Ціною життя зупинили танки на Київ: чому двічі відхиляли петиції на звання Героїв України?
- Два сапери — 22-річний Захар Квасний та 37-річний Роман Шиманський —
- ціною власного життя зупинили рух танків на Київ.
- На другий день війни вони підірвали міст через річку Ірпінь, по якому мала пройти російська техніка до столиці.
- Чому подвиг молодих саперів тільки тепер відзначили найвищою нагородою держави?
Звання «Герой України» присвоєно лейтенанту Захару Квасному та молодшому сержанту Роману Шиманському. На жаль, посмертно. Указ про їх нагородження опубліковано 6 листопада 2026 року. Обидва військові служили у 70-у Центрі інженерного забезпечення ЗСУ. Цей підрозділ дислокується на території нашої області.
Вони служили разом і загинули разом. Сталося це 25 лютого 2026 року, на другий день повномасштабного вторгнення росіян на територію нашої держави. Як саме виконували бойове завдання сапери?
До столиці залишалося приблизно 10 кілометрів
Захар Квасний був командиром інженерно-саперного взводу, а Роман Шиманський — одним з найбільш досвідчених саперів цього ж взводу.
У перший день війни, 24 лютого 2022-го, їхній взвод вирушив з Вінниччини до Києва. Наступного дня перед ними поставили бойове завдання, надзвичайно важливе: замінувати і підірвати міст через річку Ірпінь. Міст знаходиться неподалік від Ірпеня, його називають романівський або гостомельський міст. Після цієї переправи відкривається дорога на Київ, звідти до околиць столиці приблизно 10 кілометрів.
Щоб зупинити наступ ворожої техніки, яка рвалася до нашої столиці, треба було позбавити росіян переправи. Сапери розуміли: техніка загальмує рух тільки тоді, коли міст злетить у повітря.
Спершу переправу замінували. Після того командир взводу запитав підлеглих: «Хто залишиться зі мною?». Для завершення операції йому потрібен був помічник. «Я залишаюся!», — відповів Шиманський. Він був найбільш досвідченим сапером у їхньому взводі. Шиманський уже виконував бойові завдання під час АТО. Розумів, що саме він має бути поруч з командиром на підривній станції. Решта саперів відійшла на безпечну відстань.
Квасний і Шиманський виконали завдання. Робили це під щільним вогнем ворога. У них не залишалося шансів врятуватися. Обидва загинули. Їхні тіла знайшли на початку березня.
На той час Шиманському було 37, а його командиру Квасному тільки 22!
Невдовзі виповниться п’ять років подвигу саперів. Їхні рідні створювали петицію на ім’я глави держави з проханням присвоїти Квасному і Шиманському найвищу нагороду — звання Героя України. Документ набрав понад 25 тисяч підписів, це навіть більше, ніж передбачено умовами. Але Героїв їм не дали. Указом президента їх нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Рідні загиблих саперів вдруге створила петицію. Їх знову підтримала необхідна для розгляду кількість людей, тобто понад 25 тисяч. Незважаючи на це, автори петицій отримали відмову. Їм пояснили, що воїни вже нагороджені, їх удостоїли ордена «За мужність» III ступеня (посмертно).
Чужі, незнайомі, але небайдужі люди, писали матері лейтенанта Захара Квасного пані Жанні та дружині Романа Шиманського пані Олені, що подвиг саперів — це рівень звання Героя України. Пояснювали, чому полеглі воїни заслуговують на Золоті Зірки Героїв, нехай і посмертно. Вони зірвали план стрімкого захоплення столиці ворогом, зупинили прорив російських спецпризначенців та інших структур, які везли з собою парадні однострої, аби пройтися в них по Хрещатику, дали можливість підрозділам ЗСУ знищувати російську техніку та піхоту, що вже заходила в Ірпінь. І зробили все це ціною власного життя.
Втім, рідні вичерпали свої можливості і вже змирилися з тим, що Захар і Роман є серед нагороджених орденом «За мужність». Подумки розмірковували: цей орден також висока нагорода.
І ось тепер, 6 листопада 2026-го, з’явився указ, яким двоє відважних саперів стали Героями України.
Як так сталося? Хто тепер подавав клопотання на нагородження?
Не дуже вірили у найвищу нагороду
Раніше на сайті «20 хвилин» розповідали про подвиг саперів Захара Квасного і Романа Шиманського. Коли журналіст дізнався про нагородження Захара і Романа Золотими Зірками Героїв України, зателефонував дружині Романа пані Олені. Жінка з двома синами проживає у Барській громаді. Роман похований у селі Міжлісся. Захар родом з Хмельниччини. Пані Олена підтримує стосунки з мамою Захара пані Жанною.
—Після двох петицій ми з Жанною не дуже вірили у найвищу нагороду, — каже пані Олена. — Але люди все-таки добилися того, чого нам не вдалося зробити.
Про указ президента пані Жанна дізналася від депутата Київської міськради Вадима Сторожука. Каже, це він зателефонував і повідомив про звання Героя Роману і Захару.
За словами співрозмовниці, це Вадим Сторожук і ще один депутат Київської міськради Андрій Задерейко підготували проект рішення про звернення до президента щодо присвоєння звання Героя України Роману і Захару.
—Я знала про це рішення, — каже співрозмовниця. Сторожук телефонував і розповідав, що депутати підтримали їх ініціативу. Проголосували за неї на сесії 26 березня 2026 року. Вони знали, що наші петиції відхилені. Тому вирішили порушити питання про присвоєння звання Героя України через звернення депутатів до президента.
Як каже пані Олена, депутат Сторожук один з тих, хто найбільше піклується про вирішення питання вшанування пам’яті її чоловіка і його командира Захара Квасного.
—Ми були в Ірпені, бачили той міст, який підірвали Роман і Захар, ходили на відновлений міст, — розповідає Олена Шиманська. — Разом з мамою Захара пані Жанною поклали квіти. Чоловік, який проходив, запитав, для чого ми це робимо. Він був здивований таким нашим діям. Якби була меморіальна дошка, тоді люди б не запитували. Мине ще трохи часу, і взагалі забудеться, що на цьому місці починався порятунок Києва, що цей міст став щитом для нашої столиці, що тут сапери зупинили росіян ціною життя. Вадим Сторожук говорив, що буде добиватися встановлення такої меморіальної таблиці на мосту. Присилав проект такої таблиці у декількох варіантах. Запитував нашу думку про форму меморіальної дошки. Ми висловили свою думку. Як буде далі, побачимо.
З відкритих джерел журналіст «20 хвилин» дізнався, що триває обговорення декількох проектів меморіалу пам’яті Героїв, захисників Києва, які зупинили росіян у районі романівського мосту біля Ірпеня. Остаточного рішення ще не ухвалили.
Раніше ми писали про саперів-Героїв - Захара Квасного і Романа Шиманського.
Що нині з мостом?
Уламки зруйнованого мосту можливо стануть частиною меморіального комплексу. Про таке читала моя співрозмовниця. Підірвану споруду не ремонтували. Дехто пропонує залишити її у такому вигляді, як є, щоб стала одним з елементів майбутнього меморіального комплексу. Зруйнований міст ще й рятував людей. У березні 2022-го під бетонними прольотами у переховувалися від російських обстрілів тисячі дорослих і дітей.
Поруч збудували новий міст. Будівельні роботи виконувала турецька компанія. Довжина нової переправи 115 метрів. На ній чотири смуги для руху транспорту (по дві у кожен бік). Міст об лаштований безпечними тротуарами, бар’єрним огородженням, є система водовідведення, а також встановлено нічні ліхтарі. Рух транспорту по новому мосту відкрили наприкінці 2023 року.
Не вистачає одного важливого елементу меморіальної згадки про події перших днів війни, коли тут загинули захисники Києва, серед яких були сапери Захар Квасний і Роман Шиманський.
Вічна пам’ять і вічна слава Героям! Доземна подяка за врятовану від ворога столицю. Тепер вони, два мужні сапери, як і Київ, є Героями: Київ місто-Герой, Захар Квасний і Роман Шиманський — Герої України.
Вас може зацікавити:
«Він може осліпнути»: як у Крижополі ВЛК «вилікувала» очі мобілізованому
Дерева аж у вікна зазирають: чому парк Ющенка майже рік без господаря?
Подякуй журналісту гривнею
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google
