Замість кар'єру заказник гора Лисківка: як Буша стала прикладом захисту заповідника
- Тогоріч в Буші розгорівся скандал — гору продали, біля заповідника мав запрацювати кар'єр.
- Активісти відвоювали територію і 7 червня 2025 року в Буші офіційно оголосили про функціонування ландшафтного заказника місцевого значення «Гора Лисківка».
- Чому це стало знаковою подією і чи варто збільшувати заповідні зони на Вінниччині — ми дізнались.
Село Буша Ямпільський р-ну Вінницької області розташоване в долині 3-х річок: Мурафи, Бушанки і Сухої Бушанки, на відстані 6 км від могутнього Дністра. Мальовнича природа, унікальні пам'ятки археології, архітектури, історії, етнографії — це не всі визначні об'єкти Буші і її околиць. Саме тому Бушу називають одним з 7-ми чудес Вінниччини.
Як відвойовували гору Лисківку
Дохристиянський храм з унікальним барельєфом, парк кам’яних скульптур та єдиний в Україні музей ткацтва. Все це знаходиться у селі Буша, Ямпільського району. На території поселення десятки локацій, що манять туристів з усього світу.
А чверть століття тому жителі покидали Бушу — будинки були порожні та руйнувалися. Тепер селище переживає справжнє відродження: жителі українських мегаполісів скуповують будинки в Ямпільському районі, організовують зелений туризм.
А почалось з того, що художники приїздили в Бушу на пленери, захоплювались природою і історією місцини і за копійки в селян купували будиночки. Далі в село приїздили їх друзі з усіх куточків України і теж намагалися придбати тут хатинку для себе, чи під організацію зеленого туризму.
З початком повномасштабної війни у жінки зупинялись переселенці, потім і поранені захисники почали приїздити на реабілітацію. Коли з'явилася інформація, що в заповіднику з'явиться кар'єр, місцеві жителі були переконані, що не лише туризм, а й село зникне.
Торік територію поруч із заказником місцевого значення «Гора Лисківка», що на Вінниччині продали приватній компанії, яка планувала там розробляти та видобувати корисні копалини.
— Про аукціон ми дізналися майже випадково — всім селом, —розповідає місцева жителька Катерина Сербіна. — Наприкінці березня 2024 року місцевий житель почув, як місцеві хлопці обговорювали, що на Лисківці викопали велику яму — нібито для забору проб ґрунту з метою видобутку копалин. Ця новина стривожила громаду. Ми разом з чоловіком, як ІТ-фахівці, та команда історико-культурного заповідника «Буша» одразу почали шукати інформацію у відкритих джерелах. Так ми дізналися, що аукціон уже відбувся, і це вже друга спроба: перший аукціон не відбувся через заявленість лише одного претендента —ТОВ «Сі-Еволюшн», компанію, яка цього разу стала переможцем.
За словами представників громади, жодної інформації про це ані в старостаті, ані в приватних розмовах із місцевою владою не було. Офіційних повідомлень від Ямпільської міської ради теж не надходило. Саме ця ситуація згуртувала актив громади — всі негайно почали надсилати звернення та листи в усі можливі інстанції: від Кабінету Міністрів, народних депутатів до начальника Вінницької ОВА та екологічних служб.
— Найбільше обурило те, що продаж ліцензії на видобуток копалин відбувся без запиту до старостинського округу, без публічних обговорень з мешканцями громади і навіть без базової поінформованості про те, що там відбувається. В аукціонну документацію щодо «Родовище Бушанське» включили рішення про погодження завершення геологорозвідки, ухвалене ще у 2007 році депутатами Бушанської селищної ради. За свідченнями очевидців, які вдалося у тому числі зафіксувати документально, те, що депутати голосували одноголосно за підставне рішення, не відповідає дійсності.
Це схвилювало суспільство та викликало обурення місцевої спільноти, адже на ділянці, що продали, розташоване родовище вапняку і будь-які роботи нашкодять пам'ятці природи загальнодержавного значення «Гайдамацький Яр», що знаходиться поруч. Тоді і розпочалась боротьба за збереження такого важливого для Вінниччини та України, і для багатьох сакрального, місця.
— Кар'єр мали зробити в 350-ти метрах від будинків, де мешкають селяни, на території заповідника Гайдамацький Яр, — каже місцева жителька, художниця Світлана Телець. — Це практично в центрі села, біля Козацького кладовища. З одного боку Буша, з іншого — Слобідка, через річку Дорошівка. А посередині мав бути кар'єр. Якби він запрацював — заповідник втратив би своє значення, туристи перестали б його відвідувати. Та й і села б там зникли, оскільки жити там ніхто б не зміг, і на Буші можна було ставити хрест.
І ось в червні цього року радісна новина — в Буші відкрили ландшафтний заказник місцевого значення «Гора Лисківка». Відоме туристичне та історичне місце громада «відвоювала» спільно із активістами та громадськими діячами.
Чому приклад Буші показовий
За словами фахівців, лише 6,9% території України мають статус заповідних або захищених — і цього критично мало. У Вінницькій області цей показник ще менший — менше одного відсотка. Для порівняння: у країнах Європейського Союзу станом на зараз — 20%.
Загалом у Вінницькій області налічується 433 об’єкти природно-заповідного фонду. Але система працює недостатньо, наголошують природозахисники, площа й кількість об’єктів природно-заповідного фонду мають зростати.
— На жаль, Вінницька область, незважаючи на наявність унікальної природної спадщини, значно відстає у розвитку мережі природоохоронних територій і є однією із останніх по показнику заповідності, — каже виконавча директорка БО «Фонд природи України» Анастасія Драпалюк. — Від цього показника залежить не тільки стан біорізноманіття в регіоні, але і рівень життя, фізичного і психологічного здоров'я місцевих жителів, і, в цілому соціально-економічний стан в регіоні.
Брак стратегічного бачення розвитку мережі об’єктів природно-заповідного фонду області, формальність у підходах та ігнорування екологічної оцінки часто зводять нанівець зусилля зі збереження унікальних природних і історичних територій. Там, де немає стратегії, виникають конфлікти — і Буша стала саме таким випадком.
Чому гору продавали з молотка?
Буша — це унікальне село на Вінниччині, де природа, історія та духовність зливаються в одне ціле. Це місце сили — не лише для туристів, а й для науковців, етнографів, екологів. Усе виглядало логічно: територія повинна була охоронятись від руйнації та отримати природоохоронний статус, який би офіційно захистив місцеві ландшафти, рідкісні види рослин, історичні пам’ятки.
Але в 2024 році громада раптово дізналася, що Держгеонадра виставили на аукціон ділянку поруч із Бушею — для видобутку корисних копалин. Ніхто не попереджав, не консультувався, не аналізував наслідки. Просто факт: територія йде з молотка.
Екологи та місцеві жителі забили на сполох. Суспільний резонанс змусив переглянути рішення, але ця ситуація могла б навіть не виникнути.
Фахівці запевняють: висновки з кейсу Буші очевидні — не можна приймати рішення про використання територій без врахування думки місцевої громади та екологічної оцінки. На щастя, цього разу вдалося мобілізувати підтримку — але так буває не завжди.
— Цієї проблеми можна було б уникнути, якби Держгеонадра хоча б за місяць перед тим, як виставляти ділянки на аукціон, оприлюднювали свої плани і надсилали їх для ознайомлення органам місцевого самоврядування, — пояснює еколог, аналітик ГО «Українська природоохоронна група» Петро Тєстов.— Тоді б усі побачили, що в цьому місці видобуток неможливий, і проблему вирішили б на самому ранньому етапі. Але, на жаль, ситуація протилежна — і екологи та громада дізнаються про проблему лише по факту аукціону.
Подібних прикладів в Україні — десятки. Але не кожен завершується на користь громади.
Потрібно збільшити площу заповідників
Народна депутатка, кандидатка біологічних наук Юлія Овчинникова переконана, що після екоциду, вчиненого росією, підхід до природи має кардинально змінитися:
— Ми маємо будувати нову архітектуру охорони довкілля. Захист природи — це не побічна тема. Це частина відновлення України та передумова нашого європейського майбутнього. Вінниччина — регіон, який має величезний потенціал у збереженні природи. Але сьогодні лише частина унікальних об’єктів має бодай якийсь рівень охорони. Решта — вразливі, відкриті для випадкових рішень. А ми не можемо дозволити собі втрачати ще більше, особливо під час війни, коли вже знищено понад 3 мільйони гектарів лісу, забруднено водойми, а 139 тисяч квадратних кілометрів потребують розмінування.
Тому Буша — це приклад, як має бути: громада сказала своє слово, експерти пояснили, суспільство підтримало. Але активісти сподіваються, що це не випадкова перемога, а стійка система.
Екологи сподіваються, що Вінниччина має поставити собі за мету збільшити площу заповідних територій щонайменше до рівня 5% від загальної площі.
— Нам потрібна стратегія екологічного відновлення та збереження довкілля, — наголошує Юлія Овчіннікова. — Природа — це не ресурс. Це частина нашого життя. На Ямпільщині є чимало місць, де можна добувати вапняк. Але в Буші — в самому центрі між трьома селами, де оздоровлюються військові, приїжджають діти, туристи, дослідники та просто люди з усієї України — розробка кар’єру на Лисківці здається абсурдною і неприпустимою. Саме тому ця історія набула такого резонансу. Саме тому вся Україна стала на захист цього унікального місця.
Читайте також:
Кошовий отаман Іван Сірко народився у Мурафі: історики та краєзнавці це підтвердили
Козак Сіромаха презентував баладу «Моя Люба» — музичне зізнання жінці-берегині
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
