Восьмеро воїнів на Алеї слави, семеро — у невідомості: у селі Сугаки вшанували тих, хто не повернувся з війни
- Алею Слави й Алею Надії відкрили у селі Сугаки за кошти односельців і благодійників.
- Місце шани і пам’яті землякам створили на майдані, де стоїть пам’ятник полеглим на фронтах Другої світової.
- Хто вони, Герої з невеликого села Могилів-Подільського району?
Наймолодшому з полеглих назавжди залишилося 26, найстаршому — 54. Ось їхні прізвища. Їх зачитували під час відкриття Алеї Слави. Вони звучали на майдані, де зібралися дорослі і діти. Прийшли люди старшого покоління. Навіть ті, хто під час руху спирається на ціпок. Стримуючи біль, прийшли вклонитися тим, хто віддав своє життя за кожного з нас.
Їх імена відгукуються болем у серцях земляків
«Роман Козюк, Анатолій Стецький, Володимир Колеснік, Олександр Гаврилюк, Олександр Фолюшняк, Віктор Пустовіт, Сергій Гоменюк, Сергій Вусатий», — ці імена болем відгукувалися у серцях присутніх. Їхні фото, збільшеного розміру, виставлені на Алеї Слави.
«Чекаємо, віримо, молимось», — ці три слова значаться на Алеї Надії. На ній семеро фотографій тих, хто значиться у списках зниклих безвісти. Їх щодня, щогодини, щохвилини чекають вдома. За них моляться. У їх повернення вірять.
Ігор Брунько перестав виходити на зв’язок у перший рік війни, в останній день грудня 2022-го його визнали зниклим безвісти. Звістки про Віталія Адріанова рідні чекають з 03.03.2023-го; Станіслава Гриньківа — з 24.10.2024; Івана Селіверстіва — з 22.02.2025; Ігоря Мельника — з 20.05.2025; Миколи Барчака — з 01.10.2025; Олександра Матоли — з 31.01.2026-го року. Ігорю Бруньку на час зникнення було 48, він найстарший з-поміж земляків, які зникли у вирі цієї страшної російсько-української війни. Станіславу Гриньку було 25, коли рідні перестали отримувати від нього звістки. Він наймолодший у селі серед тих, хто зник безвісти.
Створювати місце Пам’яті і Надії громада розпочала зі збору коштів. Староста громади Галина Кужиль звернулася до односельців з пропозицією до кожного жителя села зробити свій посильний фінансовий внесок у святу справу. Прізвища тих, хто вносив кошти, публікувала у групі «Сугаківська Самооборона». Від 200 гривень і до 3000 надали мешканці села. Дехто допомагав облаштовувати Алеї Слави і Надії своєю працею.
Підтримала сугаківчан Вендичанська селищна рада, яка переказала 25 тисяч гривень, благодійний фонд народного депутата України Геннадія Вацака допоміг бруківкою, якою вимостили площу. Владислав Пержар за власні кошти придбав і передав вісім дерев вічнозеленої туї. Допоміг також депутат облради Анатолій Крижанівський.
Про внесок кожного благодійника староста села інформувала у групі так само, як і про донати земляків.
«Ще чекаємо проплати від Вінницької промислової групи», — написала староста села. Названа структура орендує землі у Сугаках.
—Це місце, де більше хочеться мовчати. Це місце, де плаче душа. І це також місце сили, бо поки ми пам’ятаємо подвиг наших Героїв і шануємо пам’ять про них, ми — сильні. І від того — сильна Україна, — схвильовано говорила на відкритті Тетяна Фоменко, помічниця народного депутата України Геннадія Вацака.
Це дві алеї з різним змістом, але спільною історією — історією мужності, болю, пам’яті та надії. Пам’яті про тих, хто віддав життя за Україну, і віри в повернення тих, кого досі чекають. Бо поки чекають — не згасає надія, - заначила Тетяна Фоменко.
Світла пам’ять оборонцям із села Сугаки, які віддали свої життя за рідну землю на війні з російськими окупантами. Доземна подяка за наш захист. Щирі співчуття рідним Героїв. Сил і витримки сугаківчанам дочекатися найдорожчих людей, які нині значаться зниклими безвісти.
«Це людина з металу!»
Пропонуємо читачам ознайомитися з розповіддю про одного з оборонців країни з села Сугаки — Віталія Скрипника на позивний «Джокер».
У статті є посилання на відео його участі у боях.
«Це людина з металу», «Фантастична людина», «Кров закипає у жилах від його слів», «Кому, як не таким, як він, давати Героя України!». Наведені слова це відгуки про згаданого військового Віталія Скрипника. Такими ж сміливими і відважними були земляки Віталія, пам’ять про яких вшанували створенням Алеї Слави. Ще одна Алея Надії вселяє віру у серця тих, хто чекає своїх рідних зниклих безвісти на дорогах війни.
Вас може зацікавити:
Ціною життя зупинили танки на Київ: чому двічі відхиляли петиції на звання Героїв України?
«Він може осліпнути»: як у Крижополі ВЛК «вилікувала» очі мобілізованому
Дерева аж у вікна зазирають: чому парк Ющенка майже рік без господаря?
Подякуй журналісту гривнею
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google
