«В’язні Джуринського гетто». Вчителька з Вінниччини зняла фільм, який покажуть в Ізраїлі

Віктор СКРИПНИК

Документальний фільм про гетто у Джурині зняли на основі спогадів очевидців тих страшних подій / Скрин з картини

Сьогодні, 27 січня, Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.
В Ізраїлі покажуть документальний фільм про в’язнів Джуринського гетто.
Журналіст «20 хвилин» спілкувався з авторкою фільму й автором перекладу тексту на іврит.

«Із пам’яті не стерти. В’язні Джуринського гетто» — так називається документальна стрічка, знята вчителькою ліцею села Хоменки Іванною Вальчишеною разом з членами військово-патріотичного гуртка «Хоробрі серця».

У роботі над фільмом допомагала вчителька української мови Марія Перепелюк.

Відео дня

Тема картини набуває ще більшої актуальності нині, коли у нас війна і знову, у під час Другої світової, страждають ні в чому невинні цивільні люди.

Картина отримала уже дві відзнаки на конкурсах. Спершу на обласному фестивалі відеоробіт «Моє Поділля», згодом на всеукраїнському «Моя Батьківщина — Україна». В обох випадках журі присудило стрічці перші місця. Було це восени і наприкінці 2022 року.

Текст фільму переклав на іврит ізраїльський журналіст Едвард Докс. До речі, він народився у Джурині.

«Називаю її джуринською Вікіпедією»

Картина відтворює одну з трагічних сторінок Джурина — у роки Другої світової гітлерівці створили на території тодішнього містечка гетто. У ньому у жахливих умовах утримували, крім місцевих, також євреїв з Буковини, Румунії. Від хвороб і голоду померли сотні людей від дітей — до старшого віку.

Авторка картини розшукала декого із в’язнів гетто. Їхні спогади можна побачити у фільмі.

Лідії Трактірщик було на той час 18 років. Вона народилася і росла у Румунії. У жовтня 1941-го гітлерівці зігнали євреїв з їхнього містечка на залізничну станцію. Там на них чекали вагони, в яких перевозили худобу. Без вікон, без вбиралень.

Жінка згадує, що вони їхали у переповненому вагоні три доби. Вона з братом і тато з мамою. Ні їжі, ні води їм не давали. Не всі витримали ту страшну поїзду. Декого дістали мертвим. Далі їх шлях лежав до селища Атаки на кордон з Могилевом-Подільським. Там уже побували гітлерівці і знищили місцевих євреїв. На деяких будинках залишилися написи на івриті «Помстіться за нас!».

Їм треба було переправитися на лівий український берег. Але міст через Дністер зруйнований. На пором набивалися сотні людей. У Могилеві-Подільському порадили їхати у Джурин. Там гетто охороняли румунські солдати. Вони не так жорстоко ставилися до в’язнів, як гітлерівські головорізи.

Зима 1941-го виявилася надзвичайно морозною. Родина пані Лідії вижила завдяки підтримці місцевих. Пізніше пані Лідія вийшла заміж за місцевого чоловіка і прожила у Джурині 40 років.

Потім емігрувала до Ізраїлю. У 2020-му жінки не стало, але її спогади залишилися.

У фільмі розповідають про ще одного в’язня гетто — Іллю Рудяка. Після війни він став письменником, драматургом, режисером, кіносценаристом.

Яків Хельмер, крім гетто, зазнав ув’язнення у гітлерівському концтаборі. Після війни описав пережите у книзі «Повість про пережите» (на російській мові).

Багато фактів повідала авторці фільму колишня мешканка їхнього селища Клара Лопата.

— Неспроста я називаю її жартома джуринська Вікіпедія, — каже Іванна Вальчишена. — Маю намір використати її спогади для зйомок ще однієї документальної картини про Джурин.

Чому саме ця тема?

Уперше про джуринське гетто пані Іванна дізналася від свого дідуся Володимира Гончарука. Було це ще у дитинстві. Каже, у кого в селі не запитай, мають щось згадати про єврейську громаду.

Бажання зняти фільм виникло після приїзду у Джурин іноземця з Нідерландів. Це був Кор Роос. Громадський діяч, письменник, дослідник єврейських гетто, він презентував у Джуринській школі свою книгу під назвою «Народжені страждати?».

Пані Іванні дісталася книга у подарунок від автора. Написане вразило до глибини душі. Автор розповів про гетто на території області. Дівчина шукала згадку про Джурин. Однак не знайшла. Про їхнє селище нічого не згадувалося.

— Саме тоді мені спало на думку дізнатися від очевидців, що саме відбувалося у нашому селі в роки війни, — говорить пані Іванна. — Я ж народилася у Джурині. Наш будинок був поруч з єврейськими будинками.

Авторка каже, що у неї було бажання відтворити одну важливу сторінку. Йдеться про взаєморозуміння між євреями й українцями у їхній громаді. Воно було у всі часи. Особливо проявилося під час війни.

У фільмі розповідається, як українці врятували двох маленьких дітей. До речі, з однією з врятованих дівчаток нащадки рятівників дотепер підтримують контакти. Хоча вона, уже літня жінка, давно проживає далеко за межами нашої держави.

Ось фрагмент з фільму порятунку 3-річної на той час дівчинки. Одна з місцевих жінок забрала дитину до себе. Однак єврейську дитину виказувало її кучері на голові.

У цей час відбувалася облава. Німецькі солдати могли у будь-який момент зупинитися біля будинку і забрати дитину. Кмітлива українка схопила до рук ножиці і стала швидко обрізати кучеряве волосся на голові у дитини. Маля пручалося, не хотіло, аби її стригли.

Тільки-но жінка встигла сховати зістрижене волосся, як на порозі з’явилися німецькі шоломи зі зброєю напоготові. Жінка пригорнула малих до себе обома руками.

Один з солдатів зупинив погляд на єврейській дівчинці. «Это кто?» — запитав господиню. Діти мої, відповіла та, міцніше пригортаючи малюків.

— Почему без волос? — уп’явся поглядом своїх очей окупант.

— Так воші замучили дитину, ось і змушена була обстригти, — відповіла жінка.

Якщо гітлерівці викривали українців, які рятували євреїв, розстрілювали й одних, і других.

Запитую авторку фільму, хто допомагав з монтажем зібраних матеріалів. Каже, сама все робила. Після роботи. Часто до пізньої ночі.

— Монтаж виконала на мобільному телефоні, — додає співрозмовниця.- Допомагали мої учні, учасниці згаданого гуртка "Хоробрі серця".

Покаже один з найбільших новинних сайтів

Ізраїльський журналіст Едвард Докс допоміг авторці картини із записом спогадів своєї бабусі Лідії Трактірщик.

Тепер вирішив поширити стрічку серед читачів в Ізраїлі. Для цього зробив переклад тексту на іврит.

— Це буде не весь фільм, а його короткі фрагменти, — розповів по телефону Едвард Докс. — Додав коментар до знятого матеріалу. Хочеться, аби тут, в Ізраїлі, більше знали про звірства німецьких нацистів.

За словами колеги, відеоматеріал про Джуринське гетто покажуть на одному з найбільших новинних сайтів Ізраїлю Ynet.