Що приховує театр Садовського? Екскурсія за лаштунками

4 лютого 2019 р.
Анна КОВАЛЬОВА

Разом із екскурсоводом туристичного подільського центру Оксаною Роздорожнюк ми шукаємо нетипові для екскурсій місця у Вінниці.
Одним із таких місць став музично-драматичний театр Садовського.
Чим та як живе вінницький театр?

Ми заходимо до театру зі сторони «чорного» входу. Наші прізвища та імена на прохідній одразу записує жінка літнього віку. Разом із Оксаною ми піднімаємося на другий поверх, де нас зустрічає вже інша жінка, чий голос одразу викликає прихильність. Це Світлана Володимирівна Фицайло – керівник літературно-драматургічної частини. Саме вона проводить бажаючих коридорами театру та розповідає про його життя.

Світлана Володимирівна Фицайло – керівник літературно-драматургічної частини

– Здебільшого приходять школярі з вчителями. Приїжджають з районів на вистави та екскурсію. Діти дуже підготовлені. Одразу видно, що прийшли не просто до театру, а до храму, – говорить Світлана.

Відео дня

Про екскурсії у драмтеатрі мало хто знає. Тому зачасту працює «сарафанне радіо». Саме так з області приїжджає все більше школярів. Під час ходіння коридорами Світлана Володимирівна показує костюмерні, гримерні та відправляє подорожувати у часі.

Кімнати, у яких живуть речі

Наша екскурсія розпочалася з костюмерних, де зберігаються костюми акторів, у яких вони виходять на сцену:

– У нас є два костюмери – Світлана та Даша. Вони за добу до вистави готують та прасують одяг. Дівчата точно знають, що саме і кому належить, тому у гримерних акторів завжди висять їхні костюми, – розповідає Світлана Володимирівна.

Далі розташована швейна майстерня, де працюють Оксана, Вікторія та Володимир Іванович. Саме ці люди шиють костюми для акторів театру.

– Зараз роботи дуже багато. Ми готуємо нові вистави, тому тканини закуплено і наші «бджілки» вже працюють, – пояснює Світлана Фицайло.

Володимир Іванович шиє одяг для акторів театру.

Ідучи далі, потрапляємо до взуттєвого цеху. Тут теж працює жінка Оксана, яка доглядає та ремонтує взуття. Крім того, в театрі є своя праля, яка слідкує за чистотою акторських костюмів. Тут все працює, як один механізм, де кожен знає, за що відповідає.

– Колись був душ для акторів у підвалі. Театр має всі необхідні комунікації. Актори постійно просять, щоб його відновили. І адміністрація нам обіцяє, – продовжує пані Світлана.

У будівлі театру також є окрема кімната, де не лише зберігаються всі перуки, але й виготовляються. І так само є людина, яка за ними доглядає.

А на горищі розташована майстерня. Цех, де виготовляють декорації для вистав. Масштабні конструкції спускають на сцену за допомогою великого вікна та спеціальних механізмів. Відверто, горище нагадує склад непотребу, але атмосфера тут вражає.

Оксана Роздорожнюк – екскурсовод подільского туристичного центру

Про непросту історію театру

– У цій частині я роблю фокус – і ми з дітьми відкриваємо двері до лож, розглядаємо залу згори. Іноді потрапляємо на репетицію, а буває і на виставу, як сьогодні, – говорить Світлана Володимирівна. – Ми роздивляємося стелю і я розповідаю, що люстра опускається. Але всіх більше зацікавлює стеля.

Тут і дорослого здивує: востаннє стелю театру Садовського білили у 1948 році. Саме цього року театр повноцінно запрацював після довгої відбудови.

Пані Світлана говорить, що діти часто і надовго зупиняються біля старих фото – розглядають обличчя акторів, які дуже відрізняються від сучасних.

Війна і театр

До того, як сформувався перший акторський склад театру опери та балету (з 1933-го до 1940-го року), довелося чимало пережити.

– Тоді писали, що театр був стертий з лиця землі. Це неправда. Частину будівлі до сцени розібрали. Ось так як ви сьогодні заходили, то ви прийшли до старого театру. Це все частина, яка була збудована ще у 1910 році, – розповідає Світлана Фицайло.

Під час війни театр продовжував функціонувати. На вистави навіть приїздив Адольф Гітлер (інкогніто) та Герман Герінг. Подейкують, що після перегляду балету Гітлер навіть наказав підтримувати акторів. І вони стали отримувати продуктові пайки.

Герінг запрошував деяких акторів працювати до Німеччини. Навіть подарував їм дорогі костюми.

До розмови долучається і наш екскурсовод Оксана Роздорожнюк.

– Бомбардували бібліотеку Тімірязєва, бо там був штаб сухопутних військ. Саме тому весь центр міста був розбитий, – розповідає Оксана. – Архівні дані говорять про те, що фасад театру розгромили спеціально, аби знищити «срібний вік» Вінниці і замінити його соціалізмом.

Світлана Володимирівна висловлює іншу версію:

– Подейкують, що приміщення театру навмисно намагалися знищити, бо під час війни він служив. Були підпали зсередини, викрадали костюми, картини. Є багато спогадів про це.

Особлива роль Стахурського

Спускаючись сходами вниз, в прольоті нас чекає імпровізована сцена. Тут багато фото акторів у гримі:

– Мені віддали чимало портретів з цікавими образами наших акторів. Я спеціально не підписувала ці картки. Тут багато акторів повторюються, колись напевно підпишу де хто, але поки що хочу, щоб було ось так, – говорить пані Світлана.

Світлана Володимирівна розповідає про родини акторів, зокрема, Федора Верещагіна і згадує Стахурського (Михайло, партійний діяч УРСР - авт.). Виявляється, він був великим прихильником театрального мистецтва.

Поки театр був у руїнах, актори збиралися у будинку промкооперацій (сучасна синагога на Соборній). Проводили репетиції і ставили вистави тут протягом трьох років, починаючи з 1944-го.

Умови були непрості не лише для театральних постановок, але й для глядачів. Проте люди все одно приходили. Зі своїми стільцями, але приходили. У квітні 44-го вже показали «Наталку Полтавку».

– Якось на перегляд вистави прийшов Стахурський і побачив, що у приміщенні настільки холодно, що навіть вода в стаканах замерзала, а актори грілися біля буржуйок. Саме тоді він пообіцяв відбудувати вінницький театр, – говорить пані Світлана.

І дійсно, влітку 1948-го року театр був практично готовий, а в листопаді прийняв перших глядачів..

– Тоді Стахурський часто приходив на вистави. І разом із ним всі решта із владного апарату, бо інакше бути і не могло. Наша актриса Маргарита Олексіївна Кондратюк розповідала, що у листопаді 48-го року всі прийшли на прем'єру, а машинерія тоді ще недороблена була. Тому на сцені все мінялося вручну. Тільки уявіть вистава розпочалася о 7-й вечора, а могла закінчитися далеко за опівночі, – ділиться з нами Світлана Фицайло.

Будні театру у ХХІ столітті

– У театрі все штучне, крім нашого і вашого серця – я завжди так говорю екскурсантам і це правда, – каже пані Світлана, коли ми вже знаходимося на сцені.

Сюди потрапляє небагато відвідувачів, а нам пощастило, бо дійшли до неї саме у час, коли завершилася вистава «Русалонька». У акторському фойє, перед сценою, ми зачекали, поки актори розійдуться у свої гримерні.

А тим часом на сцені вже працюють чоловіки, які збирають декорації та ховають їх у величезні «кишені» сцени.

Минулий рік для театру був дуже насиченим. Та й на 19-й великі плани. Так, до репертуару повертається вистава «Дім, у якому переночував бог», проте назву й прочитання матиме інші?Виконавці теж будуть інші, але у театрі тримають інтиргу. Також у репертуарі з'явиться яскрава комедія до Дня театру, творчий вечір улюбленців сцени, Шекспір… А ще Світлана Володимирівна дуже радить відвідати рок-оперу «Біла ворона».

Упевнені, що Світлана Фицайло має ще чимало історій та цікавих фактів, які точно закохають вас у театр, якщо ви досі ще цього не відчули. Тому заздалегідь спробуйте домовитися про екскурсію для школярів (хоча не всі зможуть потрапити). До слова, її проводять безкоштовно (бо з любов'ю – авт.). Телефонуйте до театру або звертайтеся до подільського туристичного центру у Вежі.

Контактні телефони театру: 068-587-70-55, 067-430-69-46

Туристичний центр: 097-575-45-35

Фото: Володимир Філатов

Читайте також:

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі (1)