла своїй родині.

На третій тиждень я почала помічати, як з листочка капає роса. Раніше я ніколи не звертала увагу на такі дрібниці. Всі мої дні були однаковими: знайти гроші, купити порошок, вжити.

Іноді я хочу зірватися. Думаю, що так з кожним, хто вживав тривалий час. Але зупиняють діти та батьки, з якими у мене налагодилися стосунки.

Головне змінити старе коло спілкування; не знаходитися поряд із залежними; і не мати ілюзій, що вживання можна контролювати.

Після реабілітації моє життя кардинально змінилося. Тієї Наташі вже немає. Але я буду завжди пам’ятати, що колишніх наркоманів не буває.

Андрій Маркетантов

35 років
з них 17 років вживав

– Це був початок дев’яностих. Батьки тоді особливо не опікувалися дітьми. Вони зранку йшли на роботу, а ввечері приходили втомленими і лягали спати. Нас виховував двір зі своєю блатною романтикою. Ми тягнулися до старших пацанів, які вже сиділи, крали і вживали.

Я жив на Юності, там, біля універсаму, завжди збиралися ін’єкційні наркомани. Ми з пацанами знущалися над ними, били, забирали наркотики і прямо перед ними виливали. За це, можливо, я потім і поплатився, опинившись з того боку барикад.

Десь у восьмому класі я вперше спробував таблетки. Це був циклодол і паркопан, але вони мені не сподобалися. Тому, зазвичай, я курив траву.

Вже під час навчання в університеті знайомий баскетболіст запропонував трамадол. Як зараз пам’ятаю, заходимо в аптеку на Київській, купуємо, ділимо по п’ять таблеток на кожного. Стою з ними у руці, а мені так страшно, ноги трусяться. Я все-таки закинувся, і одразу ж зрозумів, що це мій наркотик.

Під ним тобі добре, відчуваєш розкутість, всі грані миттєво стираються, ти нічого не боїшся.

Ми пішки ходили з друзями з Вишеньки до залізничного вокзалу і назад. По дорозі заходили у магазини та крали. Або ловили п’яниць, щоб забрати у них алкоголь.

Глибока «торба»

Один мій товариш заплатив 120 доларів, щоб його навчили варити «вінт». Тоді ніхто з нас ще не коловся, ми просто його пили. Це було схожим на свято. Наша компанія збиралася у когось вдома, готувала багато смачної їжі, тому що після «вінта» дві доби їсти взагалі не хочеться. Ти тільки багато води п’єш.

«Вінт» набагато сильніший за амфетамін, він з «приходом». Після нього класно було ходили на дискотеки, хеллоуїни всякі. На ранок у нас обов’язково мав бути трамадол, щоб «підзнятися» (полегшити самопочуття - авт).

Навіть не помітив, як наркотики почалися кожного дня. Я перестав ходити до інституту, а якщо і з’являвся там, то тільки для того, щоб зібрати кілька гривень на таблетки або накурку.

Спочатку можна було купити таблетки у будь-якій аптеці, потім доводилося друкувати рецепти та комп'ютері і купувати по ним, врешті почали продавати, тільки у певних аптеках, тільки певним людям. Я був одним з таких людей.

Мене знали по всьому місту. Варто було приїхати на Ленінградську, як до мене починали з усіх боків бігти наркомани. Вони махали і кричали, а я майже нікого з них не знав. Вони давали мені великі суми грошей, щоб я зайшов в аптеку і купив таблетки. Наживатися на цьому я не планував, просто, щоб собі щось було.

Купувати кожного дня не виходило, тому іноді я прокидався з розумінням, якщо зараз не з’їм таблеток, то нічого робити не зможу. Це була вже глибока «торба» (залежність - авт).

«Грузитися буду я»

Іноді мене навідували думки, щоб зав'язати. І одного разу я засів вдома на два місяці. Нікуди не виходив, ні з ким не спілкувався. Якось вийшов покурити на балкон і побачив, як по двору туди-сюди бігає знайомий: А куди ти бігаєш? Та «дєла» беру. Я теж хочу спробувати.

Навіть не знаю, навіщо я це сказав, але того ж дня я вперше уколовся. На другий день був другий раз, на третій – третій, і одразу ж глибока «торба». Стосунки з усіма одразу зіпсувалися, ніяких правил для мене більше не існувало, заради дози я почав грабувати квартири.

Невдовзі стався мій перший серйозний прийом. Нас зі знайомим у під’їзді накрила міліція. При нас була велика спортивна сумка з цілою лабораторією.

Мені світив реальний термін, а зі мною була людина, яку я знав два тижні. Коли ми приїхали до відділку, він сказав: «Та ладно, не парься, «грузитися» (брати на себе провину - авт) буду я». До цих пір не розумію, чому він так вчинив. Він же досвідчений рецидивіст, міг перекласти всю провину на мене і вийти сухим з води.

Безкоштовний наркотик

Батьки постійно намагалися запхати мене у «нарколожки» (наркологія - авт), але ці методи не діяли. Наркологія – це таке місце, куди приходять «підзбити» (зменшити - авт) дозу. Не знаю жодного наркозалежного, хто перестав вживати завдячуючи наркодиспансеру.

Перші 15 днів мене там просто закидували таблетками, а наступні 15 днів я ховав таблетки, які мені давали під подушку. Після місячного перебування я виходив звідти з повними кишенями безкоштовного наркотика.

Моя мама зубний технік. Вона завжди хотіла, щоб я пішов по її стопах. Врешті їй вдалося відправити мене вчитися у медичний коледж. Там було справді цікаво. Я зрозумів, що це моє, а після закінчення мама допомогла влаштуватися в одну з міських поліклінік.

Працюючи я все одно продовжував вживати, то таблетки, то ін’єкційно. А потім до правоохоронних органів заїхало багато швидких наркотиків: «екстезі», амфетамін, інша хімія, яку потрібно було кудись збувати. Тоді почали пресувати всіх опіоїдних у місті. З Вінниці різко зник мак і пігулки. «Пропітляти» бодай щось було вкрай важко.

Без наркотиків я не міг нормально працювати. Мені постійно було погано. Іноді я не міг навіть ходити або думати. А потім, десь через два роки, товариш розказав про замісну терапію.

Коли я прийшов туди вперше, то побачив старих наркоманів, які тільки про наркоту і говорили: «Мені би пакет героїну зараз, щоб пірнути в нього». У мене вже був чималий досвід вживання, але від почутого стало страшно і я просто звідти втік.

Невдовзі я повернувся і став на терапію бупренорфином. Швидкий наркотик одразу поглинув мій мозок.

Єдиний вихід

У поліклініці я робив успіхи, розвивався, мене всі любили. Та й робота мені подобалося. Але, як і раніше, я залишався залежним. Я сам себе переконував, що ця програма єдиний вихід і що без неї я ніхто, без неї не зможу жити, а з нею нормальна людина. До того ж бупренорфин мені видавали безкоштовно.

Насправді це була та сама «торба». Замість ранкової кави я тягнувся до бупренорфину, в обід аналогічна ситуація. Я знаю чимало людей, які приходили до наркології, вживаючи до цього тільки легкі таблетки. Їм говорили, якщо хочете стати на замісну терапію, зробіть шприцем кілька дірок у руці та з’їжте таких-то пігулок.

Після цього аналізи показували, що вони справді наркомани і їх ставили на метадонову терапію. Згодом у них наставала залежність, вони не витримували і починали колотися, але вже по-справжньому.

Рідкий димедрол

З початком війни до Вінниці перевели багато наркоманів з Донецька та Криму, які стояли на замісній терапії. Вони привезли рецепт нового наркотика: коли таблетки бовтають у рідкому диметролі і одразу ним коляться. Люди штабелями помирали прямо на місці, але мене це не зупинило.

За дев’ять років, що я стояв на замісній терапії, коловся від сили два рази, а тут конкретно зірвався.

Почалися проблеми на роботі, більше свій стан я приховувати не міг і мене звільнили: «Ти нормальний хлопець, але такі люди не можуть носити білий халат».

Після звільнення я почав вживати ще сильніше.

Тверезість

На початку січня до мене приїхав старий друг. Колись ми разом з ним вживали, а тепер він запропонував мені пройти реабілітацію. Він вже кілька років тверезий, це стало для мене хорошим прикладом і я погодився. Зараз я вже четвертий місяць не вживаю. Це найдовший період тверезості за всі 17 років моєї залежності.

Я дуже боявся кумара (ломка, абстинентний синдром - авт), тому що неодноразово бачив, як люди місяцями виходили з цього стану. Їх постійно крутило, ломало, врешті більшість зривалися та починали щось шукати. Мені повезло, ломки тривали всього три дні.

Більше я вживати не хочу. Сподіваюся, що зможу допомагати людям, які опинилися у залежності та мріють її позбутися. Своїм прикладом я готовий показувати, як наркотики можуть ламати життя і говорити про те, чому їх навіть починати вживати не треба.

Олександр Кірюхін

34 роки
з них 18 років вживав

– Вживати я почав, коли мені було п’ятнадцять. Спочатку це була конопля. А за кілька років, на дискотеці, я вперше понюхав амфетамін. Пригостили хлопці, які були молодшими за мене.

Протягом десяти років я намагався приховувати своє вживання від дружини та дитини, але жінка все бачила і просила перестати. Наркотики мені подобалися, тому перестав я приходити додому, а не вживати.

Пізніше я перейшов зі швидкого наркотика на повільний. Під амфетаміном я був шаленим і гіперактивним, це було легко помітити, а від кодтерпіна, тільки очі ставали мутними. Я говорив, що накурився і мені вірили.

Потім я почав часто влаштовувати скандали, кричав на дитину і врешті ми з дружиною розвелися.

Паразит

Свою першу реабілітацію я не закінчив. На сьомому місяці, коли мені дозволили користуватися телефоном, я зайшов на сторінку дружини і побачив, що вона вже з іншим. Звичайно я зірвався і тоді ж вперше уколовся. Відчуття мені сподобалися і наступні півтора роки я вживав внутрішньовенно.

Через наркотики у мене почалися проблеми з поліцією: я проходив за статтею про крадіжку і за статтею про нанесення тяжких тілесних ушкоджень. Але за мене поклопотали, написали хороший рекомендаційний лист і мене не закрили, дали умовне.  

Усе моє свідоме життя пройшло у наркотичному сп’янінні, я не розумів, як можна постійно бути тверезим. Постійно намагався уникнути своїх проблем, завжди перекладав відповідальність на інших, одним словом – вів паразитичний спосіб життя.

Одного дня мені набридло це все і я вдруге потрапив до реабілітаційного центру.

Скалічені долі

Зазвичай люди починають приймати наркотики через дитячі травми. У більшості тих, з ким я стикався майже однакові долі: батьки пили або вживали, неповні родини, брак уваги. Та й покоління наше не мало чіткої мети. Ми не знали, що робити у майбутньому. Я, наприклад, мріяв стати бандитом.

У підлітковому віці весь вільний час я проводив на вулиці з алкоголем та «планом». Навіть той факт, що я серйозно займався футболом не вплинув на подальший розвиток подій.

Зараз діти починають вживати важкі наркотики ще зі школи. Чи не на кожному кроці реклама каналів, через які можна купити «солі» та «спайси».

Шкода, що програмам про шкоду наркотиків приділяється так мало часу. Хочеться донести до суспільства, що не варто не те що вживати, не варто навіть пробувати це робити. Там де один раз, там залежність, скалічені долі, тюрма і навіть смерть.

У мене були друзі, які трималися по кілька років, а як тільки зривалися, одразу помирали. Тому що не правильно розраховували дози. Серед них багато молоді.

Двоє з десяти помруть

Пам’ятаю, як у терапевтичному колі на реабілітації нам говорили, що з цього кола за рік мінімум двоє помруть. Мені було від того смішно, думав це несерйозно. Але протягом першого року померло три людини.

Наркотик чинить сильний опір. Буває людей привозять у власному лайні та сечі, смердючих, брудних і побитих, а вони кажуть, що у них усе добре. Вони навіть не усвідомлюють, що знаходяться у повному ауті.

Залежних людей лякає одна тільки думка про тверезість. Вони не вміють жити у тверезості. Наркомани бояться її, тому що не розуміють, що з нею робити.

Коли людина у вживанні, вона знає, що треба прокинутися, піти когось намахати, щось вкрасти, купити, вжити і день пройшов. А коли людина твереза, вона не має цілей і бачення свого навіть недалекого майбутнього. Такі люди просто не адаптовані до соціуму.

Мене це також лякало, але за допомогою реабілітаційного центру я зміг подолати залежність і ресоціалізуватися.

Нещодавно я познайомився з дівчиною і планую створити повноцінну родину. У мене поліпшилися стосунки з мамою. Вирішилися проблеми з поліцією. Я був винен тисячу доларів братві, але вони пробачили мені цей борг. Моє життя знову стало нормальним.


Контакти центру, у якому проходили реабілітацію герої публікації

Сайт

Тел: (098)-337-31-03; (063)-585-68-19


 

Коментарі (20)
  • Володимир

    Я бы согласился с первым комментатором, Винница очень тусклый город, некуда сходить, некуда себя вообще деть, пару кинотеатром и сплошные торговые центры. Если деньги есть, то быть может найдешь себе применение, если нет сиди в комп. игры играй, пиво пей и прочее. Как то сидел на выходных незнал чем себя занять, хотел пойти на какой-то тренинг или семинар - просто развеется. Нету вообще ничего, вообще. Любой тренинг или семинар стартует от 600 грн. Ну какой нормальный человек сможет себе это позволить, в день. вот и остается, либо бухать, либо унывать. Построили пару спортивных площадок, отремонтировали пару проспектов и поставили пару лавочек, но тоска и унынье, как было так и осталось, это благоприятная почва для процветания алкоголизма и наркомании, игромании и прочего.
  • kafedra.managementvki@gmail.com

    Я не дивуюся, що у Вінниці так багато наркоманів - тому що саме у Вінниці час провести ніде, нікуди сходити, відсутня мистецька культура, низькопробні мистецькі заходи, багато обмежень у відносинах між чоловіками і жінками, немає нормального і різноманітного дозвілля - із-за бариг та дєток яких випускають на сцені - і навіть оці детки у більшому обсязі як виростуть - стануть наркоманами. Інша причина - немає виховання дітей серед батьків, які розбалували і розсюсюкали, і на разу не ругали, не били, не приучали, а коли стають наркоманами - то від них відвертаються. Бо у Вінниці крім примітивності винуваті і доросле покоління - яке починаючи від влади - зосім про дітей не подбало - і батьки, які тупо утримували і балували своїх дітей, і також нічого не зробило для них і нічого не дало
  • Оксана Глухова

    ВІРА В БОГА ВАС МІЦНА МОЛОДЦІ
  • MARS UsA

    Респект усім. І головне не мовчати
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Вінниці за сьогодні

17:26 Поліцейські розшукали водія, який на АЗС забув гаманець з документами 16:43 Операція «Порятунок»: у Вінниці песик застряг у паркані, а у Сутисках цуценята впали в яму play_circle_filled photo_camera 16:42 Михайло Поплавський: «Нинішні вибори – це війна за українську землю!» (Політична реклама) 16:26 Невдало пожартував. Вінничанин поцупив у свого друга скутер Від читача 15:42 Як закон "Про мову" вбив культурність нації 16:10 На Театральній тестують новий бордюр: тролейбус їде впритул до зупинки! 16:08 Намагався власноруч загасити полум'я: вінничанина госпіталізували з опіками photo_camera 15:51 «Гвалтівника вбили не зеки, а співробітники тюрми». Ще одна анонімна версія розплати 15:20 Жителів будинку на Короленка лякає змія, яка розмножується в їхніх підвалах 14:37 На переході по Ватутіна встановили острівець безпеки 12:21 Рівень привабливості Вінниці для інвесторів сягає «invA+». Це скільки та що значить? 11:42 Футболісти з «Поділля» у нас в гостях взяли реванш у «Ниви» 11:35 Майже три десятки будинків без гарячої води. Перелік адрес 11:25 Де у Вінниці платять найбільші зарплати. Статистика 10:50 Вінничанка «замінувала» супермаркет, щоб її матір відпустили швидше з роботи 10:11 На «Урожаї» через аварію годину стояли тролейбуси play_circle_filled 10:01 Коефіцієнти в платіжках на газ. Платити чи ні? 09:39 Замінування «Грошу»: з приміщення евакуювали 2 тисячі вінничан photo_camera 09:25 Цей день 17 липня: свята, забобони та чим увійшов в історію play_circle_filled photo_camera 09:10 Курс валют у Вінниці на сьогодні, 17 липня
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Афіша та квитки на Moemisto.ua Афіша:
keyboard_arrow_up