«Я зробив те, що мав би зробити кожен чоловік». Незламний: втратив зір на війні, але каже, що щасливий

• У групу штурмовиків-нацгвардійців рашисти влучили протитанковою ракетою. Він дивом залишився живий.
• Коли запитують, як таке могло статися, емоційно відповідає: «Ми — безсмертні, нехай ворог про це знає!».
• Крім багатьох поранень, втратив зір, але зустрічається з людьми, допомагає дітям, створив благодійний фонд «Світло в тобі».
• Звідки черпає сили? Для чого йому годинник на руці, з яким не розлучається ніколи?
• Про це, а також про його крилаті фрази, які вражають оригінальністю, журналіст «20 хвилин» розмовляв з Віталієм Вересом. Все сказане вище — про нього.

З Віталієм Вересом розмовляли у п’ятницю 12 січня. Неспроста згадую про цей день. Спершу він повідомив, що зайнятий. Увечері сам перетелефонував.

— Ви перший із журналістів, з яким ділюся гарною новиною, — сказав Віталій. — Я зараз у Києві. Сьогодні зареєстрував благодійний фонд «Світло в тобі».

Каже, його фонд матиме одну особливість — він буде працювати, по-справжньому працювати.

— Невдовзі це відчують такі, як я, незрячі, бо вони потребують особливої допомоги, — говорить Віталій. — Якщо порівняти незрячих з людьми, які втратили руку, чи ногу, я їм співчуваю, бо це страшно, але… Зверніть увагу на сучасні технології. Вони дають можливість відновити рух на протезах. Ми ж знаємо, що люди навіть бігають на протезах, у нас служив хлопець з протезом руки, так він стріляти навчився. Чим далі, тим протези будуть ще більше досконалі. На жаль, жодна наука, жодні технології не можуть допомогти тим, хто втратив зір…

У квітні, 17 числа, Віталію Вересу буде 30. Але він раніше відзначатиме свій день народження.

— Для мене день народження існує уже в інший час,  — каже він. — 14 лютого 2023-го, коли я залишився живий. Це диво. На жаль, втратив зір, але живий.

Дружина з донькою опинилися на окупованій території

Про своє життя в новій реальності Верес записує короткі відео, виставляє їх в Інстаграмі. Перед розмовою з ним переглянув частину з них. Відчув, як він хоче достукатися до тих, у кого є більше можливостей, ніж у нього. Робить це емоційно, переконливо!

До глибини проймають його слова. Ось відео, де він у тренажерному залі тягає «залізо». Каже, робить це на сьомий день після операції. Зупиняється на хвилину перепочити і говорить: «Не відкладай нічого на понеділок, підніми свою ср..у з дивана і дій. Світ починається з тебе. Вибір за тобою: змінювати та робити його кращим, чи залишити таким, як є. Цінуй час!  Ти не можеш знати, коли він закінчиться…»

Ох, як промовисто звучать ці слова з його уст! Скільки емоцій в цей час у нього на обличчі!

 

 

 

 

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Допис, поширений Vitalii Veres (@vitalii_veres_)

Запам’ятав ще декілька влучних фраз, сказаних Віталієм. Далі повідомлю їх окремо. А поки що про те, як він жив до того, поки не опинився у світі темряви. Каже, що родом з Рівненщини, з містечка Дубровиця. До війни навчався, здобув вищу освіту, займався спортом, це видно по його фізичних даних, будові тіла. Любив подорожувати.

Але настало 24 лютого 2022-го і він добровольцем пішов у військкомат. Воював у штурмовому підрозділі Нацгвардії. Позивний у нього був такий, як і прізвище, — Верес.

«Я не жертва, ніби мені всі щось винні»

Дружина Віталія з Харківщини. Саме там її застав початок війни.

— Дружина з донечкою опинилися в окупації, — розповідає Віталій. — З ними не було жодного зв’язку. У знайомих побратимів розпитував, яка там ситуація. Вони мене заспокоювали. Але це мало втішало. Через деякий час їм вдалося вибратися звідти. Допомогли добрі люди. Стало легше на душі. Казали, що їх разом з іншими місцевими окупанти утримували у школі. На щастя, не били, не піддавали тортурам.

Бабуся дружини Віталія з Вінниччини. Разом з дочкою приїхала сюди. Тоді ще не знала, що мине час, і на лікування у Вінницю доправлять після поранення її чоловіка.

Нині вони у Вінниці. Каже, місто комфортне, зручне, якщо у тебе є очі. Для незрячих все так само, як і скрізь.

— На жаль, наші міста не пристосовані для таких, як я, — говорить Віталій.

14 лютого 2023-го для нього стало трагічним днем. У групу гвардійців, серед яких був Верес, росіяни влучили протитанковою ракетою. Сталося це у бою за Бахмут. Його доправили у Краматорськ, потім — Дніпро.

Два тижні перебував в реанімації у критичному стані. Опис переліку отриманих травм може зайняти немало місця. Спершу видалили праве око, ліве залишилося, але він нічого на нього не бачив. Мав надію на ізраїльських лікарів, їздив на консультацію у єврейську державу, але… Крім Дніпра, лікувався у Вінниці. Одесі.  

Реабілітацію проходив у нашому центрі  «Поділля» у Вінниці. Гарно відгукується про його працівників. Каже, вони молодці, багато уваги приділяють незрячим. Навчають орієнтуватися у просторі, користуватися білою тростиною. Як це відбувається, Верес показав на одному з відео, де він з допомогою тростини намацує перед собою тротуар. В іншому сюжеті на кухні, готує страву. І це не проста яєчня, чи смажена картопля. «Готую сьогодні чіскейк», —  каже він.

 

 

 

 

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Допис, поширений Vitalii Veres (@vitalii_veres_)

Уже знає у Вінниці знакові місця. Ось записав відео на Замковій горі, де майорить найбільший у місті прапор. У руках Віталія також прапор. Каже, його передали військові, які повернулися з Британії. Це знамено британських військових. Нагадує хлопцям, які передали прапор, щоб стримали слово: вони обіцяли приїхати до нього після Перемоги.

«Послухайте, як звучить Вінниця», — це вже його слова біля вежі на Європейській площі у той час, коли з годинника чути фрагмент «Щедрика».

— Я не виступаю жертвою, ніби мені всі щось винні, — каже Верес. — Не треба мені поступатися місцем у транспорті, я стояв раніше, коли їхав, і буду робити так надалі. Не треба мене жаліти. Я зробив те, що мав би зробити кожен чоловік — пішов захищати свою сім’ю, свою країну. Закликаю усіх дивитися, що роблять хлопці на фронті. Вони роблять неймовірну роботу. Нам треба ще так само робити всередині країни.

За три дні провів у школу Інтернет

Недавно Верес вітав свою донечку з днем народження. Вона вже доросла —дівчинці виповнилося 10 років. Тато знайшов для своєї кровинки дуже щемливі слова. Зізнається, що не менше любить чужих дітей.

— Дарувати любов та тепло нашим діткам — ось від чого я отримую задоволення, — розповідає Віталій. — Діти це найцінніше, що є у світі. Вони дивляться на світ із захопленням і цікавістю, і дають силу змінювати цей світ на краще. Від того, як ми виховаємо їх сьогодні, залежить, яким буде світ завтра.

Незадовго до дня Святого Миколая він дізнався, що волонтери збирають подарунки для діток зі спеціалізованої школи у селі Котюжани колишнього Мурованокуриловецького району. Вирішив долучитися.

— Я поїхав у село, зайшов у школу, познайомився з директором, вона сказала, що недавно заступила на посаду керівниці, — розповів журналісту Віталій. — Поцікавився, чого найбільше потребують ті, хто навчається у школі. Почув традиційне: солодощі, носочки, рукавички… Запитав, чи є в них телевізор. Виявилося, нема. А Інтернет?  Інтернет є, але дуже погано працює, тому жителі села переходять до іншого провайдера. Вони ж зробити цього не можуть, бо держава уже оплатила їм таку послугу.

Він зрозумів, що солодощі це добре, а Інтернет і телевізор ще краще.

— Через три дні після нашої розмови з директором у школі уже був Інтернет, — говорить Віталій. — Я підписав договір з представником провайдера про завершення роботи з підведенням до школи стаціонарного оптико-волоконного Інтернету, — Це обійшлося у 7,6 тисячі гривень. А телевізор привіз, коли вітав діток з Миколаєм.

Директор Котюжанської спеціалізованої школи для дітей з особливими потребами Леся Лаврик приємно вражена такою допомогою. Каже, телевізор коштує понад 17 тисяч гривень, та й Інтернет недешево, але пан Віталій про гроші навіть не згадував. «Бачили б ви, як він щиро, по-батьківськи, спілкувався з дітьми! Які у нас є неймовірні люди! Сам постраждав, а іншим допомагає».

«Робіть добро, це приємно», — одна з улюблених фраз Віталія Вереса.

Навіщо годинник на руці?

Інколи у своїх відеороликах видно, як Віталій подивляється на годинник. Запитую, чи не образиться, якщо поцікавлюся, для чого так робить?

— Я не з тих, хто ображається, — каже він. — Знаєте, я не втратив почуття гумору. Буває, під час якоїсь медичної процедури, у мене виривається: «Ой, болить, аж у очах потемніло!».

Є ще одна причина того, чому годинник у нього постійно на руці.

— Це єдине, що в мене залишилося після обстрілу нас у Бахмуті у той страшний день, — пояснює він. — Дорога і дуже пам’ятна для мене річ.  

Знімати ролики і викладати їх в Інтернет, спілкуватися з людьми, їздити на лікування, то в одне, то в інше місто, та навіть по місту — для цього йому потрібна підтримка. Запитую, хто з ним поруч весь цей час. До речі, на одному з відео почув, як до нього звертаються на ім’я Вітал?

— Вітал, так мене називають двоє людей, — розповідає співрозмовник. — Один з них давній друг. Конкретніше, брат моєї дружини. Він з дружиною мої найперші помічники.

 

 

 

 

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Допис, поширений Vitalii Veres (@vitalii_veres_)

Припини відкладати життя на потім, потім може не настати!

Цей чоловік справді незламний. Втратив очі, а каже, що щасливий.  

— Ти знаєш, я щасливий, — говорить він. — Хоч я не можу бачити цей світ, не можу добре чути цей світ (у нього пошкоджено слух – Авт.), але я можу відчувати цей світ, можу сидіти за одним столом з рідними… Я продовжую мріяти, йти вперед, жити.

У нього є мрія — зустріти світанок у Євпаторії. У нашій Євпаторії, уточнює він. Чому саме там? «Бо раніше ми там часто бували і мені там дуже подобається», — каже у відповідь і вірить, що так воно станеться після війни.

Прочитайте ще декілька висловів Вереса. Він експромтом «видав» їх під час спілкування з різними людьми або коли записував відеоролики. Ми зібрали їх разом.

• Війна — це найдурніший, ідіотський винахід людей, вона приносить смерть, страх, горе, руйнування.
• Я пішов на війну, щоб мої рідні не мали червоного паспорта.
• Цінуй час, який у тебе є, бо ти не можеш знати, коли він закінчиться.
• Непереможним для людей залишається лише час.
• Свобода у нас в крові.
• Цей світ дуже жорстокий, бути слабким у ньому — не найкращий вибір.
• Говорити вміють всі, діяти — не кожен.
• Світ починається з тебе. Вибір за тобою: залишати його таким, як він є, чи змінювати на краще.
• Війна не може бути на окремій території. Якщо вона заходить, це біда для всіх.
• У мене нема жодної вишиванки, Україна у моєму серці.
• Припини відкладати життя на потім, потім може не настати!
• Хто б що не казав, а життя прекрасне.

— Я найщасливіша людина на планеті Земля! — саме так написав Верес. — Я насолоджуюсь кожною секундою даного Богом мені дару життям. Я не сприймаю фрази на кшталт «треба навчитись жити по-новому» або «не опускати руки» і подібне. Без зору незручно. Крапка!

Втратив очі на війні, захищаючи нас

Віталій Верес втратив очі на війні, захищаючи нас. У кого є можливість, підтримаймо його. Тим більше, що частину коштів він витрачає на допомогу іншим, хоча сам не може заробляти.

Реквізити для допомоги: Моно банк: 5375 4141 3553 2926
Верес Віталій Іванович

ПриватБарнк: 4149 4378 7569 9124
Верес Іван Григорович (тато).
Закордонні перекази:
PayPal: [email protected]
 

Читайте також:

«Дмитро Рудь» — написали на автомобілі у пам'ять про побратима. Рік тому загинув розвідник-снайпер

Нагороду «Хрест Хоробрих» посмертно отримав Геннадій Панков, який разом з сином захищав Україну

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.