Без грошей і даху над головою - прикута до візочку Олена Колосова благає про допомогу

Вже понад рік Олена має офіційний статус інваліда другої групи, це ніяк не змінило її становище і вона не отримує допомоги по інвалідності. Вона опинилась на візочку в наслідок травми спини близько трьох років тому, але є надія стати на ноги знову.

Проте жінку турбує нестерпний цілодобовий біль в усьому тілі.

— Я не можу спати вночі, не можу ні про що думати вдень. Лише біль та те, наскільки сильно я хочу аби його не було. – говорить Олена. -  Ноги майже не слухаються, руки починають також атрофуватися. Потрібен лікувальний масаж та вправи, хоча б щось, адже стане гірше і я втрачу навіть останню крихту надії. Я дуже хочу ходити знову.

У Олени є сестра Ірина, яка й допомагає їй якось виживати. У них немає житла, немає заробітків. Наразі вони проживають у підвальному приміщенні напіврозваленого будинку.

Це приміщення належить пасинку Ірини. Він зараз працює у Німеччині і будь якої миті може повернутись назад і викинути Ірину і Олену на вулицю.

Олена та Ірина бояться розміщувати фото їх зруйнованого помешкання на сайті, адже пасинок Ірини може натрапити на статтю та вигнати жінок з будинку.

Ми будемо раді навіть кілограму картоплі або яблук

— У нас немає гарячої води. Вчора я гріла воду і з пляшок поливала волосся, аби його помити. – розповідає жінка.

— Наша колонка не працює, навіть не можемо дізнатися що з нею не так, адже за ремонт потрібно заплатити більше ніж 500 гривень. Це величезна сума для нас зараз. У нас взагалі немає коштів для існування. Ми живемо у проголодь. Ми будемо раді будь чому - і допомозі з ремонтом колонки, і якомусь зайвому кілограму картоплі або яблук. Будь чого. Щоразу думаємо чи дозволити собі купити сьогодні хліба, чи ні.

Через борги жінкам скоро відімкнуть світло та газ.

— У нас часом немає коштів навіть на хліб. Що казати про комунальні платежі? У будь який момент ми залишимося на вулиці. Я нікому не потрібна.

У Олени в Вінниці нікого немає, окрім сестри, яка за нею доглядає. Вона старша за Олену на три роки, пенсіонерка. Отримує мінімальну пенсію і та майже уся йде на погашення кредитів. Вона їх набралась, коли намагалась підлікувати сестру. З тих пір усе як сніжний ком - суми кредитів не зменшуються.

Син Олени загинув, донька важко хвора, виїхала на заробітки, там у неї стався інфаркт. Хворіє, не може працювати, але й повертатися у Вінницю просто банально немає куди.

Чоловік навіть чути про доньку або дружину не хоче.

— Ми вже понад п’ять років не спілкувались з чоловіком, але я не хочу розлучення. Сподіваюсь, що у нього рано чи пізно прокинеться совість і він якось мені допоможе. Але наразі він просто списав нас з рахунків, ми йому не потрібні. 

Жінка зізнається, що не може відпустити й тих останніх людей, які є у її житті. Розлучення її доб'є.

— Я зовсім сама. Зовсім сама.-говорить Олена та витирає вологі очі.

Міська рада вкотре відмовила у наданні пенсії

ЖІнка збирає довідки і раз за разом звертається до міської ради. Відповідь завжди одна й та сама.

— Вже рік я офіційно інвалід другої групи. І увесь цей рік я не отримую допомогу по інвалідності тому що офіційно знаходжусь у шлюбі. З моїм чоловіком ми не спілкувались вже близько шести років. Міська рада хоче щоб я розлучилась або принесла довідку про його доходи.

Також Олена розповідає, що їй відмовили у пенсії тому що вона не пенсійного віку. Жінка у розпачі, плаче і благає про допомогу.

— Я не звикла стояти з простягнутою рукою, все життя працювала, сама заробляла. Та й зараз би хотіла працювати. Знаю, що є можливість навчатися на безкоштовних комп’ютерних курсах, дуже туди хочу. Лише б біль не турбував. Він зводить мене з розуму.

Надія на лікування

Жінка намагається дізнатися будь яку інформацію щодо можливого лікування та лікарів, які зможуть поставити її на ноги. Олена б дуже хотіла поїхати лікуватися за кордон.

Нещодавно вона почула по радіо про нашого вінницького лікаря, який у змозі допомогти Олені лікуватися, призначити медикаменти та терапію, лікувальні масажі.

Лише один прийом у лікаря коштує 200 гривень.

— Віген Товмасян з лікарні TOVMED, що на Зої Ткаченко. Дуже хочу до нього потрапити, записалась на консультацію, але не знаю чи є сенс, адже грошей зовсім немає. Навіть кошти на прийом ми збираємо, економимо. 200 гривень для нас зараз - це дуже великі гроші.

Олена благає про допомогу усіх небайдужих вінничан та організації, які можуть хоч якось поліпшити її стан здоров’я та життя. Наразі вона майже безхатько, без мінімальної фінансової підтримки, тепла та їжі.

— Будь яка зайва гривня буде для нас подарунком. Будь яка їжа, допомога та співчуття. Я у величезному відчаї. Не хочу такої смерті - хочу бути здоровою.

Від перших небайдужих

— Сьогодні я прийшла до Олени в гості, принесла теплі речі, гроші та продукти. - розповідає вінничанка Мирослава. - Вона була надзвичайно щаслива та не переставала дякувати мені. Я побачила новину у мережі і одразу зателефонувала Олені, була шокована. Я словами не можу передати у яких умовах вони живуть! Це не просто підвал - це майже звалище. Усіх, хто сумнівається у правдивості інформації, того, що їм дійсно немає чого їсти, немає води та тепла - прийдіть і самі переконайтесь. Ви жахнетесь. Я нікому не побажаю такої складної долі.

З питаннями, пропозиціями допомоги, акцій і будь якого благодійного впливу дзвоніть Олені особисто. Для переказу коштів є карта Приват Банку Олени. Усіх, хто сумнівається у правдивості інформації - завітайте до Олени в гості і переконайтесь самі.

098 178 0147 – Олена Колосова

Карта приват банку – 5168 7573 8126 6982

 Для зв'язку з журналістом по будь яким питанням щодо статті та Олени Колосової, звертайтесь - [email protected] або двоніть 098 013 18 10

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.