За кошти, зароблені у Лондоні, викупила в селі будиночки для реабілітації військових

"Мали нагоду зустрічати дорогих гостей - звільненого з полону Максима Буткевича і його друзів, низький уклін вам, хлопці", - написала у Фейсбуці Алла Торчинович.

• Алла Торчинович багато років проживає у Лондоні.
• За кошти, зароблені сім’єю на туманному Альбіоні, викупила і відремонтувала у рідному селі Забужжя чотири будиночки для реабілітації військових.
• Сьогодні, 12 листопада, пані Алла зустрічала у себе звільненого недавно з полону Максима Буткевича з його друзями.
• Створила у селі виставкову галерею, аби заспокоювати душі військових на заняттях з арт-терапії.
• Що спонукає жінку витрачати немало коштів на благодійність? Про це і не тільки журналіст «20 хвилин» розмовляв з Аллою Торчинович.

Алла Торчинович не тільки активна жінка, а й цікава співрозмовниця. Вона зробила дуже гарну справу — у рідному селі викупила декілька будинків і обладнала їх для реабілітації військових, душі і серця яких зранені війною. Зробила все за кошти своєї сім’ї. До речі, 12 листопада, у неї гостював звільнений недавно з полону український правозахисник й активіст, який добровольцем пішов на фронт, Максим Буткевич зі своїми друзями.

У ці дні пані Алла перебуває у рідному Забужжі, тому з радістю зустрічала гостей особисто. Насправді вона багато років проживає у двох країнах — в Україні і Британії: декілька місяців перебуває вдома, а тоді знову повертається до Лондона. Там — чоловік, діти. Коли починає снитися будинок у селі, збирається в дорогу. Перед тим, як спакувати валізу, ніжно обіймає дітей, чоловіка.

—Мамо, ти знову будеш просити грошей, — кажуть вони їй. — Уже б вгомонилася. Хіба тобі ще не надокучили ці постійні мандри між Забужжям і Лондоном?

І хоча діти і чоловік дорікають, але вони люблять її, тому діляться заробленими коштами. Після того вирушає в дорогу. Поки добирається до рідного села, грошей не стає. Точніше, вони залишаються в гаманці, але вже розплановані. На що найбільше витрачає?

Тут небо дихає зорями

Запитую пані Аллу, з чого все починалося? Слухаю її і дивуюся з того, настільки жінка любить рідне село!

—Тут, у Забужжі, небо дихає зорями, — образно говорить вона. — Пригадую часи, коли село співало. Мені той спів, буває, сниться.

Це ж треба так: жити у європейській столиці, а мріяти про село.

—Знаєте, якщо наше село хтось врятує, то це будуть такі люди, як я, —продовжує пані Алла. — Ті, які виїхали за кордон, там зароблять грошей, там житимуть до пенсії, а на старість повернуться додому, відремонтують батьківський будинок, чи куплять чужий, облаштують його і насолоджуватимуться рідним краєм. Одну таку людину я вже знаю. Я не про себе. Йдеться про жінку з Тульчина. Познайомилася з нею випадково, вона шукала будинок у Забужжі, купити хотіла. Жінка проживає в Іспанії, а знайшла хату у нашому селі. Розповідала, що купила для брата, який повернувся з війни. Від неї почула про плани повернутися в село на старості. Поки що вони з братом ремонтуватимуть куплений будинок. Після розмови з нею подумала, що такі, як я, як вона, не дадуть селу занепасти. Бо ті, хто нині тут живе, всіляко намагаються дітей відправити у місто. А тим, хто в далеких краях, хочеться до батьківської землі.

Пані Алла розповіла, що в Забужжі  є старовинний будинок. В ньому колись жив відомий архітектор. Потім будівлю передали під дитячий садок. Цей будинок дав поштовх до її задуму — створити в селі реабілітаційний центр для військових, які повертаються з війни.

—Я пам’ятаю запах цього будинку, він пахнув дітками і молоком, — розповідає пані Алла. — Тепер у ньому пустка. Одного разу ми йшли біля нього з чоловіком. Я зупинилася і сказала, що маю зберегти цей будинок. Така думка несподівано виникла в мене в голові. Тому треба його купити. Але чоловік відмовив мене від цієї затії. Нагадав, що будинок належить державі, а з державою мати справи — можна самому собі нашкодити.

Було це приблизно 10 років тому. Співрозмовниця говорить, що вже тоді мала намір створити у цьому будинку реабілітаційний центр для поранених на фронті. Чоловік порадив купити інший будинок. Вона хотіла, щоб помешкання своїми вікнами дивилося на Південний Буг. Знайти таке вдавалося не одразу. Власники таких будинків відмовлялися продавати. Один з чоловіків говорив, що він проживає у Вінниці, але будинок купив, щоб влітку приїжджати на відпочинок. Пані Алла обіцяла заплатити більше грошей, ніж він витратив на купівлю. Той все одно не погоджувався.

Минув час і на телефоні пані Алли висвітлився незнайомий номер. Як з’ясувалося, телефонувала донька того чоловіка, який відмовлявся продавати будинок. Вона повідомила, що батько захворів. Їздити у Забужжя у нього вже нема сил. Просив запитати, чи ще актуальна пропозиція купити будинок. Ось так вона придбала одну з будівель з виходом на берег Південного Бугу. Тепер таких у неї чотири. Всі відремонтовані за кошти зароблені у Лондоні. З ремонтом й облаштуванням допомагали рідні: брати чоловіка Іван й Олександр Івченки, до речі, Іван нині на фронті. Багато часу провів на ремонтних роботах двоюрідний брат пані Алли Сергій Сташок, нині він у лавах ЗСУ.. Працювали інші родичі. "Без їхньої допомоги я б не справилася, - говорить співрозмовниця. - Родичі допомагали безкоштовно. На чужих майстрів зароблених грошей не вистачило б". 

-Нині найбільше допомагає племінник Олександр Рябчук, - розповідає пані Алла. - У нього золоті руки і мудра голова. Працюють також двоє переселенців з Харківщини - Людмила та Ігор".

У кожному з будинків, які пропонують для відпочинку, є газ, вода. А за вікнами - райські умови. Інакше й не скажеш про цю місцевість.

Андрій приїздить, як додому

Алла Торчинович багато робить для того, щоб відродити у Забужжі культурне життя. За власні кошти збудувала арт-галерею. Назвала її «Рутенія». Чому так? Бо така назва ГО «Культурно-рекреаційний простір «Рутенія — Сила Роду». Цю організацію створила також вона. На її  думку, арт-терапія це той метод, який дасть можливість нашим військовим заспокоїти душу і серце після пережитих страхіть війни. У проведенні таких заходів допомагає керівниця організації «Мистецькі експедиції» Людмила Гарарук.

Один з перших, хто облюбував Забужжя, це військовий на ім’я Андрій (на знімку, поруч з ним Алла Торчинович).

За словами співрозмовниці, пан Андрій уперше приїхав до них у Забужжя для участі у пленері художників. На той час він перебував в одному з медичних закладів Вінниці. Приїхав у супроводі психологині Людмили Євсеєвої. Сам він художник-аматор. На пленері працював разом з відомими майстрами пензля - Олександром Пелешком, Григорієм Зориком, Аллою Білоус, Володимиром Ходаком. Після того пленеру Андрієві надзвичайно сподобалося у "Рутенії". Тому час від часу приїздить у Забужжя. 

Чоловік пересувається на колісному візку або на милицях. Такий стан — результат  важкого поранення. Сам він з сусідньої Чернівецької області. З пані Аллою познайомився випадково. Йому подобається у Забужжі. Приїздить сюди час від часу відпочити душею.

—Коли я їду в аеропорт, щоб летіти в Лондон,  починаю подорож мікроавтобусом, — розповідає пані Алла. — Беру Андрія у бус і ми добираємося до його села у Чернівецькій області. Там у нього залишаю транспорт. Далі до аеропорту добираюся на маршрутці. Мені треба до румунського міста Сучава. Звідти мій рейс до столиці Британії. Коли повертаюся назад, їду таким само маршрутом. Якщо Андрій виявляє бажання, також їде у Забужжя. Пані Алла зауважує, що Андрій допомагає виконувати роботу по господарству. У селі завжди є до чого докласти рук. Робить те, що йому під силу. 

Андрій згадує, як влітку у Забужжі працював вінницький художник Олександр Рожков. Потім пані Алла організувала виставку його картин. Майстер пензля відтворив навколишні красоти. Поруч з будинком, в якому виставкова зала, починається лавандова ділянка.  Коли квіти цвітуть, господарка садиби запрошує охочих на лавандову фотосесію.

Саме в такий період, цвітіння лаванди, військовий Андрій теж взяв до рук пензля. Спробував передати фарбами навколишню красоту. Не думав, що написання картин може викликати в людини стільки позитивних емоцій!

—Ми співпрацюємо з волонтерами, з одним із військових шпиталів, — розповідає Алла Торчинович. — Вони привозять до нас військових. Щоправда, такі тури одноденні. На ночівлю хлопці не залишалися. Можливо, з часом процес реабілітації набере більших обертів.

Власниці рекреаційного простору «Рутенія — Сила Роду» потрібна підтримка. Одній їй не просто справитися з проведенням заходів з військовими. Один з них  — арт-терапія А ще треба налагодити харчування, проживання. Харчуватися можна у кафе «Смачне Забужжя». Умови жінка створила. Однак цього замало.

У «Рутенії» побував звільнений з полону правозахисник

Вчора, 11 листопада, у «Рутенії» побував звільнений з полону правозахисник Максим Буткевич. Його вдалося визволити 18 жовтня 2024 року.

Буткевич є співзасновником «Громадського радіо», засновником центру прав людини ZMINA, був членом правління українського центру Amnesty International. У березні 2022 року вступив до лав ЗСУ, воював на сході країни. У червні 2022-го  потрапив у полон. В окупованому Луганську Буткевича засудили до 13 років ув’язнення, звинувативши у нібито жорстокому поводженні з мирними жителями та застосуванні заборонених методів війни. Апеляційний суд у  москві залишив вирок без змін.

Тривалий час рідні не знали, де перебуває Максим. Аж до того часу, поки адвокат Андрій Соловйов не оприлюднив інформацію, що Буткевича утримують у колонії у місті Хрустальний (колишній Красний Луч) на тимчасово окупованій території Луганської області.

Портрети бабусь віком 90+

Минулої  суботи, 9 листопада, Алла Торчинович приймала гостей. У створеній нею виставковій галереї організувала незвичайну виставку —  «Літні мемо 90+».

На ній представили фотознімки жіночок, за плечима яких понад 90 років. Одну з них запросили на виставку. Це проект Людмили Гарарук. Фотознімки робив відомий фотомайстер, викладач Донецького національного університету імені Стуса Костянтин Родигін. Як розповіла пані Гарарук, разом вони побували у багатьох селах. Не тільки фотографували. Зробили багато записів спогадів своїх героїв. Одну з них запросили на виставку.

Перед тим була виставка картин Олександра Рожкова. Також свої роботи представляв заслужений художник України з Києва Антон Логов. Гостювала у «Рутенії» відома письменниця Дара Корній. Час від часу тут організовують пленери для художників. На всіх таких заходах був присутній військовий Андрій або ті військові, які в цей час приїжджали у Забужжя з Вінницького шпиталю.

Незважаючи на те, що Забужжя це не Вінниця, не Немирів, чи Тульчин, на виставках тут збираються поціновувачі мистецтва з названих міст. Не шкодують часу на дорогу. Адже отримують насолоду не тільки від мистецтва, а й від навколишньої природи. А ще — від спілкування з цікавою жінкою, яка багато років вояжує за маршрутом: Лондон Забужжя. Звати її пані Алла Торчинович.

До речі, приїхати на відпочинок до «Рутенії» може будь-хто з охочих, а не тільки в військові. Власниця запрошує тих, у кого є бажання хоча б на деякий час побути на природі, відпочити від міської суєти. Деталі можна дізнатися за телефоном: 096 330 75 06

Читайте також:

«Написав заяву на посмертне донорство»: лікарня Пирогова у трійці лідерів з пересадки донорських органів

Ставка Гітлера «Вервольф». Чому підземне місто на сім поверхів — це міф

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.