Коли все болить, тремтить та сіпається — пора до психіатра? Лікарі про ковідні істерики

Один з критеріїв психічних розладів — його тривалість щонайменше пів року. А в ковідному стресі ми перебуваємо вже сім місяців. І зрозуміло, що здоровими вийдемо не всі. Лікарі, які займаються психічними та неврологічними проблемами, радять абстрагуватись від неминучого і пояснюють, коли боятись пізно.

В лікарні імені Ющенка працює сімейна пара Мар’яна та Іван Андрієвські. Вона лікар невролог, він психіатр. Коли, кому і до кого з них звертатися по допомогу, розповідають лікарі. 

Однозначний привід звернутись по допомогу на думку Мар’яни і Івана, коли існуюча проблема впливає на якість життя. Тобто людина не може нормально спілкуватись з іншими людьми, з друзями, в сім’ї, не може будувати стосунки, працювати. Коли з боку хтось явно бачить, що з вами щось не так. І варто розуміти, що перша ланка звернення — це сімейний лікар (це правильний шлях і ще листок непрацездатності). Сімейний лікар має розібратись, неврологічна ця проблема чи психіатрична, і направити до відповідного спеціаліста (хоча на практиці так не завжди відбувається).

• Мар'яна Андрієвська, лікар невролог: Від корони нікуди не дітись, і як би це не звучало — потрібно абстрагуватись. Не приділяти надмірну кількість уваги. Адже ця ситуація нам мало підконтрольна.

Але коли немає бажання стояти в чергах, не потрібні зайві вуха, листок непрацездатності, але є проблема. Мар’яна, з якими скаргами варто йти до невролога?

— Найчастіші скарги — це головний біль (взагалі головний біль є в кожної другої людини на планеті), але якщо він виник вперше або змінив свою характеристику. Наприклад, в нас є головний біль, яким ми пояснюємо перевтому, фізичне навантаження, він зазвичай проходить. Але раптом він став сильнішим, не знімається знеболюючими, якими ми зазвичай користуємось, став триваліший (до речі, саме при ковіді і після нього пацієнти скаржаться на таке). Також коли є сильні болі в спині, коли людина не може виконувати звичайну фізичну діяльність. Якщо це біль, який виник різко. Будь-які симптоми пов’язані з черепно мозковими травмами. Якщо є втрата свідомості, вона може бути пов’язана з судомними нападами (епілепсія), або людина просто не знає, що з нею відбувається.

До невролога точно, коли є будь-які порушення сили м’язів, наприклад, людина починає гірше ходити, гірше виконувати рухи дрібної моторики, не може взяти нормально чашку або починає шпорпатись, падати. Коли є порушення чутливості, людина відчуває мурашки по тілу, оніміння, затерпання якоїсь частини тіла (вдень і вночі). Треба також звертати увагу на тремор, якщо він з’явився або посилився у своїй амплитуді. На порушення ковтання, мови, зору. Всі ці проблеми вирішуються медикаментозно.

А як бути з пацієнтами, які начитались, накрутили себе — і в них дійсно почало боліти, свербіти, трястись?

— Це називається спектр іпохондричних або конверсійних розладів. Є пацієнти, які довго в собі переживають якісь хвороби, шукають підтвердження симптомів, потім приходять до лікаря і кажуть: «в мене заніміла половина тіла». Класичо в неврології, щоб оніміла половина тіла, такого діагнозу немає, або половина руки, або «в мене одна фаланга вказівного пальця втратила чутливість і не рухається».

Коли неврологію виключити, можемо казати що тут має місце психологічна проблема, і варто проконсультуватись з психіатром. Якщо людина боїться психіатра, нехай піде до психолога, і той вже вирішить наскільки глибша там проблема.

До речі, в неврології зазвичай є багато пацієнтів, які не є неврологічними, і ними має займатись психіатр (але не займається). Тому що неврологу в цих порушеннях складно розібратися, навіть виписуючи антидепресанти можна неправильно підібрати лікування і нашкодити. Але пацієнти бояться і шукають обхідні шляхи.

Тобто антидепресанти може виписати і невролог?

— Так, адже антидепресанти впливають не лише на емоційне порушення, ще на дію наших нейромедіаторів (це такі собі посередники між нейронами). Симптоми, такі як біль, коригуються нашими нейромедіаторами, особливо коли це хронічний біль і об’єктивних причин для нього не має. Наприклад, ми колись вдарилися, вже все давно зажило, а воно все болить. Або є таке захворювання, як опоясуючий лишай (оперізуючий герпес), коли виникають дуже болісні герпетичні висипання, вони ще і сверблять. Це лікується герпетичними препаратами та в 50% випадків виникає ускладнення — постгерпетична невралгія. Це коли прищиків вже немає, ніякої гіперемії немає, а це місце болить. Тут вже мова про хронічний біль, який виникає на рівні нейромедіаторів головного мозку, і зняти це патологічне коло болю можуть лише такі препарати, як антидепресанти або антиконвульсанти. Але тут важливе дозування, в неврологічних пацієнтів дозування як правило нижче, ніж в пацієнтів психіатричних.

• Іван Андрієвський, лікар психіатр: Є суб’єктивно сильний фактор — стрес, який триває доволі довго. І все що ми можемо зробити, це лише те що залежить від нас: гігієна, соц дистанція, масковий режим… І так, потрібно думати про хороше.

Враховуючи все вище сказане, до вас Іван, як до психіатра, люди попадають вже коли просто «кінцева»?

— Ну якщо говорити про пацієнтів стаціонару, то рідко хто приходить сам, свідомо. Здебільшого таких пацієнтів привозить або швидка, або поліція. В кращому випадку родичі, це коли людина вже втомилась від свого стану і доручила своє здоров’я комусь з рідних. Якщо ж говорити про амбулаторних пацієнтів, то не все так погано.

Варто сказати, що психіатрія і неврологія, це дві спеціальності, які найбільш наближені одна до одної. І часто генез (етіологія), і психіатричних, і неврологічних захворювань одна і та сама — порушення роботи нейромедіаторів. Але захворювання проявляється зовсім по різному, в когось це може бути розсіяний склероз, в когось депресія. А нейромедіатори працюють не тільки в головному мозку, а по всьому тілу, ось чому антидепресанти впливають не тільки на психіку, але й на біль.

А які симптоми — це точно до психіатра?

— Стрес, який призводить до порушення соціальної адаптації. Людина бачить, що вона свариться з рідними, не встигає на роботі. В неї більше зауважень з баку керівництва чи родичів. Вона бачить, що менше уваги приділяє дітям, друзям. І зокрема, що причиною цього, є порушення психічного стану. Тобто людина занадто втомлена, в неї немає мотивації, або є прояви агресії, або надлишкова тривога, яка займає домінантне положення в свідомості.

Коли пацієнт потрапляє до вас свідомо, то це що? 

— Це більше тривожні розлади, фобії, боязнь висоти, закритого простору чи страх, що його, наприклад, може знудити в людному місці.

Тривожні розлади можуть бути пов’язані з іншими порушеннями, з соматичними захворюваннями. Наприклад, кардіоневроз: людина перенесла інфаркт і в неї болить серце, хоча серце може боліти не через перенесений інфаркт, а через надмірне іпохондричне ставлення до цього захворювання. Окрім цього тривожні стани можуть бути пов’язані з депресивними розладами. Тобто тривога може посилювати депресію, чи навпаки. Тут треба розібратися, що на що більше впливає і що є основним.

Окрему увагу потрібно приділяти депресивним розладам, тому що вони можуть, наприклад, по спадковості передаватися (існують люди схильні до депресії), або це може бути реактивна депресія, до якої були передумови — стрес, психотравми (звільнення, розлучення…). Надмірні міркування про ці проблеми вганяють людину в депресію, що в подальшому призводить до соціальної дезадаптації.

В психічних розладах один з критеріїв — тривалість. (Якщо ми говоримо про тривогу, то вона тотальна і захоплює фактично все: роботу, спілкування, погоду на вулиці, ситуацію в світі). Коли це триває тиждень два, три — то не суттєво для постановки діагнозу. Ця тривога може бути варіантом перевтоми, стресу. Стрес пройде, тривожний процес так само зникне. Якщо симптоми не проходять довгий період часу (для тривожності це пів року) — можна сміливо звертатись до психіатра.

Ковід, всі в тривозі, хто перехворів, хто прислухається до кожного симптому, страх смерті, як з цим впоратись, інколи радять медитації?

— Медитації — це так би мовити рівень плацебо, самонавіювання. Насправді самонавіювання несе в суспільстві напевне основну роль, тому що його можна порівняти з релігією. Наприклад, коли в людини сильна віра, вона зовсім по-іншому дивиться на речі, і на хвороби, і на переконання. Так само з ліками, можна пити вітаміни, в яких рівня доказовості ніякого, але вони будуть покращувати людині настрій наприклад, хоча до настрою ці пігулки жодного відношення не мають. Так само йога, вона має величезне значення, якщо людина в це вірить і відчуває себе внутрішньо комфортно. Насправді цей ефект плацебо має 30% ефективності (ліки діють на 100%), але на два-три тижні вистачить. Якщо людина дуже хоче займатись медитацією чи пити якість БАДи, лікар заборонити це не може, саме головне, щоб пацієнт окрім цього приймав доказову терапію.

Коли людина може самостійно власними силами та переконаннями змінити ситуацію?

— Залежить від того, наскільки людина бачить проблему і свідомо може її вирішити. Це називається рівень критичності, і звісно ж не варто забувати про нейромедіатори. Людина може самостійно вирішити проблему, якщо рівень нейромедіаторів не досить сильно знижений. В іншому випадку — ні. Грубо кажучи, проблема в голові, можеш самостійно її вирішити — значить проблема не суттєва, плюс ти критична і вольова людина.

Якщо людина не може вирішити проблему, тут же падає рівень критики, мотивації і роботи головного мозку. І цей період (півроку) має значення, адже, якщо це якась не суттєва причина для тривоги, вона або вирішується, або людина до цієї проблеми формує інше, здорове відношення. Але якщо в цей період часу, причина зникла, а стан ні (тривога, страхи, нав’язливі думки, дискомфорт)… от тоді потрібно йти до спеціаліста. От тоді потрібно мати на увазі медикаменти. 

Але є таке поняття як адаптація, критичність знижується, людина звикає до свого стану, і як розірвати це коло?

— Люди різні, хтось може терпіти навіть найважчу депресію, тривогу і не звертатись до лікарів. І це залежить ще від типу характеру. Якщо людина істерична, звикла бути в центрі уваги, вона більш чутлива до перепадів настрою (і перепад настрою в два дні може слугувати тому, що людина скаже — в мене депресія). Але коли людина спокійна сама по собі, мало чим цікавиться, замкнена в собі, вона може не приділити цьому уваги, тому що такий стан є для неї звичним. Та до цього неможливо звикнути.

Читайте також:

Вісім летальних та 146 нових випадків. Дані про COVID-19 по Вінниці та районах

Маєш чутливу шкіру? Це може бути наслідком проблем із цукрами

Два інфекціоністи про COVID-19: про зникнення нюху, ліки, томографію та маски

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.