Женя Костюк загинув. А держава не дала жодної гривні. Чому?

Женя Костюк з позивним “Шльоцик” запам’ятався тим, хто його знав, як хлопець з чистими помислами й сильним почуттям дружби. У АТО пішов добровольцем. Юнацький порив не могли зупинити ні мати, ні двоє дідусів, один з яких у званні полковника, інший – підполковника. Спочатку служив у батальйоні ОУН, потім - у ДУК «Правий сектор». Побував у гарячих точках, зокрема, у Пісках, що біля Донецького аеропорту, на позиції біля шахти «Бутівка». Саме там обірвалося його молоде життя. 29 травня 2016-го зазнав осколкових поранень. Декілька днів лікарі  Дніпропетровської лікарні імені Мечникова намагалися врятувати добровольця. Однак рани виявилися несумісні з життям. Другого червня його серце зупинилося. Через три місяці після того, 28 серпня, йому мало б виповнитися 20. Тільки 20!

За втрачену дитину держава не заплатила матері жодної гривні компенсації. Жінка опустила руки. Дідусь Анатолій продовжує «воювати» за внука. Не в АТО – з військовими чиновниками. Чи на таку пам'ять заслужив Герой, який віддав життя за державу?

Воїни без статусу: закон змінили – проблеми залишилися

— Щоб оформити документи на отримання статусу сім’ї загиблого учасника бойових дій, вимагають довідку, що Женя служив в АТО, — розповідає дідусь загиблого добровольця Анатолій Костюк. – Ні батальйон ОУН, ні ДУК «Правий сектор» не можуть її надати, бо на той час ще не було внесено зімн у законодавство, якими прирівняли добровольців до військовослужбовців. Мені розповіли, який вихід із ситуації порадили бійцям-добровольцям юристи. Треба взяти підтвердження тих, хто у зоні АТО представляє Збройні сили, чи інші військові державні структури. У тих побратимів, які контактували з внуком, ходили разом на завдання і т. д. Таких свідчень має бути, як мінімум, два. Одного з таких бійців мені допоміг знайти побратим Жені, іншого розшукали волонтери. Але ж на цьому справа не вирішилася…

Як пояснив співрозмовник, на підставі таких свідчень має бути оформлена довідка про участь у бойових діях. Видати її можуть тільки у тих підрозділах, що офіційно беруть участь в АТО.

Під час спілкування з побратимами внука пан Анатолій дізнався, що разом з ними стояли воїни 128-ї гірсько-піхотної бригади. Каже, доведеться їхати у цей підрозділ, просити довідку. Волонтери обіцяли  супроводжувати полковника у відставці.  А він не розуміє, чому держава так зневажливо ставиться до пам’яті тих, хто віддав за неї найдорожче – своє життя.

— Невже й справді рідні мають «вибивати» такі документи, їздити шукати тих, хто б їх видав? — запитує співрозмовник. — Легко вмерти за державу, зате довідку важко взяти.

Гвоздики ставимо надламані, бо хтось забирає
Нині дідусь і мати Жені зайняті ще одними клопотами — вибирають ескіз пам’ятника на могилу. Не втрачають надії, що їм все-таки заплатять передбачену компенсацію. З цих коштів розрахуються за виготовлення пам’ятника, його встановлення. За час, відколи Євгена не стало, у них неодноразово бували його побратими. Приїжджали з Києва, Івано-Франківської, Хмельницької областей.

— З громадської організації «Білий молот» привезли медаль «Учасник Євромайдану», нею посмертно нагородили Євгена. – Чи не найбільше серце болить за одного з хлопців. Він сирота. Приїжджав перед новим роком. Думали, разом з нами відзначить свято. А його наприкінці грудня відкликали на службу.

У кімнаті Євгена зберігається все, як було при житті. Речі на місці. Тільки в одному кутку додалося фотографій, вирізок з газет з розповіддю про нього.

Одне з останніх фото Жені Костюка, з позивним «Шльоцик»Пан Анатолій каже, коли приходить до стели з електронним зображенням загиблих в АТО, по декілька разів передивляється розповідь про внука. Завжди приносить з собою квіти.

— Одного разу повернувся через деякий час, а залишених гвоздик не побачив на місці, — розповідає чоловік.— То тепер надламую голівки і так залишаю квіти.

З директором школи №11, де навчався Євген, його рідні домовилися, що висадять Алею пам’яті Героїв. У школі створили музейну кімнату, де представили загиблих в АТО випускників — Тараса Сича, Євгена Костюка, а також Валерія Тарнавського, чиє життя обірвалося на афганській війні у радянські часи.

— Восени ми вже посадили сім берізок, — пояснює Анатолій Костюк. – Навесні ще привеземо стільки ж і ялинки будуть. Хочеться зберегти пам'ять про Женю.

Чим добровольці відрізняються від інших військових?

Вінницькі депутати у травні минулого року вирішили надавати допомогу добровольцям так само, як її надає міськрада офіційним учасникам АТО – 25 тисяч гривень на лікування при пораненні і сто тисяч гривень сім’ї загиблого добровольця.

Щоправда, згодом допомогу на поранення систематизували. У залежності від отриманих травм і необхідності придбання ліків, сума може змінюватися. Спочатку з бюджету міста допомагали тільки тим, кого мобілізовували через військкомат і вони офіційно служили у Збройних Силах, Нацгвардії чи Прикордонних військах. Добровольців держава не визнавала учасниками бойових дій і міськрада їм теж не платила компенсацію. Першою, хто отримав таку допомогу, стала сім’я загиблого в АТО Євгена Костюка. Вічна пам'ять Герою!

Якщо відмовлять, подамо командира до суду

Андрій Грачов, керівник відділу допомоги учасникам АТО облдержадміністрації:

— Я особисто мав телефонну розмову з командиром 128-ї бригади, — каже пан Андрій. — Він підтвердив, що їхній підрозділ стояв разом з ДУК «Правий сектор» у той період, коли загинув Євген Костюк. Але в наданні довідки відмовив. Пояснив це тим, що їм заборонили видавати такі документи. Після усної розмови, надіслали офіційного листа командиру. Якщо й на цей раз отримаємо негативну відповідь, доведеться звертатися до суду. Таку пораду дають юристи. Не хотілося б позиватися до бойового командира, але ж без такого документа не зможемо оформити інші, на підставі яких держава має виплатити компенсацію родині загиблого добровольця.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.