Олександр Перепелиця (крайній ліворуч) служив у 51-й бригаді. На війну пішов добровольцем у червні 2014-го. Батькам сказав, що їде на заробітки. Навіть рідний брат не знав, що він в АТО.

— Саша подзвонив 29 серпня 2014-го, — розповів його близький товариш Руслан. – Каже, нас тут залишилося сімнадцятеро. Якось маємо вибиратися, але як не знаю. На всіх один заряджений телефон.

Ще просив подивитися увечері новини. Каже, можливо, почуєш, що йде яка-небудь підмога, бо тут пекло. Після того я його більше не чув. Ми весь час його розшукували. Скрізь писали, їздили до ворожок. Нічого вони не знають, бо всі говорили, що живий.

Руслан каже, що в Ужгороді проживає побратим Перепелиці. той розповідав, як Саша врятував його від загибелі. Обіцяв приїхати провести його в останню путь. Була в нього дівчина. Казав, познайомився з нею під час підготовки чи то в Яворові на полігоні, чи в Рівному. Так хвалив її. Казав, хоч зараз одружився б! Якщо дочекається повернення, запропонує руку й серце. 

За словами Руслана, його друг Саша Перепелиця спочатку значився у списках полонених. Каже, бачив його спочатку під номером 800, потім 500, потім – 200. Вдома чекали, що обміняють. Мати здала зразки матеріалів на ДНК. Вони не підтвердилися. Це ще більше зміцнило віру, що син живий. Але час минав, а пошук не давав результатів. Тоді зразки на аналізи здав батько. На превеликий жаль, вони підтвердилися.

— Сашу ніхто не проводжав на війну, — розповіла редактор газети «Ямпільські вісті» Олена Скорупа. – Я була в той момент біля військкомату, готувала матеріал про добровольців. Перші проводи на фронт були дуже важкі. Люди плакали. Рідні не відпускали хлопців. А він один присів збоку. Підійшла до нього, познайомилася. Він не став нічого говорити. Жартома мовив, що йому не можна, бо язик болить. Насправді не хотів, щоб батьки дізналися, бо їм сказав, що їде на заробітки. Так мені школа стало тоді цього скромного хлопця. Недобрі передчуття закрадалися в серце. Відганяла їх. На жаль, сталося найстрашніше.

— Після ексгумації останки повезуть додому, — каже брат загиблого Ігор. – Коли вже приїдуть – будемо чекати до ночі. Ховати будемо наступного дня в суботу. З батьками про це я ще не говорив. Бо сьогодні, у вівторок, десь о 12-й мені подзвонили з Дніпра і повідомили, коли буде ексгумація.

Останній спочинок захисник країни знайде у рідному селі Біла, що неподалік від Ямполя.

Вічна пам'ять мужньому земляку-Герою!