Як Церква ставиться до донорства органів? Запитали у вінницьких священиків різних конфесій

• До 1967 року людину вважали мертвою, коли зупиняється її серце. Після 1967 року смерть людини констатують із моменту смерті мозку.
• В Україні почали робити операції з трансплантації органів не так давно. На цьому тижні завдяки донору з Вінниці пересадили серце, дві нирки та печінку трьом дітям та 17-річній дівчині.
• Медики мають потребу в донорских органах, але культура дарування органів для інших людей ще й досі не є популярною.
• Вінничани мають бажання дати згоду стати донорами посмертно.
• Але люди запитують, яка позиція Церкви до питання донорства органів. Ми запитали про це священиків різних конфесій.

Після 1967 року у Гарварді переосмислили критерії смерті. Смерть людини констатують із моменту смерті мозку, коли відмирає мозок, мозочок і стовбур головного мозку. Цю смерть вважають незворотною, тобто людина не зможе більше повернутися до життя. Отож, медик повинен бути на 100% впевнений, що пацієнт помер, і лише тоді приступати до взяття органів. Але за умови, що ця людина (донор) за життя погодилася віддати власні органи тим, кому вони можуть врятувати життя чи покращити стан здоров’я.

Донорство органів — це дуже шляхетна справа. Але людина повинна добровільно і свідомо прийняти рішення про те, що готова посмертно віддати свої органи тим, хто потребує пересадки, і  засвідчити це офіційно. Деяких християн лякає перспектива стати донором. Вони не знають, як ставиться до цього питання Церква.

Зокрема наша читачка Оксана Васьковська написала в коментарях під публікацією «Це прорив, що дозволили пересадку органів». Запитали у вінничан про донорство після смерті» наступне: «Цікавить думка нашої православної церкви. Що говорить релігія про донорство?». Далі виникла ціла дискусія. Одні читачі писали, що церква підтримує донорство. Інші, що не підтримує.

Згідно з результатами опитування Центру Разумкова, найчастіше громадяни центральної України (куди входить Вінницька область) відносять себе до вірних Православної церкви України (41,3%). 12% назвали себе вірними Української православної церкви (Московського патріархату), 0,8% — Української греко-католицької церкви, 0,7% — Протестантських та Євангелічних церков, 0,5% — Римо-католицької церкви, 0,3% — інших релігій та конфесій. Значна частина опитаних (25,8%) зазначали, що вважають себе православними, але не відносять до якоїсь церкви. 12,9% не відносять себе до жодної з конфесій, а ще 2,8% визначили себе як невіруючих.

Ми поспілкувалися на тему трансплантації та донорства органами з вінницькими священиками різних конфесій. Далі читайте, яку позиції мають Православна церква України, Українська православна церква (Московського патріархату) Греко-католицька Церква, Християнська Церква протестантського напрямку повного Євангелія та Римо-католицька Церква.

Позиція Православної Церкви України

Позицію на питання донорства органів та трансплантацію Православної Церкви України висвітлив священик Спасо-Преображенського кафедрального собору міста Вінниці протоієрей Віталій Голоскевич.

 — Якщо враховувати виключно моральний аспект, то ця справа вимагає певного духовного зусилля. Може, в якійсь мірі, й подвигу від людини. Треба наважитись дати дозвіл використовувати свої органи після смерті. Тому що з одного боку, вони тоді вже нібито будуть не потрібні та для нашого воскресіння це не буде ніякою перешкодою. Але все одно розмірковувати про це одна справа. А коли людина погоджується дати дозвіл на використання своїх органів в чужому тілі, це свідчить про те, що людина має високі моральні та духовні якості. Тому що вона розуміє, що її органи дадуть можливість жити комусь далі. Та ті люди, які були безнадійно хворими продовжать життя, — розповідає протоієрей Віталій Голоскевич.

За його словами, ми знаємо, що владика життя та смерті є наш Господь.

— Але Господь дає й лікарів, й можливість відкривати нові медичні технології, яких раніше не було. Раніше люди помирали від апендициту, тому що не було полосних операцій та людина була приречена. То ж ми могли сказати, що тоді ми не робимо ніяких операцій та не приймаємо ніяких ліків. Але Господь нас лікує, не посилаючи кожному явного Янгола, який торкається нас та зцілює дивом. Бог дає нам людей, дає нам ліки, —  пояснює священик.

Він зазначає, якщо прийшов наш час, кожна людина, незважаючи навіть на найкраще лікування, залишить своє земне життя.

— Але якщо є воля Божа, то навіть абсолютна безнадійна людина буде жити далі. Так само і трансплантація. Вона також не завжди дає вдалий результат. Донорські органи  повинні прижитися та почати функціонувати в чужому тілі. І тут є складова волі Божої. Це коли ми робимо те, що ми можемо. А далі вже Господь сам вирішує, чи дати можливість цій людині жити далі з новим органом чи ні, — повідомляє Голоскевич.

За словами протоієрея, кожен повинен сам прийняти рішення давати згоду після своєї смерті використовувати свої органи. Це може бути лише добровільне рішення.

— Потрібно мати велике серце в духовному розумінні, щоб дозволити використовувати свої органи для того щоб жили інші люди, коли ти вже не будеш жити, — зазначає отець. — В якійсь мірі це є жертва, але вона нам нічого не варта. Справа в тому, що наскільки ми готові до такого. Це наше тіло та навіть, якщо після смерті воно вже нам не потрібно, не кожен наважиться віддати свої органи. Це добра блага справа та вона свідчить про високі духовні якості людини.

Він також сказав про інший погляд на питання донорства органів:

— Мені здається, що близьким людям, в яких загинули рідні в молодому віці, це буде в певній мірі втіхою. Вони будуть знати, ще серце або інший орган продовжує жити. Це в якійсь мірі є певний зв’язок. Для когось це буде розрадою.

Позиція Української Православної Церкви 
(Московський патріархат)

Отець Володимир Пучков, який є прес-секретарем вінницької єпархії УПЦ, розказав, що власне до трансплантації якогось офіційного ставлення у Церкви немає, оскільки до категорій віри і спасіння трансплантація відношення не має.

— Отже і формулювати якусь позицію немає потреби. Це — один з напрямів медицини, а задача медицини — допомагати людям. Тому і ставимось ми до неї як до будь-якого напряму медицини. Не більше, — зазначає отець Володимир

— Чи дозволено православним давати згоду на посмертне донорство органів? — запитуємо в нього.

Священик дає позитивну відповідь:

— Однозначно дозволяється, оскільки трансплантація рятує життя. Живій людині цілком можливо давати згоду на донорство органів після своєї смерті.

За словами отця Володимира Пучкова, донорство гріхом бути не може.

— Що до трансплантації взагалі, то лише коли вона не є добровільною, тим більш, якщо вона кримінальна, вона є гріхом. У будь-якому іншому разі, донорство є доброю справою, оскільки це — прояв певної самопожертви заради ближнього, —  пояснює священик.

Позиція Греко-католицької Церкви

Отець Григорій Рогацький, настоятель Парафії Покрова Пресвятої Богородиці зазначає, що донорство органів — це дуже шляхетна справа і Церква заохочує до цього всіх людей доброї волі. 

— Найважливіше, щоби були збережені всі критерії, які забезпечують гідність, стоять на сторожі моральних цінностей та не шкодять життю та здоров’ю потенційного донора. Тобто людина повинна добровільно і свідомо прийняти рішення про те, що готова посмертно віддати свої органи тим, хто потребує пересадки, і  засвідчити це офіційно чи родичі. Це прояв любові до ближнього, турбота про те, щоб дати комусь шанс жити, — розповідає він журналістці.

Яке ставлення Католицької Церкви до трансплантації?

— Позитивне. Звичайно, якщо не має зловживання з продажу органів донорами.

Чи дозволеного греко-католикам бути донорами органів?

— Так.

Чи можна живій людині давати згоду на донорство органів після своєї смерті?

— Так.

В яких випадках донорство є гріхом та не є гріхом?

— Гріхом може стати тоді, коли продаються органи та коли донорство призводить до смерті донора. В цьому випадку це гріх самогубства. В інших випадках донорство не є гріхом.

Позиція Християнської Церкви повного Євангелія

Старший пастор Християнської Церкви повного Євангелія «Ранкова Зірка» Олександр Парфенюк говорить, що донорство органів або згода на трансплантацію — це особисте рішення людини. 

— Питання відношення Церкви до трансплантації є складним питанням. Є різні думки з цього приводу. Священна Біблія нам не дає чіткої відповіді. Зокрема в Слові Божому ми не знаходимо прямих вказівок, що Бог дозволяє чи не дозволяє віддавати свої органи після смерті іншій людині. Натомість ми можемо прочитати в Євангелії від Іоанна глава 15 вірш 13 наступні слова: «Немає більшої любові, коли людина своє життя покладе за друга». Іншими словами ми розуміємо, що хто положить душу свою ради ближнього, той показує найвищу міру любові. А що може бути кращим проявом любові для ближнього, як не допомогти врятувати життя. Тому що трансплантація це однозначно рятування життя, — зазначає пастор Олександр. 

Він нагадує слова папи Римського Івана Павла ІІ, якими той звернувся до учасників XVIII міжнародного конгресу Товариства трансплантологів ще в 2000 році: «Безкорисливе дарування органів або тканин для іншої людини, яка має в цьому гостру потребу, є виявом християнської любові до ближнього».

Донорство органів, за словами пастора Олександра, це є доброю справою.

 — В Біблії ми можемо прочитати, що говорить Господь про добрі справи. «Всі ті, хто добро робили, воскреснуть для життя вічного». Ці слова ми можемо прочитати в Євангелії від Іоанна 5:29. Я б сказав, що згода на донорство органів це прояв свідомості людини. Тому що по великому рахунку, ми, віруючі в Слово Боже, розуміємо, що наші тіла все одно підуть в прах. Біблія пише, що після смерті воскресне наш дух, а тіла, як прийшли з праху та в прах і повернуться.

Коли трансплантація може бути гріхом? 

— По-перше, це чорна трансплантація, так звана незаконна трансплантація без згоди донора. Також я, як священик не благословив би людину, яка продає свій орган, це нирка або щось інше. Тому що тут мотиви вже зовсім інші — не допомога ближньому, а прибуток для себе. Якби прихожанин нашої Церкви до мене прийшов з таким питанням, я б однозначно порадив би йому шукати Бога та інший вибір заробітку. Торгівля людськими органами неприпустима і є моральним злом.

Коли донорство не є гріхом?

— Жива людина (донор) може дарувати тільки парні органи за умови, що це не загрожуватиме її власному життю. Якщо ваш родич помирає та ваші парні органи підходять для нього. Одинарні органи не можуть братися для трансплантації в живої людини, оскільки це може призвести до смерті донора. Інша ситуація, коли їх беруть після клінічної смерті людини. Якщо людина за життя дає згоду на посмертне донорство своїх органів це не є гріхом. Але рішення повинно бути свідомим та мотиви направленні на те, щоб допомогти ближньому. 

— Особисто я дав би згоду на донорство своїх органів після моєї смерті, — закінчує такими словами розмову пастор Олександр.

Позиція Римо-католицької Церкви

Ставлення Римо-Католицької Церкви до трансплантації розповів колишній настоятель костелу Діви Марії отець Костянтин Морозов.

Загально Католицька Церква ставиться схвально до трансплантації, бо вона спрямована на порятунок життя,  який є даром Бога.

— Але не в усіх випадках трансплантація є морально доброю. Є великою несправедливістю вбивати одну людину, щоб взяти в неї органи для трансплантації. І Церква однозначно засуджує торгівлю людьми в цих цілях. Навіть якщо людина сама б добровільно погодилась віддати своє серце, щоб зробити трансплантацію для іншої, то навіть найшляхетніші наміри не оправдали би це фактичне самогубство. Інша справа, коли йдеться про трансплантацію після смерті, вона морально дозволена, — пояснює отець Костянтин.

Чи дозволеного римо-католикам бути донорами органів?

— За життя людина можна бути донором тільки парних органів. Йдеться про порятунок життя, але не коштом іншого життя. Ніколи не дозволено перещеплювати органи, які визначають індивідуальну особистість — репродуктивну систему та мозок. Інші органи можуть бути віддані іншій людині після смерті донора, м каже священик.

 Чи можна живій людині давати згоду на донорство органів після своєї смерті? Це не є гріх?

— Гріх — це добровільний і свідомий вибір морально поганого вчинку. Якщо йдеться про трансплантацію після смерті, то донорство органів, за винятком репродуктивної системи та мозку, є морально допустимою. І людина, яка дає згоду на донорство органів після своєї смерті, робить благо, бо піклується про благо інших. Врятовані життя завдяки трансплантації підтверджують, що це варто робити, — зазначає Костянтин Морозов.

В яких випадках донорство є гріхом та не є гріхом?

— Моральну значимість вчинку визначає сутність вчинку, свідомість і добровільність. По суті, донорство є само по собі морально дозволеним, тоді коли не перещеплюються органи, які визначають індивідуальну особистість - репродуктивна система та мозок. Якщо хтось при цьому керується шляхетними намірами порятунку життя іншого, його вчинок можна зарахувати до прояву чесноти, тобто високо моральної риси характеру. Натомість, якщо буде домінувати бажання отримати матеріальну вигоду, тоді цей морально добрий сам в собі вчинок, буде знецінений цим наміром. І останнє, щоб вчинок був морально добрим, людина має сама забажати його вчинити. Кожне примус применшує чи взагалі ліквідує відповідальність за цей вчинок, бо людина перестає бути автором цього вчинку, — відповідає отець Костянтин.

Отже, резюмуючи відповіді священиків робимо наступний висновок:

• Сучасна медицина з допомогою пересадки органів спроможна лікувати багатьох хворих, яких ще донедавна очікувала тільки смерть або, в кращому разі, життя в болях та обмеженнях. Трансплантація є виявом милосердя. Дарування власних органів для пересадки є порятунок здоров’я та життя.

 

Читайте також:

«З важливих органів у нього працювало лише серце». Деталі героїчної історії вінницького донора

«Велике серце для маленької дівчинки». Як донор з Вінниці врятував 12-річну Маргариту та ще три життя

Коли одна смерть рятує життя інших. Ми з’ясували, як можна стати донором органів

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.