Тут все вирішує Любов: прогулянка кімнатами моргу

Тут все вирішує Любов: прогулянка кімнатами моргу
  • Навідалися до обласного патологоанатомічного бюро, щоб побачити, чим займаються патанатоми. У яких умовах працюють і про що мовчать. Побували на розтині і в «холодильнику». Дізналися, чому у більшості випадків вони рятують нас, живих, а не проводять розтини небіжчиків і за що їм безкоштовно дають молоко  

– Альо… Так-так… Однозначно цю тему потрібно висвітлювати, – говорить жіночий голос у слухавці. – Завтра з восьмої до дев’ятої у мене нарада. Підходьте на десяту.

Велика годинникова стрілка на позначці «Х». Я стою перед входом в одноповерхову будівлю. Набираю той самий номер: «Ви біля центрального входу? Заходьте всередину... Скоро буду», – говорить вже знайомий голос.

Через хвилину до мене підходить жінка в лікарняному халаті. Її звати Любов Холод. Вона головний патологоанатом області. А ми, власне, стоїмо у Вінницькому патологоанатомічному бюро. Прийшов дізнаватися про роботу відділення, яке у більшості асоціюється винятково зі смертю.

Але спробуємо розгледіли тут і життя.

Патанатом має знати все

Кабінет Любові знаходиться на першому поверсі. У ньому немає запаху формаліну і зовсім нічого не нагадує про нещодавні розтини. Це звичайна світла кімната з офісними меблями, фотографіями, подяками, електрочайником і радіо.

Головний патологоанатом області Любов Холод

Єдине, що відрізняє цей кабінет з-поміж інших – мікроскоп, який стоїть на столі, і книжки з корінцями: «Патологічна анатомія України», «Клінічне обстеження дитини» тощо.

– Патанатомія – це така дисципліна, де знання потрібно передавати з рук у руки. Із голови в голову, – розповідає лікарка, коли ми вмощуємося на стільці. – Патанатом має знати всю патологію, починаючи від моменту зачаття людини – до моменту її смерті. Для цього потрібно дуже багато читати. Тому в кожному кабінеті є власна медична бібліотека.

Не з одними тільки небіжчиками

Обласне патанатомічне бюро було засноване у 1989 році на базі лікарні Пирогова. Воно складається з чотирьох відділень по всьому місту, обслуговує всі вінницькі лікарні, плюс 15 районів області.

Головне відділення зсередини – це довгий коридор з безліччю різноманітних дверей, які ведуть в кабінети, ординаторську, лабораторії, секційні та інші кімнати.

Ми опиняємося на початку цього коридору біля дверей із написом «Реєстратура».

За столом з двома телефонами сидить рєстраторка Лілія. Жінка заповнює журнал, у якому фіксуються всі гістологічні дослідження, що проводяться в бюро. Зазвичай у реєстратуру телефонують лікарі різного профілю, щоб дізнатися, чи дослідили патанатоми біопсійні матеріали, які вони їм надіслали.

Реєстраторка Лілія

– Звідси і варто розуміти, що у 80% випадків патанатомічна служба працює з матеріалами живих людей. Тому хибно вважати, що ми тут тільки розтинами займаємося, – говорить Любов Холод,.– Чим скоріше ми дослідимо біопсійні матеріали і надамо відповідь, тим скоріше хворий дізнається свій діагноз і почне приймати правильне лікування.

Виготовлення препаратів проходить у кількох кімнатах, до яких нас веде все той же довгий коридор. У одних з них шматочки органів і тканин фіксують формаліном. У інших ущільнюють парафіном, щоб потім порізати спеціальними ножами (мікротомами) і нанести їх на предметне скельце. У третіх ці скельця фарбують гематоксиліном, еозином та іншими незрозумілими пересічній людині рідинами.

Потім, для встановлення точного діагнозу, ці пофарбовані препарати досліджуються за допомогою мікроскопа та зберігаються в спеціальних архівах.

Лаборант поміщає шматочки тканини на предметне скельце

– За минулий рік ми дослідили майже 186 тисяч біопсій від 53 625 хворих. Це величезна кількість для бюро, якому не вистачає персоналу. Практично кожен працівник виконує роботу один за двох з половиною. А є такі лікарі, які працюють за шістьох. І це в лабораторіях і кабінетах, де катастрофічно не вистачає місця, – розповідає Любов Холод.

Замість огірків пухлини

При вході в секційний блок ми опиняємося в малій секційній залі. У цій кімнаті проходить вирізка (запуск операційного матеріалу) для подальшого дослідження. Власне, звідси і починає пахнути формаліном, якого тут аж наполовину повне відро.

Вирізка проходить на гранітному столі, який знаходиться посередині кімнати. Після цього, матеріал фіксують у 10% формаліні. Щоправда спеціальними ємностями для матеріалів медзаклади обмежені. Здебільшого персонал викручується використанням звичайних скляних банок.

Ще тут є щось на кшталт комори з кількома поличками. На них стоять ємності, підписані прізвищами лікарів. Це сирий архів. Тобто своєрідне сховище пухлин і специфічних запалень: туберкульоз, сифіліс, СНІД тощо, які при потребі можна дослідити.

Ємності з пухлинами та специфічними запаленнями

За наказом МОЗ України, матеріал має зберігатися рік при наявності/можливості: «Але подивіться, які тут можуть бути можливості?» – обводить полички руками лікарка.

Обличчя санітарів без емоцій

Зала для дослідження трупів знаходиться прямо за стіною. Лікарка першою заходить в секційну і швидко з неї повертається: «У нас там розтин закінчується. Уже зашивають. Ви як?» – питає Любов чи можу я на це подивитися. Ствердно киваю і заходжу в середину.

Це квадратна кімната з кахлевими стінами. Тут яскраве світло, прочинені пластикові вікна, санітар, санітарка і два секційні столи. На одному з них труп чоловіка. Його голова лежить на бруску-ізголовнику, ноги трішки звисають зі стола, а грудною клітиною померлого туди-сюди «ходить» хірургічна голка із закривавленими нитками.  

Обличчя санітарів не видають ніяких емоцій. Для них, це звичайна робота. Рівно як вони не реагують і на змішані запахи крові, сечі і калу, якими наповнене повітря приміщення.

– Був проведений розтин. Тепер молодші медичні сестри мають його завершити. Тобто зробити туалет трупа, – пояснює Любов Холод. –  Це означає, що вони його зашиють, помиють, поголять, причешуть, одягнуть в речі, які дадуть родичі, покладуть тіло в труну і видадуть близьким.

Запитую, від чого помер чоловік: «Зловживав алкоголем, але цирозу не було», – пояснює санітар і продовжує вимивати стіл від крові померлого. «Тобто – кардіоміопатія – зупинка серця внаслідок зловживання алкоголем», – підхоплює лікарка.

Інструментарій для проведення розтину

На одному зі столиків лежить журнал реєстрації надходження трупів. Тут написано, що цей чоловік поступив з Літина. Він перший за сьогодні. А за останні кілька днів у цій секційній проводилися розтини семи людей. Серед них мертвонароджена дівчинка. У графі «Ім’я по батькові» – порожньо.

Червоно-білі дитячі труни

Одразу за дверима знаходиться ще одне приміщення. Воно маленьке, прохолодне, та сіре. Це передсекційна. Тут не відбувається нічого вкрай важливого. Самі тільки голі стіни з оголошеннями:

«Патологоанатомічні розтини з оформленням лікарського свідоцтва про смерть, туалетом та видачею тіла померлого проводиться безкоштовно»…

«Підготовка тіла покійного до поховання (1 тіло) – 77,83 грн»...

«Утримання тіл померлих в холодильній камері (1 доба) – 21,23 грн»…

«Чергові санітари моргу приймають і видають тіла померлих цілодобово»...

А ще тут кілька різновидів трун. У тому числі дитячих: білого та червоно-білого кольорів: «Розумієте, ніхто не очікує, що з ним може щось статися. Усі думають, що вони вилікуються і підуть додому. Але, на жаль, іноді стається те, що стається, і люди стикаються з тим, що немає в чому забирати тіло. Особливо вночі. Тому це приміщення орендують ритуальні компанії і виставляють тут свої труни», – пояснює патологоанатом.

Дитячі труни

– Хочу показати вам одну нашу біду, – відкриваючи якісь двері, пояснює начальниця бюро. – Це холодильна камера і вона у нас дуже стара. На все місто їх всього лише дві.

У приміщенні в кілька метрів завдовжки прохолодно і стоїть той же запах, що і в секційній. Ще тут є стара металева каталка, на якій зберігаються тіла і кількадесят чорних пакетів. У них операційні матеріали померлих, які мають утилізувати.

– Раніше ми це спалювали в інсинераторній печі, але у березні вона зламалася. Тому ми були вимушені повернутися до утилізації шляхом поховання матеріалів у труні на спеціальному місці на кладовищі, – говорить Любов Холод.  

Чому Любов подовгу мовчить

На зворотному шляху до кабінета Любові, ми заново проходимо всі відділи. У секційній вже намилюють тіло померлого і тепер там пахне дешевим милом. У передсекційній з’явилися нові баночки з закривавленими частинками органів. А у коридорах помічаємо нову деталь, малюнки на стінах: «Це робили діти працівників. Ми хотіли, щоби в бюро було хоч щось живе, людське».

Стіна з дитячими малюнками

Також лікарка розповідає, що бувають дні, коли в секційну надходить по сім тіл. А іноді не роблять і жодного розтину. А ще ми з Любов’ю підрахували, що за 27 років стажу вона зробила приблизно 2,5 тисячі розтинів.

Дізнаюся і про те, що робочий день в цьому відділенні триває всього шість годин. Але через велике навантаження, більшість працівників тут на півтори ставки. Також, Любов говорить, що патанатомія відноситься до шкідливих професій, тому кожного дня персонал отримує від держави півлітра молока.

Розмовляємо і про те, що близькі вже давно знають, чому Любов подовгу мовчить після роботи.

– Завдяки цій спеціальності я розумію, що все, що коли-небудь народилося, рано чи пізно помре. Тому до кожного дня потрібно ставитися з великою повагою. Намагатися зберегти своє життя і радіти, що у тебе є цей рік, місяць і навіть день. Адже у когось його вже немає.

Ми тиснемо руки і розходимося. На одного з нас чекає черговий важкий день, ще один розтин і півлітра молока від держави. За шкідливість професії.


Деякі мікроскопи в бюро обладнані цифровою фотокамерою, комп'ютером і монітором


Ординаторська. Кожен патанатом має бути озброєним мікроскопом 


Коридорами патологоанатомічного бюро



Ущільнені парафіном шматочки тканин


Паперовий архів


Рідини для фарбування препаратів


Професійна література в ординаторській


Пофарбовані препарати з направленнями лікуючих лікарів

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі (13)
  • Валерия Бурковская

    Ну и где же эти шокирующие кадры? Тема не раскрыта, автор!

    А вообще - спасибо за репортаж, интересно!

keyboard_arrow_up