Без людей, волонтерства не було б: історія Волонтерського центру Лука-Мелешківської громади
- Ще одна громада, яка наближає нас до перемоги.
- Розповідаємо історію Лука-Мелешківського волонтерського центру та завдяки кому він функціонує.
Волонтерський центр знаходиться в центрі села Лука-Мелешківська. Серед прилавків з продуктами, овочами, фруктами та балаклією 25 лютого 2022 року постав Волонтерський центр, який вже понад рік щоденно надає допомогу військовим.
Спочатку це був саморобний намет, під яким люди збирали продукти, одяг, тканини й усе, що могло бути необхідне на фронті. Та враховуючи погодні умови, прийшли до висновку, що необхідно шукати щось закритіше. Тому вирішили орендувати офіс, але сільська влада виділила приміщення.
І вже більше року волонтери продовжують займатися своєю благородною справою.
Ми поспілкувалися з людьми, які з перших днів і до тепер працюють на благо нашої країни. Усі вони різні, але об'єднує їх спільна мета.
Основа волонтерського центру
Про діяльність центру розповів Михайло Гулько, який більшою мірою займається організаторською робою, збирає, розподіляє і допомагає. Він на другий день війни вийшов у центр села з брезентом, ящиком картоплі та банкою помідор, а вже вечері разом з іншими небайдужими людьми відвантажили сім бусів на фронт. З того часу він займається волонтерством.
— Починали з маленького: надавали їжу військовим. Потім почали збирати кошти на автомобілі для солдатів, конкретно ми купили шість машин, — каже Михайло. — Перші дні війни були проблеми з плитоносками, бронежилетами, тому ми їх почали робити. Тоді, щоб зробити їх якісними, консультувалися із самими військовими, після чого пробували робити й тестували.
Пізніше вони познайомилися з волонтерами з Івано-Франківська, які зв'язали їх з волонтерами з Литви. Ця співпраця зіграла неоцінену роль у діяльності центру, оскільки литовські друзі почали передавати тканини, з яких громада шиє ноші, плащі, нашоломники, одяг, маскувальні сітки та усе необхідне для фронту.
— Разом з пошиттям таких речей ми почали виготовлення кікімор. Перша кікімора, по правді, нам дуже важко йшла, ми робили її протягом 27-ми днів, — розповідає волонтер. — А на сьогодні ми вже направили близько 200 кікімор. Для їх виготовлення в нас активно залучили три пункти, а точніше — один в місцевому клубі, там працює пані Оксана Бондаренко та Наталія Любацька і Оксана Мочай, і ще є родина Телепенків, які займаються цим вдома.
Про вимоги до цього виробу взнали за допомогою професійного снайпера, який з 2014 року працює у цій справі. Враховуючи свій досвід, він зустрівся з людьми, які мали шити кікімори та розповів про вимоги, матеріали. Крім того, привіз власну кікімору та зауважив, на що варто звернути увагу при її виготовленні.
Громаді й самому Волонтерському центру надають зараз достатньо матеріалів, та вони не завжди навіть встигають усі обробити, тому звертаються по допомогу до інших громад. Співпрацюють зараз з Михайлом Бузіним та мешканцями села Яришівка, Дзигалівка, Урожайне та іншими про, яких ми писали раніше. З організаціями та людьми міста Вінниці та інших обласних та районних громад, які готові надати свою допомогу.
А узагалі Лука-Мелешківський центр налічує близько 20-ти людей, які в себе вдома безоплатно шиють речі й знаряддя, потрібне на фронті.
Працюють і вдень, і в ночі
Поряд з пошиттям люди виготовляють сухі борщі, солодкі напої, формують чаї, розливають мед, роблять закрутки, фасують сушенні фрукти та цукерки, роблячи енергетичні набори.
З першого дня війни біля Михайла була Ірина Мельник та Леся Ревацька. Вони займалася допомогою військовим ще з 2014 року, оскільки в Ірини син був в АТО. А зараз і чоловік воює. Та не дивлячись на постійне хвилювання за рідними для них людьми, жінки щоденно допомагають іншим військовим. На сьогодні Леся Ревацька зуміла організувати роботу серед освітян не тільки села, а й міста Вінниці. Та не дивлячись на постійне хвилювання про рідних, жінки щоденно допомагають іншим військовим.
Сьогодні пані Ірина займається консервуванням їжі. Скільки закрутили банок за всі ці часи, не знає. Але лише в цьому сезоні вже двічі купували по 500 кришок.
— Протягом року, на постійній основі, ми сушимо овочі на сухі борщі та супи, в сезон робимо закрутки. От зараз сезон, тому ми більше на закрутках. Робили стільки, що все, що нас зупинило — це те, що банки закінчились, — сміючись розповідає Ірина.
Крім того, показовою для неї стала історія з фірмою «АгранаФрут», оскільки зверталися до них просто за закупівлю, а їм почали допомагати просто так.
— Сам директор Леонід Ліфвіров дуже допомагає нам овочами, а от недавно дали вишню, яку ми змогли насушити для енергетичних перекусів. Зараз дає баклажани й перці, щоб ми могли їм салатів наробити. І це теж велика підтримка, — каже пані Ірина. — Хоча і люди осторонь не залишаються, теж приносять, хто що може.
Діти — найбільші волонтери
Майже кожен, з ким спілкувалася авторка статті, зауважує: без допомоги людей вони не змогли б робити свою роботу тут в тилу, щоб забезпечити усім необхідним там на фронті. Але поряд з дорослими одразу згадують дітей.
Діти в Лука-Мелешківський постійно пишуть листи, малюють малюнки, роблять обереги та беруть участь у різних акціях, які влаштовуються з ціллю допомогти армії. От зараз у садочку «Веселка» проходить виставка з одягу, який пошили для військових на фронт у Волонтерському центрі.
Валентина Бевз, директорка закладу дошкільної освіти, розповіла, що співпрацюють з Волонтерським центром з перших днів війни. Поки садочок не функціонував, то займалися приготуванням їжі, багато пекли пирогів. А як відновили свою роботу, все одно продовжили займатися волонтерством: батьки та діти долучалися до усіх ініціатив та намагались допомогти усім, чим могли.
— Оскільки наш заклад працює у двох напрямках, один з яких «народознавство», то ми намагаємося через власний приклад і через залучення дітей до різних акцій прищеплювати любов дітям до нашої країни та захисників, — розповідає Валентина.
Діти збирають овочі та фрукти, які потім через Волонтерський центр передають захисникам, й такі збори намагаються організовувати якнайчастіше. Також розписали прапор України різними побажаннями від дітей. Акцію назвали «Передаємо прапор перемоги».
— І ось зараз цей прапор майорить над деокупованим містом Херсонщини, а саме — біля Херсонської обласної державної адміністрації, — ділиться приємною історією директорка.
До розписання доєдналися тоді як діти, так і працівники садочка, а передали прапор до Херсону за допомогою Волонтерського центру.
Поспілкувавшись з дітками, які доєдналися до цих акцій та до розмальовування прапору, розумієш, що вони вже досить свідомі. Днями повторили таку ініціативу і з радістю розповідали журналістці про свої підписи та малюнки. Кожного з них можна вже називати волонтером, який працює задля перемоги.
Є гарний приклад для дітей
І після садочку цей патріотичний дух у дітей не зникне, адже вчителі початкових класів на власному прикладі показуватимуть їм, якою має бути правильна свідома людина та патріот України. Наприклад, Валентина Любацька. Вона має 47 років стажу роботи учителем початкових класів. Працює у Лука-Мелешківському ліцеї. Ця неймовірно привітна та добра жінка допомагає усім. І готує їжу, і в'яже носки, і вишиває ікони, які потім продає на аукціоні, щоб вилучити кошти для нашої армії.
— Одного разу у нас був аукціон, і там мою ікону Святого Миколая викупили, й потім ще й відправили на фронт, — розповідає Валентина. — Тобто і кошти, і ікона пішли на благо армії.
І багато інших робіт Валентини Любацької були продані на тому аукціоні, кошти з яких передали на фронт. Крім цього, жінка постійно бере участь у ярмарках, пече пироги, дає овочі та фрукти. Зі своїми онуками вона в'яже браслети, а також, коли в громаді були акціі «Творчість заради перемоги», то щоразу брала участь. Наприклад, виставила свої дві ікони, вони були розіграні, й кошти пішли на потреби ЗСУ.
— Разом з родиною плетемо кікімори, постійно фарбую тканину на маскувальні сітки. Фарбу купую сама, мені пропонують вернути кошти, але я проти, — каже волонтерка, тримаючи в руках лушпиння з цибулі, яку також використовують для фарбування. — Я зараз більше займаюсь фарбуванням, а от до в'язання долучаю рідних, учнів, їх батьків, колег або вже колишніх учнів.
Власним прикладом вчителька виховує патріотів. Каже, діти самостійно проявляють ініціативу та доєднуються до різних акцій.
— Учень до мене якось підходить і каже: «Я не купив собі сік, а купив цукерочки для військового. Хочу йому передати». Дітки навчаються у другому класі. Це так приємно було чути, адже він просто з коштів, які дали йому батьки на день, добровільно сам та з власної ініціативи забажав купити щось військовим. Після я поставила тару, в яку діти, кладуть все, що вони хотіли б передати нашим захисникам, — ділиться історією вчителька. — Гадаю, це правильно, що в дітей виховується любов та повага до країни й людей, які її захищають.
Щоб віддячити юним патріотам, хлопці з фронту передали їм прапор, який тепер майорить в їх класі. А раніше Волонтерський центр, нагадаємо, надав їм прапор з дитячими написами для військових.
— І вони так відповідально віднеслися до цього. Питали: «А можна я напишу Слава Героям?», а інший: «А я смерть ворогам». А дівчинка питає: «А можна я сердечко намалюю?». Інший: «А я руку свою обведу, привіт передам». І коли дивишся на цих дітей, розумієш, що майбутнє є в України, — розповідає Валентина.
Михайло також поділився історією, яка підтверджує, що майбутнє України в надійних руках.
— Є у нас один хлопчик у школі, ім'я його Домінік, і коли була одна з акцій, в якій взяли участь усі діти та їх родини (передавали продукти хлопцям на фронт), він тоді хворів. І як тільки зміг повернутися до школи, то приніс свій пакунок, але ми вже тоді все відправили. Бідолашний дуже засмутився, плакав. Тоді директорка принесла і попросила нас передати наступним разом. А там був лист, в якому хлопчик попросив військового надіслати шеврон, — ділиться історією волонтер. — Але скоріш за все, десь було трішки неправильно написано номер, і воїн не міг до нього додзвонитися. То той військовий подзвонив нам, попросив зв'язати з Домініком і після виконав прохання хлопчини, передавши йому свій шеврон. І найприємнішим у цій історії є те, що родина хлопчика вже індивідуально допомагає за необхідності тому військовому, і взагалі вони підтримують дружні відносини.
Працюють усією родиною
Робота у Волонтерському центрі забирає немалого часу та сил, зізнаються волонтери. Йде багато часу вдень, коли вони працюють у Волонтерському центрі, а на вечір робляться щоденні справи для висушування овочів та фруктів, і цілу ніч кожних дві години, вони прокидаються, щоб перевернути їжу, яка сушиться.
Не менше роблять родини, які займаються пошиттям. Ліна Войтова та її дочка Люба, яка зараз у декреті, займаються кроєм речей. Вони працюють день і ніч, до роботи долучають маленьких онуків. І ще чоловіка — Миколу, який зараз у територіальній обороні і робить багато технічних робіт по ремонту та виготовленню спецспорядження для наших військових.
— Для пошиття шиємо зразок, даємо хлопцям з фронту, вони перевіряють, уточнюють, кажуть, чи ширше, чи вужче. Наприклад, пошили маскхалат, а потрібно, виявилося, зробити ширший капюшон, бо не врахували, що хлопці одягатимуть на каску, — розповідає жінка. — Або от робили ноші, то поклали тут у нас чоловіка, який має вагу під 200 кілограмів і понесли по селі. Ноші не рвуться, отже хороші.
Далі розкроєні деталі дівчата передають іншим для шиття, ті вже своєю чергою в міру можливостей виробляють необхідні речі.
Уся комунікація в селі налаштована коштом близькості самих людей, якщо знали, що хтось може чимось допомогти — звертались.
Допомагають, як можна зрозуміти усі: діти, молодь, дорослі й старші люди.
Важливим є усе!
Також дружина Михайла поділилася історіями, за якими спостерігала протягом функціонування центру.
— Одного разу до нас приїхали військові та попросили догрузити їх чимось, оскільки самі їдуть на фронт. А оскільки центр працює не для конкретної бригади, то ми завжди маємо, що дати хлопцям. І все б нічого, як би ці хлопці не були на милицях і з травмами. Їх було двоє й один був з милицею, а в іншого досі рука перев'язана. Але вони вперто їхали туди, кажучи, що потрібно хлопцям допомогти, — розказує жінка.
— Так, таких історій вистає, — додає Михайло. — Одного разу прийшла бабуся і питає: «Що, синочку, вам принести, що дітям передати?». А я говорю: «Передайте коробок сірників і він може врятувати життя». Тобто сьогодні ні в якому разі не можна ділити й порівнювати хто, що і скільки приніс.
— Також, ось хлопець у нас один є, він раніше сапером був. І коли до нас приходив, наші енергетичні набори назвав «Набором для хом'ячка». А чому так говорив? Бо як йшли на четверо або п'ятеро діб, їсти багато взяти не могли, то як тільки йому телефонуємо, питаємо, що йому потрібно, то він спершу просить цей «Набір для хом'ячка», — каже дружина Михайла. — А була також не дуже приємна історія. У одної жіночки, яка нам сюди завжди мед привозить, син бувши на фронті потрапив у таку ситуацію, що довго перебував на завданні без їжі, а коли йдуть на завдання, знову ж таки багато, набрати не можуть. То дуже довго не їли і воду доводилося пити прямо з калюжі. І коли нарешті змогли повернутися до своїх, то дуже до їжі взялись, та й у того хлопчини заворот кишки трапився. Він залишився живий, але його мати зараз завжди каже: «Як би у мого сина була ця маленька бутилочка меду, то в нього не трапилося б цього завороту».
Здавалося б, такі маленькі речі, як сушенні овочі та фрукти, мед та сірники можуть справді врятувати життя. Теплі носки, які в'яже пані Валентина Любацька можуть зігріти під час морозів, енергетичні набори та сушені борщі можуть врятувати під час довгих завдань, на які не можеш взяти зроблені сезонні закрутки пані Іриною Мельник. Їх потім можна з'їсти по поверненню з пекла, водночас читаючи листи від дітей, які щиро бажають повернутися до дому живими та здоровими. З не використаними ношами, які кроїли Ліна Войтова зі своєю донькою, внуками та чоловіком й ще 20-ма родинами, які їх шили.
— Кожен, хто допомагає армії повинен бути згаданий у цій статті. Я, єдине, мало розповів про Лесю Ревацьку, а її труд і старання заслуговують на окремий матеріал. Всі люди, які кують нашу перемогу, заслуговують на це, — додає Михайло Гулько.
Читайте також:
Вони просто хотіли бути корисними для армії: історія волонтерства Центру реабілітації «Гармонія»
Йому мати сказала: «Я тебе не зрозумію, якщо сховаєшся від мобілізації»
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
