«З нашої родини у війську 14 чоловіків»: паски для фронту майстриня не рахує і не фотографує
- Вона постійно випікає хліб та інші хлібні вироби для наших захисників.
- Просить волонтерів не фотографувати і не виставляти в інтернеті, чим допомагає військовим.
- Хто ця незвичайна жінка і кого вона назвали найдорожчими гостями у своїй хаті?
— Я так люблю свою роботу, що мене від неї руки не болять, — каже майстриня з випікання обрядових хлібів Лілія Ступак. — Не болять у той час, коли працюю. Біль уже відчую наступного дня, а під час роботи маю неабияке задоволення.
Перед Великоднем вона проводила майстер-класи з випікання паски. Робила це у своєму будинку у селі Байківка колишнього Калинівського району. Відома коровайниця так само навчає охочих пекти обрядові хліби. З цією метою до неї приїздять туристи. У 2021 році Байківські весільні короваї поповнили обласний список виробів нематеріальної культурної спадщини. Через два роки після того обрядові хліби Вінниччини занесені до Національного списку нематеріальної культурної спадщини. Є в цьому заслуга Лілії Ступак.
Майстриня ще й цікава співбесідниця. Напередодні світлого Воскресіння Христового з нею спілкувався журналіст сайту «20 хвилин».
Першими мають спробувати паску ті, хто нас захищає
— Пані Ліліє, кажуть, ви передали нашим оборонцям сто пасок, — уточнюю у майстрині почуту інформацію.
— Дуже вас прошу, не називайте цифру сто чи тисячу, чи ще скількись, — говорить жінка. — Не хочу, аби це озвучували. Я можу спекти стільки, скільки буде борошна та інших інгредієнтів. Можу всю ніч працювати. На ранок спакувати у коробки і передати волонтерам. Довіряю тільки тим, хто вже перевірений, чи кого добре знаю. Вони знають, що про мою допомогу не треба звітувати в інтернеті.
Співрозмовниця пояснює, чому не хоче поширювати інформацію про такі благодійні справи:
— Якщо ти зробив добре діло і хвалишся цим, то це, як кажуть, тобі не зарахується. Але мова не про те: зарахується, чи тне зарахується. Йдеться про інше: всі ми маємо допомагати тим, хто дає нам можливість почуватися у безпеці, ходити на роботу, відправляти дітей до школи чи дитячий садок. Я просто хочу допомогти нашим хлопчикам. Про інше не думаю.
За її словами, першими мають спробувати великодню паску ті, хто на війні. Тому їм треба вчасно передати. Щоб ще й свіженька була. Майстриня каже, знає рецепт, як зробити, щоб паска не черствіла довгий час. Для цього використовує один з природних інгредієнтів. До того ж, він ще й корисний для здоров’я. Його рекомендують дорослим і дітям. Тому її паски не скоро стануть черствими навіть тоді, якщо, раптом, хтось отримає їх із запізненням.
«Торік у мене були найкращі у світі гості»
Допомагати цій жінці є кому.
— З нашої родини у війську 14 чоловіків, — продовжує розповідь пані Ліля. —Кожного з них хочу потішити великоднім гостинцем.
— У вас така велика рідня? — запитую співрозмовницю.
— Справді велика, — каже пані Ліля. — Бувало, на свято у мами за столом збиралося сорок дорослих і дітей. Це до війни. Тепер троє з наших загинули: двоє у боях, а один з родичів повернувся з фронту, він перебував вдома, коли почався обстріл… Сталося це у Чернігівській області, де проживав чоловік.
Про військових пані Ліля говорить з великою повагою і любов’ю.
— Торік у мене були найкращі у світі гості, — каже вона.
Запитую, хто це.
— Зателефонував однокласник Сергій, повідомив, що їде додому на короткий час, — розповідає Лілія Ступак. — Буде проїжджати через наше село. Як не пригостити, не подякувати? Кажу йому, обов’язково зупинися, зайди, хоч на пару хвилин побачимося. Не повірите, невдовзі після нього на поріг ступив двоюрідний брат Василь. А тоді до компанії приєднався ще один військовий, Анатолій. Дотепер думаю: це ж треба такому статися. Щоб завчасно запрошувала, не знаю, чи вдалося б так зібрати, а тут… Тому усім кажу, що у мене були найкращі у світі гості.
Як називали буханці, з якими просили на весілля старших
— Я постійно дякую Богу за те, що маю можливість робити те, що мені подобається, що я люблю, — говорить пані Лілія. — Уже багато років займаюся цією справою і ніскілечки не шкодую, що навчилася випікати хліб. От що значить, обрати в житті улюблене заняття!
Коли до майстрині приїздять на майстер-класи діти, вона знаходить можливість, як кажуть, поговорити не по темі. Нагадує, як варто обрати професію. Здавалося б, до чого тут професія, коли діти приїхали навчитися пекти хліб?
— Показую дітям, яка в мене люба робота, — говорить жінка. — Нехай знають, що і вони радітимуть, як я. Для цього треба обрати те, до чого лежить душа. Кажу, не йдіть вчитися туди, де легше вступити. Не поспішайте у той навчальний заклад, де будете менше платити за навчання, ніж в іншому. Обирайте тільки те, що вам до вподоби.
Співрозмовниця згадує, що пекти хліб навчилася від бабусі Химки. Від неї дотепер залишилася діжа, в якій та місила тісто. Нині це один з експонатів домашнього музею.
Жінка разом з чоловіком, ріднею зібрала цілу низку предметів старовинного побуту. Є тут родинні хустки, вишивка, інші речі. Є також вироби сучасних майстрів, з якими познайомилася на виставках. Але найдорожчий для неї експонат — це бабусина діжа.
— Бабуся казала, що на кожному з весільних хлібів має бути знак, що відтворює символ сонця, — згадує пані Лілія. — Він символізує безкінечність. Я тоді ще не розуміла, що воно таке. Бабуся говорила, що цей має бути на великих і маленьких буханцях. З маленькими буханцями йшли запрошувати на весілля старших людей, дідусів, бабусь. Ці хлібці називали каравайчиками. Так ось, їх бабуся повністю вкривала такими знаками безкінечності.
Перший хліб спекла на весілля брату
Самостійно свій перший весільний хліб Ліля Ступак спекла на весілля брату. Згадує, що було це наприкінці 80-х. Та й собі пекла обрядовий хліб, коли одружувалася.
Якщо вона змалку крутилася біля бабусі, коли та готувала обрядові хліби, то не дивно, що навчатися пішла на кухаря-кондитера. Вчилася в училищі у Вінниці.
— Пригадую, на першому занятті викладачка Галина Василівна Пшенична, дотепер пам’ятаю її ім’я та по-батькові, сказала усім намалювати малюнок, — говорить співрозмовниця. — Швиденько щось там на папері зробила, навіть не придала особливого значення. Викладачка зібрала роботи. Роздивилася і сказала піднятися трьом з усієї групи. Серед цих трьох була і я. Тоді вона сказала такі слова: «Зверніть увагу на цих дівчат. Думаю, що вони стануть справжніми майстринями». Ми почувалися незручно. В аудиторії стільки учнів, а нас уже на першому занятті похвалили.
Названу викладачку пані Ліля згадує з вдячністю. Каже, вона була справжнім педагогом. Уміла не тільки розгледіти таланти кожного. Допомагала їх розвинути.
Через багато років після училища Лілю Ступак запросили у свій навчальний заклад. З’ясувалося, Галина Пшенична зібрала своїх кращих випускників, які стали відомими майстринями. Та зустріч запам’яталася на все життя. Її ініціювала згадана викладачка. Таким вчинком вона ще раз проявила свій талант не тільки майстрині, а й педагога.
Читайте також:
В Ободівці знайшли «капсулу» з портретом Шевченка і посланням, яке не можна прочитати
Синоптики про погоду на Великдень та поминальні дні: чого чекати українцям
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
