«З важливих органів у нього працювало лише серце». Деталі героїчної історії вінницького донора

Під час вилучення донорських органів вінничанина. Фото надані лікарями лікарні імені Ющенка

• Рідним сказали, що він не виживе, але його органи можуть врятувати одразу кількох важкохворих пацієнтів, якщо він стане донором. 
• Лікарі отримали згоду. Вінничанин помер, а його нирки, печінка та серце подарували другий шанс на повноцінне життя чотирьом дівчатам. Поговорили з вінницькими лікарями про те, як усе відбувалося. 

Історію про те, що вінничанин врятував чотирьох людей, ставши донором нирок, печінки і серця чули, мабуть, вже всі. Для вітчизняної медицини це важлива подія, а в межах Вінниці та області, це випадок, що не має аналогів. 

По-перше, це вперше, коли у нашому регіоні офіційно констатували смерть головного мозку. По-друге, вперше, коли у пацієнта вилучили донорські органи. По-третє, вперше, коли їх трансплантували реципієнтам, та ще й усі успішно. Та про все й по черзі. 

Усе почалося в ніч з 25 на 26 вересня, коли до відділення анестезіології з ліжками інтенсивної терапії лікарні імені Ющенка привезли 37-річного пацієнта. Чоловік мав проникаючу черепно-мозкову травму, сильно постраждав головний мозок. Чи не з кожною годиною стан чоловіка погіршувався. Врешті, це призвело до загибелі мозку. Смерть цього органу констатував завідувач відділення Олег Бороденко. У Вінниці ця процедура відбулася вперше. 

— Пацієнт доволі молодий, усі його органи були здоровими, тому після констатації смерті головного мозку я мав розмову з його родичами. Я пояснив їм, що перспектив на виживання в їх близького немає, проте вони можуть погодитися на те, щоб його органи пересадили іншим людям, і що вони можуть врятувати кілька життів. Вони погодилися, — розповідає Олег Бороденко. 

За словами директорки лікарні імені Ющенка Софії Кучерук, до констатації смерті головного мозку пацієнта, розмов про донорство його органів вестися не може. У якому б стані пацієнт не надійшов до лікарні, першочергове завдання — врятувати його, а не потенційних реципієнтів. Лише потім можна говорити про донорство. 

— Багато родичів відмовляються давати дозвіл на трансплантацію органів: хтось не вірить, що людину не можна врятувати, а хтось просто не довіряє, — пояснює Софія Кучерук. — Коли дозвіл є, то відомості про пацієнта вносяться в реєстр, щоб визначити, чи підходять комусь його органи. Лише після цього спеціально навчені лікарі можуть їх вилучати. Схожу на нашу ситуацію можна зустріти не часто: у людини всі органи здорові, погодилися усі його родичі, знайшли чотирьох реципієнтів і усім їм успішно трансплантували нирки, печінку та серце. 



Софія Кучерук

Історія саме з останнім життєвоважливими органом викликала справжній резонанс у соціальних мережах та ЗМІ. Зі сторони це нагадувало голлівудську гостросюжетну стрічку: у вівторок, 28 вересня, майданчик перед вінницьким медичним коледжем ні з того ні з сього оточують поліцейські, невдовзі туди приземляється гелікоптер, а за кілька хвилин приїжджає швидка, звідки вибігає лікар з боксом, що в ньому «б'ється» серце людини, яка фізично вже померла. Лікар застрибує у вертоліт та рушає у невідомому присутнім напрямку. 

Насправді ж, приготування до забору органів почали вестися ще з понеділка 27 вересня, коли лікарі отримали дозвіл на трансплантацію. Реанімаційні заходи з підтримки життєдіяльності вінничанина продовжувалися. Разом із тим, три спеціально навчені бригади столичних медиків готувалися вирушати до Вінниці. 

Урологи з клініки «Охматдит» їхали за донорськими нирками для дівчаток 12 та 17 років. Хірурги з клініки «Оберіг» за печінкою для 17-річної пацієнтки, яка вже кілька тижнів знаходилася у критичному стані в реанімації. Лікарі Інституту серця на чолі з відомим кардіохірургом Борисом Тодуровим — за серцем. У цей же час рідні вінничанина прощалися з ним у реанімації. 

— Я не був тоді, коли вони заходили до пацієнта попрощатися, але знаю, що вони плакали. Вони востаннє бачили близьку людину живою, і розуміли це, — говорить Олег Бороденко. — Ані самостійного дихання, ані свідомості пацієнт не мав. З усіх важливих органів у нього працювало лише серце. Це сумна історія. Не лише для рідних, але й для лікарів, які пропустили історію крізь себе. 



Олег Бороденко

Вилучати органи розпочали о 10.22 ранком вівторка. Невдовзі нирки і печінку машиною із супроводом поліції транспортували у Київ. У випадку із серцем, від моменту вилучення у донора до моменту пересадки реціпієнтці лікарі мали лише 3,5 години. Тому бігом. Тому гелікоптер. 

Олег Бороденко розповів, що під час вилучення органів вінничанина, у столиці вже активно готували чотирьох дівчат. Коли до Києва доставили серце, пацієнтка лежала на операційному столі з відкритою грудною порожниною: «Можна було забирати її серце і починати трансплантацію донорського», — доповнює лікар. 

Невдовзі кардіохірург Борис Тодуров повідомить, що їм вдалося впоратися за 2 години та 20 хвилин. Операція пройшла успішно. Серце вінничанина забилося у грудях 12-річної дівчинки. Нирки та печінка також запрацювали. 



Фото з операції по пересадці серця

— На жаль, так щастить не всім тим, хто потребує трансплантації. В Україні донорів набагато менше за реципієнтів. У черзі на різні донорські органи стоїть близько п'яти тисяч українців, — продовжує директорка лікарні імені Ющенка Софія Кучерук. — Родичі цих пацієнтів молилися, щоб їх дітей було врятовано, і вони врятовані. Але попереду в них ще період приживлення, реабілітація.  

Втім, у Вінниці вже є чимало тих, хто власним прикладом доводить, що після трансплантації життя продовжується, що донорські органи приживаються і стають повноцінною частиною їх власного организму. Однією з таких є Катерина Кравець, яка понад чотири роки живе з серцем білоруса, який загинув в автокатастрофі. 

— В Україні тоді не проводили таких операцій, тому пересадку мені робили у Білорусі. Я була 147 у черзі на трансплантацію, мені говорили, що можуть не встигнути, у мене було мало часу. Давали максимум місяць. Я хотіла, щоб це все вже закінчилося, не хотіла більше мучитись, — розповідає Катерина Кравець. — Через те, що я мала пільги і не знайшлося білоруса, якому потрібно було серце із третьою позитивною групою крові, воно дісталося мені. Це — диво. Я би й сама хотіла стати доноркою крові, але не можу, адже я рецепієнтка.  



Катерина Кравець

Катерина говорить, що можливість проводити трансплантації органів всередині країни, є важливим кроком у розвитку вітчизняної медицини. На її думку, якби кілька років тому ця процедура була доступною в Україні, їй, як і багатьом іншим рецепієнтам, було б простіше знайти і пересадити донорські органи. Крім того, вартість операції була би набагато меншою. 

Операції з трансплантації у нашій країні стали реальністю з 2019-го, коли чинності набув закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині». Саме його положення регулюють трансплантацію органів від померлої людини. 

Наразі подібні операції активно проводять у Києві та Львові. Проте незабаром до цього переліку приєднається й Вінницька обласна клінічна лікарні імені Пирогова. У керівництві медзакладу говорять, що вже впритул підійшли до цього моменту.

— Спочатку це будуть нирки та серце, але згодом працюватимемо з усіма органами, — розповідає заступник директора з організації хірургічної допомоги лікарні імені Пирогова Ярослав Хребтій. — Перший час будемо працювати з підтримкою київських фахівців. Потім самостійно. Боюся наврочити, але, можливо, першу таку операцію проведемо до кінця цього року.

Читайте також:

«Велике серце для маленької дівчинки». Як донор з Вінниці врятував 12-річну Маргариту та ще три життя

Я розумію, що в мені б‘ється чуже серце, але я живу. Як це – бути «трансплантованим»

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.