«Дмитро Рудь» — написали на автомобілі у пам'ять про побратима. Рік тому загинув розвідник-снайпер

Це останнє прижиттєве фото Дмитра Рудя з донечкою Аріною, 31 грудня 2022 року

• Сьогодні, 10 січня, рідні і побратими вшанували пам'ять відважного вінничанина Дмитра Рудя — рік тому у цей день він загинув на Донеччині.
• Журналіст «20 хвилин» розмовляв з дружиною Героя Наталією.

На річницю загибелі Дмитра приїжджали його побратими. Разом з рідними їздили на могилу. Воїна поховали у селі Мітлинці Гайсинського району, де він народився. Побували у місцевій школі. Поклали квіти до памятної дошки на фасаді навчального закладу.

Весь день згадували про Дмитра. У кожного про нього — свої спогади. Чи не найкраще знала його дружина. Надалі зрозумієте чому.

Було відчуття, що приїхав попрощатися

— Дмитро був хрещеним батьком для двох хлопчиків, — розповіла Наталія. — Спочатку його попросили бути хрещеним, коли він воював в АТО. Там познайомився з чоловіком з Погребища. Вдруге з таким само проханням звернувся ще один земляк з Луки-Мелешківської. Він не міг їм відмовити. В обох його похресників однакові імена. Назвали їх Іванами.

Батьки цих хлопчиків приїжджали пом’янути побратима. Одного з них вдалося дивом врятувати лікарям. Військовий дістав важке поранення  біля самого серця.

Дружина Дмитра вдячна тим, з ким служив її чоловік. Незважаючи на пекло, в якому вони перебувають, знаходять час зателефонувати. Підтримують згадкою про чоловіка. Запитують, чи потрібна допомога.

Найбільше враження справив один з телефонних дзвінків.

— Хлопці розповіли, що вони вирішили по-своєму зберегти пам'ять про Діму, — продовжує Наталія. — На дверцятах «Хаммера» написали його ім’я і прізвище.

Співрозмовниця каже, що на цьому автомобілі її чоловік разом з іншими розвідниками виїжджав на бойові завдання. Сумно згадувати, але саме в цьому автомобілі він загинув. На час обстрілу троє розвідників перебували у салоні машини. Загинув один — Дмитро Рудь.

З цією машиною у Наталії є ще один спогад.

В останній день 2022-го року чоловік приїжджав на ній у Вінницю. Перед тим машину ремонтували у Житомирі. 31 грудня Рудь повертався на ній у свій підрозділ на Донеччину.

Каже, Діма просив командира дозволити йому побути у ту новорічну ніч вдома, з батьками, донечкою, дружиною. Тим більше, що повертався у частину через Вінницю. Командир не дозволив. Наказав повертатися, бо ситуація така, що він повинен бути на фронті. Машину теж чекають.

— У той день, 31 грудня 2022-го, я залишила донечку у батьків, а сама пішла за покупками, — говорить Наталія. — Зателефонував Діма. Запитав, де я. Сказав, що заїде до батьків, просив підійти до них. Попередив, що в нього дуже обмаль часу. Він приїхав о 16-й годині. Затримався зовсім недовго. Це можна відстежити по фото на телефоні. Коли від’їжджав, взяв на руки донечку і сфотографувався на фоні машини. У  мене було таке відчуття, що він приїхав попрощатися з нами. Так воно й сталося. Та зустріч виявилася останньою. 10 січня 2023-го Діма загинув.

На строкову не взяли, то він підписав контракт

Наталія і Дмитро  добре знали одне одного. Їх також знали багато вінничан. Вони разом працювали у відділенні «Ощадбанку», що на вулиці Театральній, на перетині з нинішньою Магістратською. Закінчували один навчальний заклад — Вінницький аграрний університет.

— Якщо пригадуєте той час, коли в банках люди ставали у чергу, щоб заплатити комунальні, до нас мало не всі П’ятничани приходили, — згадує співрозмовниця. — Кожен день бачилися з Дімою. Розмовляли, розуміли одне одного. Одного разу він здивував мене. Каже, ходив у військкомат, щоб взяли на строкову службу. Було це у 2016 році. Йому на той час тільки виповнилося 20. Для мене це стало несподіванкою Але його не взяли. Сказали, йди працюй далі. А він розсердився і підписав контракт з одним з підрозділів 59-ї бригади.

Він взагалі приймав рішення швидко. Робив все швидко, не роздумуючи. Був веселим, енергійним. Допомогти комусь для нього було за щастя. Про нього Душа компанії — так казали про нього. У Дмитра очі світилися від радості, коли спілкувався з друзями.

Контракт підписав на три роки — 2016-2019-й  — з однією з частин 59-ї окремої мотопіхотної бригади. Служив навідником у мінометній батареї.

У 2017-му його відпустили на захист диплома в університеті. 9 червня він отримав диплом. У ті дні вони вирішили розписатися. Домовилися, що весілля відсвяткують після війни. Про це дізнався дідусь Дмитра. На той час він був фермером.

«Якщо, діти, ви вирішили бути разом, то без весілля не годиться», — сказав чоловік. Дідусь взяв на себе організацію торжества. 16 червня 2017-го Дмитро й Наталія стали на рушничок злагоди. Медового місяця у них не було. Приблизно через десять днів Дмитро повернувся на службу.

Через рік у них народилася донечка.

— Я у лікарні, а Діма у госпіталі, — згадує Наталія. — Його привезли на лікування після поранення. Моя мама посилала йому фотографію донечки. Це він хотів, щоб назвали Аріна. Коли запитувала, чому, говорив, що в когось з хлопців так назвали дитину. Йому сподобалося.

Чоловік, який побував на війні, не схожий на інших. Про це добре знають дружини фронтовиків.

Якось вночі вона прокинулася від того, що Дмитро щось говорив. Мороз по спині від почутих слів: «А ти чуєш, як на цвинтарі пахне земля?». Вони повертаються з боїв не тільки з фізичними травмами. Їх не покидають душевні болі.

Не чекав повістки, пішов добровольцем

По завершенні контракту Дмитро повернувся додому. Треба було продовжити справу діда-фермера. На жаль, той помер. При житті дідусь привчав внука до фермерських справ. Тепер мав сам вирішувати усі питання з обробітком землі, вирощуванням врожаю, фінансовими клопотами. Він весь поринув у роботу.

Але настало 24 лютого 2022 року.

— Я знала, що Діма піде знов на війну, говорить Наталія. — Розуміла, що його покличуть. Бо ж пройшов три роки в АТО, має досвід. Тішила себе думкою, що станеться це хоча б після весняної посівної. Але Діма зробив по-іншому. Попросив сестру, щоб забрала мене з дитиною в село. Сказав, що в нього багато справ. Я телефонувала йому у той перший день війни. Він щоразу відповідав, що зайнятий вирішенням справ по господарству. В той час проходив комісію у військкоматі. 26 лютого він уже поїхав на Миколаївський напрямок.

Дмитро з побратимами звільняв Херсон. Після того їх переправили на Донецький напрямок. Він не сприйняв місцевих. Бачив їх під час АТО. Казав, якщо мимо проїхав хтось на велосипеді, чекай обстрілу. Такі там люди. Не всі, звичайно. Але він ділився тим, з чим стикався особисто.

На Донеччині в одному з боїв Дмитра поранило. Гелікоптером доправили до Вінниці на лікування. Як тільки його стан став поліпшуватися, перервав лікування. Написав відмову і його виписали з лікарні.

На прохання дружини не робити цього, відповідав: «Ти не розумієш, там хлопцям важко, нема ким замінити, вони не сплять по декілька ночей, з ніг збиваються, а я в цей час вилежуюся тут…»

Кожного вечора перед сном Наталія з Аріною писали татові повідомлення, бажали тихої ночі. Вранці 10 січня 2023-го відправили ще одне повідомлення. Написали, що дуже люблять його і чекають вдома.

— Діма не прочитав цього повідомлення, — каже Наталія. — Це було видно на екрані.  У той день у Вінниці падав сніг. Ми з дитиною йшли на заняття танцями. Зробили фото і надіслали татові. Але він теж не побачив його. Діма  загинув приблизно о пів на першу дня… На той час йому було 26 років.

Висловлюємо щирі співчуття дружині, донечці, рідним Дмитра Рудя. За них, за усіх нас, він віддав своє молоде життя. Вічна пам'ять і вічна слава Герою!

Читайте також:

«Ці авто чекають на фронті, а їх ще треба ремонтувати». Допоможімо волонтерам!

Потрощені машини, рятувальники, поліція та медики: у Літині «лоб у лоб» зійшлися два авто

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.