Зеленський звільнив з посади кіборга на прізвисько «стальна голова». Історія бійця, що вижив

Кіборг Сергій Танасов: «Там не було можливості заритися в землю, окопатися, сховатися чи відступити. Залишалося одне - перемогти ворга. Для цього з'являлося сильне бажання жити!»

Сергій Танасов був професійним в військовим. Служив у миротворчих місіях ООН в Косово, Іраку, Ліберії, Кот-дВуарі. У другій половині жовтня 2014-го захищав старий термінал Донецького аеропорту у складі 79-ї окремої аеромобільної бригади. Нагороджений орденом «За мужність».

З бійцем познайомила журналіста вінницька волонтерка Ірина Мазур під час фотовиставки «Пекельний аеропорт», що відбувалася в галереї Інтер-шик і була присвячена кіборгам.

«Вас били кувалдою по голові?»

Назву виставки «Пекельний аеропорт» її автор журналіст Сергій Лойко, схоже, дав після розмови зі своїм тезком «Танасом» у ДАПі. Тоді кіборг сказав, що таких пекельних боїв він не знав раніше, хоча пройшов не мало гарячих точок.  

Під час виставки відвідувачі задавали кіборгу багато запитань. Після того, як він показав на знімку, куди саме влучив снайпер, хтось запитав, що відчув у ті хвилини боєць.

— Спочатку відчув удар, в очах зблиснули іскри, повністю оглушило, — каже Сергій. — Мене відкинуло метрів на три-чотири. У носі і роті з’явилася кров. Через деякий час очухався. Хлопці допомогли піднятися на ноги. Рукою дотягнувся до шолому, знайшов дірку. Подумав, що куля в голові застрягла. Знаю, що мозок  ніяк не реагує на біль, бо там нема нервових закінчень. Руками обмацав голову. У ній були маленькі осколки. 

— Внутрішня частина каски вкрита ківларом. Це мене і врятувало. Осколками поранило голову, — розказує боєць.

Вночі термінал світився, як новорічна ялинка

Сталося це 19 жовтня, приблизно о 10-й вечора. Якраз тривав бій. Від куль термінал світився, як новорічна ялинка. Бійці знали, де знаходиться снайпер — на восьмому поверсі готелю, що навпроти приблизно за 500-600 метрів.

— Я вів вогонь з невеликого вікна, — продовжує кіборг. — Поруч була металева пластина. У ній нарахував чотири дірки від «есведешного» патрона. Це я пізніше побачив. Зрозумів, що снайпер пристрілювався і всі чотири рази промазав.

Бій був такий, що нічого не було чути, все свистіло, гриміло. П’ятий раз постріл прийшовся у каску, влучив у місце, де лоб, з правої сторони. Німецька броня врятувала. Якби не ківларовий захист…

П’ять ночей не міг заснути від болю

Ще п’ять днів після того боєць не покидав аеропорт. Каже, боліло так сильно — голова, шия, що не міг навіть на хвилину заснути. 25 жовтня прибула зміна і вони залишили аеропорт. На ротацію їхав автобусом, лежачи у проході. Каже, сидіти не міг через біль.

Побратими тим часом назвали його «стальна голова». Пропонували змінити позивний. Після лікування знов повернувся до своїх. Міг ще раз зайти в аеропорт. Бо знаходився зовсім поруч. Але отримав  поранення у ногу і його відправили на лікування.

Після операції сказали, що про десантуру доведеться забути.

Чекаєш бою, як ковток свіжого повітря, з сильним бажанням жити!

У старому терміналі Донецького аеропорту Сергій Танасов провів 11 днів, з 14 по 25 жовтня. Каже, це був екзамен, який повністю змінив його і його побратимів. Стан душі був такий, що словами не передати.

— Ти швидко звикаєш до постійних обстрілів, — розповідає кіборг. — Розумієш, що тут нема можливості окопатися, заритися в землю, чи ще якось сховатися, нема куди відступати. Залишається одне — вистояти, перемогти ворога. З’являється дуже сильне бажання жити! Разом з тим бої починають подобатися. Такий контраст. З нетерпінням чекаєш чергового бою. Він стає такою ж потребою, як ковток свіжого повітря. Ну як це пояснити тут, у мирних умовах? Не знаю.

За 11 днів – їв п’ять разів

Сергій зізнався, що за ті одинадцять днів у терміналі їсти довелося тільки п’ять разів. Не п’ять днів, а саме п’ять разів.

— Так це ще багато, — усміхається він. — Наш боєць Артем тільки два рази їв, хоча провів у терміналі стільки ж часу, як і я. Коли йшли запеклі бої, взагалі ніхто не їв. А бій міг тривати день і ніч. Сил додавав адреналін. Сну, як такого, теж не знали. Декілька разів на добу на 15-20 хвилин закумариш десь у кутку — і все. Умови спартанські. Нам ще повезло. Ми були в жовтні, коли тільки починався холод. А хлопці, які стояли зимою, при  мінус 20 і нижче, уявляєте, як їм було. Теж витерпіли.

Аеропорт – мірило сили

За словами співрозмовника, аеропорт став мірилом для порівняння – десь в іншому місці було важче, як в аеропорту, чи навпаки. Настільки стійко і вміло вони захищали об’єкт восени, свідчить статистика втрат. За словами Сергія, наші втрачали за тиждень одного, двох, трьох бійців, а в «сепарів», бувало, доходило до двох сотень.

— Аеропорт треба було укріплювати восени, — каже співрозмовник. — Але там дуже невигідна позиція. Бойовики постійно били з кварталів житлових будинків. Як відповідати? Наші бійці розставляли гармати  так,  щоб снаряди не долітали до житлових кварталів. Можу одне сказати безпомилково — ті, хто стояв а в аеропорту, проявили справжній героїзм. Все інше нехай аналізують ті, кому це належить робити. Схиляю голови перед кожним, хто загинув  у боях за термінал. Вічна вам пам'ять, кіборги.

За кіборга не проголосували

Сергія Танасова демобілізували після другого поранення. Його дістав у ногу біля ДАП. Лікарі сказали, що про десант доведеться забути.

Після демобілізації поринув у цивільне життя. Закінчив Національний кораблебудівний університет. У 2016 році Порошенко призначив його головою Березанської райдержадміністрації на Миколаївщині. Коли прийшов Зеленський, звільнив Танасова з посади. Указ про звільнення підписаний 11 липня 2019-го.

На виборах у парламент Сергій йшов само висуванцем, однак не набрав більшість голосів. Виборці у Березанському районі

— Бачу, державна служба тебе підкосила більше, ніж бої в аеропорту, — жартома зауважила вінницька волонтерка Ірина Мазур під час спілкування з Танасовим.

— На війні все простіше, — відповів Сергій. — Там ворог, тут ти з хлопцями, а в мирному житті, ой які непрості бувають стосунки між людьми.

Чи не найбільшим його розчаруванням стали результати виборів у рідній Миколаївській області. Сергій балотувався у парламент по 131 округу. Крім нього, на мандат претендували ще 15 кандидатів. Серед них — колишні регіонали, нинішні «слуги».

Кіборга виборці не підтримали.

Посилки для «Танаса»

З Сергієм Танасовим журналіста 20хвилин/ RIA познайомила згадана вінницька волонтерка Ірина Мазур. Було це під час виставки «Пекельний аеропорт» у 2015 році. Вона відбувалася в галереї Інтер-шик. До речі, організували її вінницькі волонтери, Ірина була одна з них. Вони ж запросили на відкриття кіборгів, чиї портрети знаходилися на світлинах. Тоді починалася виставка із фотографії «Танаса».  

Нещодавно він знову приїздив до Вінниці.

— Вінницькі волонтери для мене, як брати і сестри, — каже Танасов. — Так з ними здружився, що дотепер продовжуємо спілкування. При першій нагоді приїжджаю до Вінниці, як додому.

— Про «Танаса» ми дізналися від ще одного кіборга, його побратима по 79-й бригаді Євгена Ісаєва, — продовжує Ірина Мазур. — Євген був одним з перших, кого після поранення доставили до Вінниці у наш госпіталь. На жаль, йому ампутували частину стопи. Він розповів, що через «Танаса» можна передавати допомогу в аеропорт. У спеціальні дні вони робили це мотилигою, так хлопці називали тягач МТЛБ. Наші посилки доставляли до Пісок на «Танаса», а звідти уже їх перевозили в аеропорт.  

У найбагатшій країні світу, у 5-зірковому готелі

Для поранених кіборгів вінницькі волонтери організували відпочинок в одній з найбагатших країн світу — Об’єднаних Арабських Еміратах ОАЕ).

Організаторами  відпочинку стали волонтери, які на той час опікувалися пораненими у Військово-медичному центрі. Серед них — дві Наталії Ішкова та Березюк та Ірина Мазур.

Вони безпосередньо займалися підготовкою документів і організацією подорожі. В Еміратах захисників України поселили у  фешенебельному 5-зірковому готелі, де вони знаходилися протягом тижня.  Дорога, проживання, харчування, різноманітні екскурсії – все це для них було безкоштовним. На кишенькові витрати кожен отримав  по 200 арабських дирхам. Та ще й додому повернулися з подарунками.

— Найбільше маємо дякувати українській діаспорі в Еміратах, — каже Ірина Мазур. — Це на їхні пожертви бійці змогли хоча б на деякий час забути про те, що вони пережили на війні. Прийняли їх, як найдорожчих гостей. Кожен день був заповнений, крім відпочинку на морі, екскурсіями. Хлопці побували у всіх семи Еміратах. Так само щира вдячність нашому посольству у цій країні за підтримку, особисті зустрічі з бійцями.

Туристи з Британії проводжали наших стоячи з аплодисментами

Тричі організовували такі поїздки. У кожній було приблизно по десять поранених.

Сергій Танасов розповідає, що, звичайно, вразили апартаменти, в яких їх поселили. Однак більше запам’яталося ставлення до наших бійців.

Напередодні від’їзду українців менеджер готелю араб зробив для них подарунок — накрив стіл на набережній. Підійшли офіціанти приймати замовлення. У наших хлопців, як кажуть, слів забракло.

Офіціантки одягли на голови віночки, а свій одяг прикрасили жовто-блакитними стрічками. Було багато кульок такого ж кольору.

Росіяни, які спостерігали за цією картиною, зубами скреготіли. Їх давила жаба від того, як до наших ставилися зовсім чужі люди араби. В готелі знали, що це приїхали ті, хто на смерть захищає Україну від російської  агресії.

У пивному барі сиділа компанія британців. Коли наші хлопці виходили, англійці піднялися і стали їм аплодувати услід. Хіба таке забудеться?

Так само, як ніколи не зітруться в пам’яті кіборгів бої за ДАП.

 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.