«Ну й погодка в Пхьончхані!": Олександр Казік про враження від Олімпіади

Вони - як брати: Олександр Казік (ліворуч) і його гайд та тренер Сергій Кучерявий Хвилини радості від перемоги на Паралімпіаді-2018

Мама Галина, батько Віктор, старша сестра Віка по черзі на радощах обіймали Олександра під час зустрічі в аеропорту Бориспіль. Бабуся, мамина мама, теж просилася взяти її з собою. І хрещена мама хлопця не проти була їхати до Києва. Вони уболівали за хлопця біля телевізора.  Але їх залишили дома на господарстві. Поруч з рідними знаходився тренер Олександра – заслужений тренер України Марцин Кучерявий. Він чекав, поки рідні  натішаться щасливими хвилинами зустрічі. Перед тим обійняв свого сина Сергія, він супроводжував спортсмена у поїздці на Олімпіаду.

Про сльози тренера

-Які перші слова сказав тобі тренер під час зустрічі в аеропорту? – запитую в Олександра.

-Він заплакав, - каже хлопець. – Коли пригорнувся, відчув сльозу на його щоці.

-Раніше таке було з ним?

-Ні, це вперше з Марцином Антоновичем, - відповідає спортсмен. – Ви ж розумієте, це сльози радості. Навіщо їх стримувати… Тренер їде в іншій машині. Не чує, що я говорю про нього. Думаю, не образиться. Мама теж витирала сльозу.

Про дорогу і умови для олімпійців

На запитання, чого йому найбільше хочеться після повернення, Олександр каже, переступити поріг батьківської хати, напитися води з криниці, найсмачнішої у світі, з’їсти маминих пельменів, вона вже їх наперед наготовила, тримає в морозилці, і відпочити.

-Важкий був переліт, - уточнює він. – Від Пхьончханя і до аеропорту в Сеулі неблизька дорога, їхали приблизно три години. Потім переліт до Амстердама,  що тривав 11 годин. З Амстердама до Києва ще понад три години. Потім церемонія зустрічі. Всі стомлені, хочеться відпочити.

В Олімпійському селищі Олександр, його гайд і тренер Сергій Кучерявий, син пана Марцина, разом з іншими спортсменами нашої команди проживали у 15-поверховому будинку. Шестеро у 3-кімнатній квартирі. Хлопець каже, квартира велика, умови хороші. Харчування було у форматі шведського стола. Багато овочів, фруктів. Жирної їжі спортсмени уникали. Олександр каже, наполягав на овочі, фрукти. Їв трохи м’ясних страв.

Екскурсій не організовували. Олімпійське селище знаходиться за містом, приблизно 4 кілометри, у горах. Після тренувань хотілося відпочити. Після стартів – тим більше. Тому Південну Корею бачив хіба що з вікна автобуса чи в ілюмінаторі літака. Про Олімпіаду у цій країні йому нагадуватимуть деякі сувеніри, які привіз з собою. Але найбільше, звичайно, дві його медалі.

Про «кашу» на фініші

-Медалі кому доручив везти? – запитую в олімпійця.

-Їдуть у рюкзаку, всі вже перепробували, навіть на зуб, - розповідає він. – Першою взяла в руки, звичайно, мама. І одразу сказала: «Ого, яка важка!» Справді важка, приблизно 600-700 грамів важить.

Першу медаль Олександр виборов в особливих умовах. Каже, в той день термометр показував полюс 15 градусів (!).

-Погодка в Пхьончхані ще та! – говорить хлопець. – Такої ще ніде не бачив. Уявляєте, яка каша була на трасі! Найбільше – на фініші. Метрів з чотириста її відчував. Через декілька днів раптово похолодало до мінус 12. При високій вологості і вітрові в горах, здавалося, що на вулиці 25-градусний мороз. Коли завоював другу медаль, вже був мінус, але невеликий, два градуси морозу. Бігти було набагато краще. Та ще й випав сніг. Штучного не підсипали навіть при плюсовій температурі.

Саша зізнався, що коли їхав на Олімпіаду, вже сам факт участі у змаганнях вважав своїм успіхом. Думка про медаль навіть не закрадалася. Хіба що інколи, вряди-годи мріялося про бронзу. Але це було з області фантастики. Увійти у десятку кращих було б за честь.

-Чи міг би надолужити тих дві секунди з хвостиком, яких не вистачило на фініші до золотої медалі? – перепитує спортсмен. – Якщо відверто, білорус сильніший. Я аналізував весь свій виступ у той день до подробиць. І зрозумів, що допустив деякі помилки сам, тому як кажуть, маю, що маю. Як каже моя мама, я неї все одно золотий. Тверде срібло на першій моїй Олімпіаді – це ж непогано, правда?

-Це прекрасно, Олександре! – кажу йому у відповідь. -З чим ми тебе усі щиро вітаємо. Радіємо разом з тобою за те, що ти, хлопець з невеликого села, своєю наполегливістю піднявся на високу Олімпійську вершину.

Про плани

-Плани – підготовка до наступного чемпіонату світу, - каже співрозмовник. – Змагання відбудуться на початку 2019-го у Канаді. А поки що – відпустка. Ми написали заяви з 2 квітня і до кінця місяця. Цей час будемо відпочивати. А в травні вже розпочнуться збори нашої команди. Та й про навчання треба не забувати. Закінчую магістратуру в університеті «Україна».

Наш земляк уже брав участь у такого рівня змаганнях, чемпіонат світу.  Було це у 2012-му у Німеччині. Тоді він виборов 4 місце.

Нагадаємо, майстер спорту з біатлону Олександр Казік, на Паралімпіаді у Південній Кореї виступав серед спортсменів з вадами зору. Дві срібні медалі здобув на дистанціях 12,5 і 15 кілометрів. Ще одна наша спортсменка Ірина Буй здобула два четвертих місця серед спортсменів з порушеннями опорно-рухового апарату. Ірина теж вихованка Марцина Кучерявого.   

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.