«Очам страшно — руки роблять». Власниця ательє Tiach про початок шиття амуніції для військових

Альона Чернецька, Анна Тимцуник та їхні колеги

• Альона Чернецька та Анна Тимцуник майже з перших місяців війни самостійно відшивають різну амуніцію для військових.
• До повномасштабного вторгнення вони займалися шиттям спідньої білизни й ніколи не думали, що їм доведеться робити військові вироби.
• Але як вони не боялися, та продовжували вчитися і працювали вдень та вночі, щоб допомогти хлопцям і дівчатам на передовій.

Історія створення ательє Tiach бере свій початок, коли пані Альона була у декреті зі своєю другою донькою. Вона зрозуміла, що хоче шити, а це бажання підтримала її подруга Анна Тимцуник. Дівчата починали з пошиття нижньої білизни, зараз же вони відкрили курси, де навчають шиттю з нуля. На навчання до них можуть приходити люди будь-якого віку.

До початку повномасштабного вторгнення обидві навіть не могли б подумати, що їм доведеться відшивати військову амуніцію. Альона згадує перші місяці війни так: 

— Всі були налякані, я поїхала з дітьми до батьків, Аня, як і інші дівчата, також не працювала. Ніхто не знав, як далеко зайде ця війна. У кожної з нас виникали питання: «І що далі робити? Взагалі, чи ми будемо шити?» Але, пробувши місяць чи два вдома, ми зрозуміли, що нас почали шукати самі волонтери, з проханням шити РПСки, РПКа, і інші речі, яких не вистачало на передовій, тому ми вирішили повернутися до шиття, — пригадує Альона.

За словами дівчат, завдяки роботі їм вдалося відволіктися від сумних і депресивних думок та почати працювати на перемогу України.

Волонтери та військові знаходили Анну та Альону за допомогою соціальних мереж, оскільки вони знімали коротенькі відео у Тікток, де надягали на себе ту амуніцію, яку шили. 

— Нам писали навіть самі військові, що ми тут такі молодці дівчатка гарно шиємо, а ми їм відписували, що ви там герої, а ми тут в тилу. Ми навіть самі не зрозуміли, як нас це все затягнуло, тут нам потрібно РПСки, там вже «кікімори», потім сумки, плащі, ну і так що було потрібно на ринку, то вивчали й швиденько починали шити, — діляться спогадами подруги.

@vishivka_clothing_tiach #РПС #пошиттяназамовлення #зсу🇺🇦 #україна🇺🇦 #перемогазанами💙💛💪 #дівчатаукраїни #ателье #шиємоназамовлення #хочуврек #моятиктоксемья #tiach #tiach #власнасправа #рек #військоваамуніція #амуніція #вінниця ♬ Fajna (feat. Skofka) (feat. Skofka) - KALUSH

На питання про найважчий виріб, за який доводилося братися згадують знову ж таки РПС: 

— Це розвантажувальний пояс, для мене він був страшний, взагалі там ці під сумки, під магазини, під гранати, сумка скидання. Ну дуже був якийсь такий виріб важкий, але коли почали шити, то швидко набили руку, призвичаїлись і почали їх відшивати швиденько. Ну як то кажуть очам страшно, а руки все роблять, — згадує Альона. 

Саме розвантажувальні пояси їм запам'яталися найбільше, оскільки шили вони їх понад два місяці безперестанку і ще й давали роботу їхні паралельні знайомі, в кого також були ательє, тому їм доводилося шити ночами. 

— До трьох годин ночі сиділи й шили, бо потрібно було віддати роботу чим швидше, — розповідають Анна та Альона.

Шили, кажуть, рулонами, бо поштучно навіть не могли підрахувати, скільки їх виробили. А працювали з такими об'ємами всього четверо людей.

@vishivka_clothing_tiach #моятиктоксемья #пошиттяназамовлення #військоваамуніція #tiach #РПС #нівійні #україна🇺🇦 #перемогазанами💙💛💪 #українськийтікток #власнасправа #зсу🇺🇦 #амуніція #хочуврек #рек ♬ Remember the Name (feat. Styles of Beyond) - Fort Minor

— Хлопці з фронту дякували, дзвонили по вайберу, телеграмі, але був у нас все-таки один дуже сумний досвід. Коли ми збиралися надіслати одну з РПС, то військовий був поза зоною і хоч як ми сподівалися, що все буде добре, але пізніше з нами таки зв'язалася дружина того хлопчини, ми зрозуміли, що в той день, коли він зробив замовлення, він і загинув. Теж були такі випадки. Ти ось ніби-то спілкуєшся з людиною, а потім розумієш, що його просто немає, — згадує Альона. — Морально це дуже б'є, але ми ж розуміємо, що нам потрібно закінчити цю війну, ми хочемо чи не хочемо, є в нас настрій чи нема, завжди себе підводимо, сідаємо і шиємо.

Анна пригадує, що перші замовники в них були з ТРО: 

— Вони просили підшити сумку під ракетниці. Принесли, питають: чи зможете ви щось пошити. Ми кажемо, що спробуємо, то вони нам потім принесли пачку цукерків і кажуть, що це все, що вони можуть нам дати, а ми кажемо, що ми й так нічого не просимо. А потім звернулася волонтерка одна, вона також допомагала хлопцям на фронті, тому попросила «розгрузки» зробити. Вона разом з іншими волонтерами принесла нам зразок, і ми методом експериментів шили, потім вони приходили оцінювали, казали що не так, — каже дівчина.

Анна та Альона з великою вдячністю також згадують, яку допомогу надавали і їм, для того, щоб вони могли шити. Так, наприклад, волонтери з Польщі допомагали дістати всі необхідні матеріали, особливо дівчата кажуть, було важко з пошуком тканини.

— Вони ж є різні: олива, піксель, мультикам. Те, що вони тоді допомогли нам з цим, зіграло велику роль у тому, що ми почали більше відшивати. А там вже свою роль зіграло сарафанне радіо, всі побачили, що можна таке шити, — і пішли замовлення, — розповідає Анна.

Саме через великий потік замовлень почали закупляти потрібну тканину масово. Часто їм доводилося і самим шукати допомоги з пошуком і закупкою необхідних матеріалів, оскільки, як розповідають дівчата, в Україні тоді щось таке знайти було дуже важко, а якщо і знаходили, то ціни були в тричі вищі від звичайних. 

— Але нічого, трохи самі купували, там знайома з Чехії допомогла. Ось так потроху хлопцям відшивали. А потім раптом зрозуміли, що вже почали по всій лінії фронту відправляти, у всі напрямки військовим. 

Зараз же кажуть, що потреба в цьому стала менша, і дівчата почали шити одяг для поранених військових. На цей час займаються пошиттям шортів і футболок та нижньої білизни.

На питання про майбутнє, обидві дівчини говорять, що продовжуватимуть розвиватися у сфері шиття. Більше того, мають план про розширений формат навчання цьому виду роботи інших людей. 

— Заснувати професійні курси шиття і перевести їх можливо навіть у сферу до училища, тому що Вінниця у нас — велике місто, але закладів, які б цьому навчали, на жаль мало, — каже Альона.  

 

 

 

 

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Допис, поширений Школа шиття "TiACh" Вінниця (@sewing_school_tiach)

А про волонтерство обидві дівчини кажуть наступне:

— Як волонтери ми будем працювати й надалі, тому що люди потребують допомоги завжди, та і військовим, хай там як, ще теж потрібно буде допомога та підтримка. Так само переселенці й дітки, які залишилися сиротами. Ми навіть думали влаштовувати майстер-класи для таких діток, тому що не раз чуємо з відгуків наших учениць, що саме шиття допомагає відволіктися від цього жаху у нашому житті. Тому так, ми можемо однозначно сказати, що як тільки буде якийсь запит про допомогу, ми підлаштуємося і з радістю допоможемо.

Альоні Чернецькій, Ані Тимцуник та їхнім колегам і зараз потрібна допомога з матеріалами та тканинами, тому якщо маєте можливість їм допомогти, можете зв'язатися з ними за цим посиланням.

Читайте також:

Якою нерухомістю у Вінниці володіє УПЦ мп? Земля та будівлі

Знову зможе лагодити авто для наших воїнів! Добровольцю з Вінниччини зробили складну операцію

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.