«Ця історія не терпить мовчання». Про німкеню Магду Хоманн з Вінниччини зняли однойменний фільм

• Любов до «зрадника» привела її з Німеччини на Вінниччину після Першої світової війни. А материнські обов’язки — до смерті в сталінських таборах після Другої світової.  
• Про відтворення історії життя з листів та тріумфне повернення німкені Магди Хоманн аж через сто років до чужого і рідного водночас села на Вінниччині — читайте в матеріалі.

Перша світова війна познайомила українця й колишнього військовополоненого Олексія Кучинського з німкенею Магдою Хоманн. Так зі звичайної, здавалося б, історії кохання та сліпої надії на щастя почалися роки випробувань та поневірянь. Молода німкеня втекла з рідного дому в Німеччині на українське Поділля без документів і грошей. Замість щасливого життя вона застала тут радянську колективізацію, Голодомор, сталінські репресії та табори ГУЛАГу в Сибіру.   

...Втрачений зв'язок з родиною Хоманн в Німеччині відновився через десятиліття завдяки листам Магди, які згодом стали основою для документальної повісті «Любов і муки Магди Хоманн». А ще через сім років доля жінки була екранізована в однойменному фільмі «Магда». І все це завдяки її правнуку Сергію Сай-Боднару.

«На кожне покоління випадає випробування»

Досліджуючи життя своєї прабабусі Магди Хоманн, український журналіст та письменник Сергій Сай-Боднар усвідомив, що на кожне покоління випадають якісь випробування — революції, війни, голод, репресії, розрухи тощо.

У 2014 році відбулася презентація документальної повісті «Любов і муки Магди Хоманн». Відтоді її автор Сергій Сай-Боднар ступив на дорогу кінематографу. За цей період були різноманітні конкурси, премії, борократичні моменти, пошуки режисерів та акторів, подорожі, зйомки та шалені оплески глядачів.

— На презентації книги поважні історики, журналісти, редактори, голова спілки письменників заявили мені, що історія Магди кіношна. Тоді я взявся за реалізацію цієї ідеї, — каже письменник. — Я брав участь в кількох конкурсах просування ідеї екранізації цієї історії. На пітчингу «Плюсів» із 700 учасників я дібрався в 30-ку, потім в сімку, а звідти розраховував потрапити в трійку фіналістів. Але не склалося, бо тоді були обговорені ідеї проєктів, які потребували невеликих фінансових затрат.

Вдруге Сергій знайшов кінофахівця, який погодився на зйомки. Натхненні ідеєю, вони вкладали свої гроші в створення фільму.

— Це було в 2017 році. Ми з’їздили в Німеччину на зйомки, були в Каришкові Барського району, знімали в Києві. Але режисер, який працював над цим проєктом, відмовився від подальшої роботи. Не знаю, чи він злякався історичного фактажу, чи він не бачив можливості реалізувати його творчо, або в нього склалися певні обставини. Словом, вдруге мені знову не пощастило з фільмом, — зізнається автор.

Але, як відомо, бог любить трійцю, тому наступна спроба зняти фільм привела до справжнього результату, який незабаром з’явиться на великих екранах. Сергій Сай-Боднар зізнається, що в потрібний час в потрібному місці зустрів потрібних людей.

— Мені вдалося познайомитися з Денисом Соболєвим, він молодий початкуючий режисер. Широкому колу глядачів та кіномитців його ім’я поки не знайоме, він лише почав свій шлях. За освітою географ, він покинув свою професію і вирішив реалізувати себе в колишньому хобі. Він створив вдалий тизер фільму, з яким ми подалися на конкурс Держкіно. У 2019 році ми виграли в позиції «документальні фільми». На зйомки стрічки нам виділили 2,7 млн гривень. Він також підібрав артистів, роль Магди зіграла Даша Творонович, — розповідає Сергій Сай-Боднар.

«Доводився до путя»

У процесі створення стрічки Денис Соболєв переосмислив сценарій і з запланованого документального вийшов художньо-документальний фільм. За кадром залишилися зйомки в Каришкові та Німеччині.

  — Однак режисеру вдалося зберегти хронологію подій, поєднати гру акторів з кількома сюжетними лініями, які майстерно доповнили загальну картину і не зіпсували історію Магди, — розповів Сергій Сай-Боднар.

Стрічку знімали влітку минулого року, відтак на початку 2021-го він уже був готовий до презентації. Щоправда карантин перешкодив цій події, позаяк всі кінотеатри були зачинені.

— Влітку його показувати теж не актуально, люди у відпустках і тому ми плануємо вихід у прокат восени, — каже автор повісті.

Фільм «Магда» протитрований англійською мовою та розісланий на різні кіноконкурси. Його творці сподіваються на «великі й маленькі» Оскари. Зважають на позитивні відгуки від тих, хто вже бачив стрічку.

— Передпрем’єрний показ ми провели у Каришкові, де жила Магда Хоманн. У залі місцевого будинку культури всі 400 місць були заповнені, були навіть ті, хто дивився фільм стоячи. На завершення глядачі дякували бурхливими оплесками, — згадує Сергій Сай-Боднар.

Робота над фільмом буде продовжуватися. Кіношники зазначають, що стрічка — це однозначний тизер майбутнього серіалу. Однак сам Сергій Сай-Боднар навіть не сподівався на це, коли сідав писати повість про прабабусю майже десять років тому.

— Листи, які покладені в основу повісті, пролежали в мене понад 20 років. Тоді я був молодий, мав зовсім інші плани та думки, будував кар’єру та сім’ю. А після сорока, коли я вчергове взяв листи в руки і перечитав, що писала Магда своєму братові Густаву в Німеччину, я зрозумів, що ця історія не терпить мовчання. Загалом, я писав документальну повість для родини, для вузького кола читачів, а не для широкого загалу, в тому числі й через кіно, — зізнається письменник.

Втім, повість про прабабусю стала для Сергія трампліном в літературний світ. Після цього він видав ще три книжки, які так само вбирають історію Магди. Зараз Сергій допрацьовує ще одну художньо-документальну книгу.

Сама ж повість про Магду була написана у співавторстві з Петером Хоманном – онуком найстаршого брата Магди Хоманн, Густава. На презентації книги в 2014 році німець зазначив, що отримав від дідуся листи з періоду 1927—1942 років.

— У Магди була старша зведена сестра та чотири молодші брати. Один з них, Густав, навіть приїздив двічі в Україну з наміром забрати сестру назад додому. Тоді їй не було й 50 років. Але вона відмовила йому, бо хотіла дочекатися синів з фронту. Вона знала: якщо виїде з села, то її близнюкам життя тут не буде. Тобто, ціною власного життя вона врятувала своїх синів, — пояснює Сергій Сай-Боднар.

Вже через два десятки років Густав Хоманн передчуваючи свою кончину, віддав Петеру листи Магди. А протягом ще двадцяти років, з 1968 до 1993-го Петер писав в усі можливі й неможливі інстанції, щоб знайти свою родичку в Україні. Цього вимагав його дід.

— Якраз в 1993 році, коли впала Берлінська стіна, Петер отримав перше повідомлення з вінницького РАЦСу з адресою моєї матері. Ось, власне, за 25 років Петер зібрав колосальну історію нашої родини і в 1995 році, коли я вперше побував у Німеччині, він передав мені листи та копії інших документів, — згадує чоловік.

Провівши дослідження, відтворивши хронологію подій з життя прабабусі та написавши врешті-решт книгу, період власного дитинства, коли історію Магди часто згадували батьки, Сергій Сай-Боднар вважає втраченим назавжди.

— Я себе дуже картаю за це і найбільше шкодую, що не опитав усіх, хто її знав і не дізнався ще більше фактів про Магду, а міг би вести записник, робити якісь нотатки… Але дитячому розуму було непідвладно осягнути оповіді про прабабусю. Та й взагалі, в родині майже не озвучували цю історію в слух, були важкі часи. Після Магди не залишилося жодного листа, жодної фотографії в Каришкові. Але в Німеччині збереглися листи, які й дали можливість підняти її долі на поверхню,  — додає Сергій Сай-Боднар.

Неймовірне возз’єднання родини

Фактично завдяки цим листам майже через сто років відбулося велике возз’єднання українсько-німецької родини. Сергій пояснює, що через велике кохання до українця, Магда свого часу покинула родину і переїхала в Україну. Тоді від неї відмовилися брати й старша сестра, не змогли пробачити «зради».

— Мій прадід Олексій Кучинський був у статусі колишнього військовополоненого Першої світової війни. На той момент в селі, де жила родина Хоманнів, загинув Магдин наймолодший брат — Фрідріх. Відтак її родина вважала, що виходити заміж за ворога — це непристойно і недопустимо.  Вони стали впоперек ідеї одруження, тоді Олекса запропонував переїхати в Україну, — розповідає правнук німкені.

Молода та закохана Магда Хоманн сподівалася, що в Україні подружжя зможе прожити в любові та щасті, але реальність була жорстокішою. Натомість німкеня потрапила в пекельний казан радянської колективізації, Голодомору, сталінських репресій.

За згадками Михайла Франка, який в дитинстві допомагав Магді випасати корову, на столі в пані Хоманн «було завжди пусто, навіть сільничка й та була порожня». Після смерті чоловіка в 1934 році, жінка залишилася сам-на-сам з 12-річними близнюками.

— Аби вижити і прогодувати дітей, вона працювала в колгоспі, там отримувала мізерну платню — натурпродуктом. Якось директор місцевої школи запропонував Магді роботу вчительки німецької мови і попросив, щоб вона надала паспорт чи метрику про народження. Але вона цього не могла зробити, бо коли родина в Німеччині зрозуміла, що Магда готова безповоротно покинути рідний дім, вони заховали всі її документи. Вона приїхала сюди без жодного посвідчення особи. Тому вона заробляла на хліб руками, — пояснює він. 

Через десять років після смерті Олексія, Магда провела в армію, а потім і на фронт обох синів. У 1944 році радянські війська звільнили Вінницю від німецьких загарбників і життя потроху мало б налагодитися. Однак….

— Тоді ж «нквдисти» забрали її у табори. До 1947 року сини отримували від неї листи, вона знала, що вони повернулися з війни. Один з них, Павло, їздив до неї в Сибір, але їм не дали зустрітися і добрі люди попередили Павла, щоб він повертався швидше додому, інакше опиниться разом з матір’ю. В 1947 році її не стало, — сказав він.

Переглянути трейлер фільму можна тут.

Кадри з кінофільму «Магда» та світлини Сергія Сай-Боднара з допрем'єрного показу стрічки зі сторінки у Фейсбук.

Читайте також:

«Ми зняли його за 200 грн». Історія короткометражки, яка отримала приз глядацьких симпатій

«З таємними посланнями та символікою». У Вінниці презентували вишиту мапу України

 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.