Як в перші дні війни всі, так вони досі: розповідаємо історію волонтерства районних громад
- Громади різних сіл Вінницької області щоденно допомагають наблизити перемогу України.
- Люди під керівництвом свого односельця, товариша та друга готують їжу для хлопців на фронт.
- Журналістка «20 хвилин» поспілкувалася з ними про їхню діяльність.
Михайло Бузін займається волонтерством ще з часів Революції Гідності, він став лідером у своїй громаді й зміг налагодити процес, який допомагає наближувати нашу країну до перемоги.
— В нас є чотири села, які готують на фронт. Зазвичай, це голубці, вареники, горохова каша, плов з м'ясом, гречаники, картопляники, й усе інше, що лише можуть. Після воно заморожується, а як тільки взнаємо, що збирають автомобіль на фронт, то одразу відвозимо до місця збору, — пояснює процес підготовки Михайло.
Говорять, що намагаються їжу та продукти привозити за годину до відряджання машини. Возять допомогу на фронт теж люди з народу — Віктор Богданюк, Оксана Іванькова та багато інших патріотичних українців.
— А Вітя (Віктор Богданюк), ще зробив такий ящик в машині подібний холодильнику, що допомагає зараз влітку харчі перевозити ще краще. А як-не-як, дорога до хлопців все-таки довга, та він дзвонить і каже: «Михайлу Івановичу, ваші вареники, ще навіть не розмерзлися», — ділиться винаходом товариша чоловік.
Зараз волонтер активно збирає продукти в Селищі, Грижинці та Пиляві, а готують їжу в Дзвонихі, Яришівці, Іванівці і Урожайному. Хоча він наголошує, що як тільки почалася війна, то працював аж з п'ятнадцятьма селами нашої області. Для того, щоб керувати усім цим процесом, у кожній громаді назначив так званого лідера, який займається організацію збору продуктів.
— Тоді я телефоную тій людині, та кажу, що тоді чи тоді то, я буду їхати до вас. І вони налагоджують так процес, що я приїхав на назначену годину і люди вже стоять готові віддати мені приготовлене, — розповідає пан Михайло.
Та він наголошує, що найбільше допомоги дають бідні люди, або люди чиї близькі там.
Михайло Бузін погодився показати нашій журналістці цей процес з середини. Оскільки сам він з Яришівки, то сьогодні першим місцем, в яке він відправився був двір однієї з мешканок села. Там він мав забрати приготовленні громадою голубці.
Завітали ми на подвір'я пані Людмили та Наталі, які вже чекали на Михайла, щоб віддати зроблені приготування. Наталя є соціальним працівником. Жінка розповідає, що з Михайлом Бузіним працює, як волонтерка з самого початку війни.
— Він до мене подзвонив, попросив про допомогу. Каже: «Оголоси, будь ласка, на вулиці, що ми будемо збирати допомогу хлопцям на фронт». Ну тоді звісно всі відгукнулися, а ще і люди Михайлу Івановичу довіряють, тому одразу почали працювати, — каже пані Наталя. — І найприємнішим було, коли хлопці дзвонили з фронту, писали та дякували. Воно ж приємно бачити, що там їдять наші вареники та голубці. А ще бувало на фото з'явилися наші односельці, то це взагалі душу гріло знати, що з ними усе добре.
Обидві жінки дуже вдячні пану Михайлу за допомогу та за те, що не покидає їх, і усіляко намагається їм допомогти.
— Дзвоню: «Міша, в мене на сьогодні немає м'яса, дай хоча б п'ять кіло». А він: «Та я 50 привезу». Кажу: «Не здужаю». Але якось таки здужали, — сміючись розповідають історію.
Окрім їжі громада, усіма силами намагається допомогти військовим. На сьогодні вже почали ремонтувати машини, купили для свого односельця тепловізор, робили на зиму буржуйки, продовжують шити плащі та тканинні ноші:
— Ми в кожну машину намагаємося хоча б з десяток нош покласти. Здавалося б дрібниця — медичні ноші, а було таке, що на одних ношах дев'ятьох людей врятували, — розповідають.
Процес організовують за допомогою соціальних мереж, пишуть в загальну групу села, що будуть робити то та то і вже там відписують хто зможе прийти, а хто ні.
— На початку проблема була з кухнею й одного разу нас було аж 12 людей, то в когось вдома розміститися було важко. Добре, що дозволили працювати на шкільній кухні, — каже пані Наталя.
Багато часу розповідає йде на такі вироби, як голубці, бо якщо готувати вареники й каші, в декілька рук можна зробити за півтори або дві години, а от голубці це робота на цілий день.
Зараз готують у дома пані Людмили, син якої зараз на фронті. Для нього односельці дуже хочуть купити автомобіль.
Взагалі Яришівська громада не обмежується приготуванням їжі, зараз намагаються допомагати військовим з автомобілями. Вони вже купили та переробили близько п'яти машин. На подвір'ї Михайла стоїть два автомобілі, один з яких майже готовий для відряджання, а інший ще в процесі. Ремонтує автівки Михайло не один, йому допомагають чоловіки з села, які більше знаються в цьому.
— Дуже хочу подякувати за допомогу Володимиру Гудемчуку, Якову Мельнику та Роману Видавському за таку важку роботу, яку вони безкорисно роблять для наших хлопців, — щиро говорить волонтер.
Але повернімося до продуктів. Кількість допомоги, яку готує громада не злічити і її потрібно десь зберігати до відправлення на фронт. Тут на допомогу підоспів місцевий магазин. По можливості вони заморожують їжу у своїх морозильних камерах, що допомагає харчам витримувати дорогу та доправлятися до захисників України свіжими та якісними.
Оскільки холодильників в магазині не вистачає, у домі Михайла мається ще декілька, в яких також зберігається їжа та продукти.
— Люди намагаються допомогти усім чим тільки можуть. Хтось готує, хтось просто приносить продукти, це можуть бути яйця, мука, помідори, огірки, вода, ковбаси, сіль або олія, а хтось дає гроші. Іноді важко бачити, як бабусі віддають останнє зі своєї пенсії, аби допомогти нам та хлопцям, — розповідає чоловік..
В такому ритмі відбувається волонтерська діяльність громади. Михайло спілкується з хлопцями, взнає, що їм потрібно дає запит на громаду через свої «лідерів», які своєю чергою на місцях організовують процес приготування допомоги, якщо чогось немає телефонують знову ж таки пану Михайлу, той робить усе можливе, щоб надати суспільству необхідне. Після чого, знову ж таки, силами жителів сіл ці продукти та харчі зберігаються до того часу, як повідомлять про збір автомобіля на фронт. Далі грузять усе, що мають отримати наші захисники та відправляють допомогу в дорогу. Так званий «великий волонтерський хаб», як каже Михайло Бузін.
Як Михайло, так і Наталя з Людмилою помітили, що багато людей з часом відсіялося, лише ті, хто завзято були, то залишилися, скажімо так: «Корінь продовжує працювати».
І наша журналістка відмітила, що така робота справді забирає багато часу, сил та енергії. Адже громади в середньому за день можуть відправити 2 — 3 машини. Чуючи історії, що багато людей більше не допомагають розумієш, що це часто не через байдужість, а через втому та виснаженість.
— Та нас мотивує цей зворотний зв'язок від військових, дає сили працювати ще більше, — каже Наталя.
— Саме так кується перемога, — додає Михайло.
Читайте також:
«Справді щасливих собак тут мало»: чим живе і як виглядає притулок для бездомних тварин «Планета»
