Тренер із вадами зору Микола Ливицький планує підготувати дзюдоїста на Паралімпіаду

Євгеній МИХАЙЛІВ

Микола Ливицький — у центрі

Слабозорий дзюдоїст Микола Ливицький — відома особистість у вінницькому спорті. Він є призером Паралімпійських ігор, заслуженим майстром спорту України.
Нині 52-річний Микола Ливицький є спортивним наставником на громадських засадах. Із нагоди Дня людей із інвалідністю журналіст «20 хвилин» розпитав відомого дзюдоїста про тренерські плани і попередні звитяги.

Микола Ливицький був чемпіоном і призером Європи, призером чемпіонатів світу серед дзюдоїстів із вадами зору і бронзовим призером Паралімпійських ігор-2008. Нині він вже припинив спортивну кар’єру. Натомість тренує кандидата у майстри, призера чемпіонатів України серед спортсменів із вадами зору Костянтина Ільніцького.

— Костянтин зараз має непогані шанси потрапити на наступну Паралімпіаду. Справа в тому, що до самого останнього часу, слабозорі і тотально незрячі дзюдоїсти боролися разом. Тепер їх розвели на дві різні групи. Тому у тотально незрячого Костянтина Ільніцького суттєво зростають шанси потрапити на Паралімпіаду. Ми плануємо потрапити до збірної України і виграти паралімпійську ліцензію. Тому регулярно тренуємося, — наголосив Микола Ливицький.

Відео дня

Якими є особливості тренувань незрячих борців? За словами тренера, звичайним спортсменам можна показати елементи та прийоми на прикладі інших. А борцям із вадами зору – виключно шляхом безпосереднього контакту із наставником. Інакше не вийде.

— На опанування прийомів із незрячими йде набагато більше часу, ніж зі звичайними дзюдоїстами або навіть слабозорими. Зрозуміло, це нелегка робота, — наголошує тренер.

Починав із класичної боротьби

Микола Ливицький народився в Херсонській області. Із дитинства має вади зору. Тому закінчив спецшколу для слабозорих дітей у Самгородку (Козятинський район).

— Таким чином я перебрався на Вінниччину. Після завершення навчання пішов працювати на Вінницьке підприємство Українського товариства сліпих (УТОС). Після перерви, пов’язаною із тренерською діяльністю в «Інваспорті», нині знову там працюю. Займаю посаду майстра цеху підприємства УТОС, — розповідає Микола Ливицький.

Після завершення школи юнак вирішив займатися греко-римською (класичною)боротьбою. Мав серйозні успіхи із цього виду спорту. У 1991 році виграв чемпіонат СРСР серед слабозорих.

Коли серед незрячих в Україні почали культивувати дзюдо, Микола перейшов на цей вид спорту. В 1997 році в Італії він став срібним призером чемпіонату Європи. З того часу Микола Ливицький став членом штатної збірної України.

Згодом завоював ліцензію на Паралімпійські ігри. Для цього було потрібно посісти на чемпіонаті світу місце не нижче 12-го. Микола Ливицький мав третій рейтинг на планеті у своїй вазі і здобув на світовому форумі бронзову нагороду серед 30 спортсменів.

— На Паралімпіаді в Пекіні (Китай) я також виграв бронзу. Виступав у ваговій категорії до 100 кг. Програв лише один поєдинок — бразильцю за вихід до фіналу, — каже спортсмен.

На призові придбав житло

За параолімпійську нагороду Микола Ливицький отримав від держави 50 тисяч доларів. У 2008 році це були великі гроші. На них придбав собі квартиру.

Через рік після Паралімпійських ігор Микола Ливицький завершив спортивну кар’єру. Три роки тренував дітей у СК «Ратибор», згодом за сімейними обставинами припинив цю діяльність.

— Як тренер, я ще не повністю не відбувся. Працюю над цим! Сподіваюся на отримання високих результатів із Костянтином Ільніцьким. Ми займаємося в спортзалі школи № 21, що на Лісопарку. Дякуємо за таку можливість адміністрації цього навчального закладу. Час від часу запрошуємо на тренування сильних спаринг-партнерів для Костянтина, — наголошує він.

Діти Миколи не стали професіональними спортсменами. Вони — медики. Але вся родина дружить зі спортом і веде здоровий спосіб життя. Приміром, чотирирічна онука Миколи Ливицького зараз робить перші кроки у художній гімнастиці.