Не поїхав на Олімпіаду, бо зламав руку: спогади відомого легкоатлета і його враження від Ігор у Парижі

• Сьогодні, 11 серпня, у Парижі відбудеться урочисте закриття Олімпіади-2024.
• Враженнями від XXXIII Літніх Ігор ділиться майстер спорту з легкої атлетики Микола Явтушенко.
• У липні 1980-го він першим приніс у Вінницю вогонь XXII  літньої Олімпіади. 
• Спогадами про ту подію і думками про нинішню Олімпіаду у Парижі спортсмен поділився з журналістом «20 хвилин».

Майстер спорту СРСР з бігу на 400 метрів, бронзовий призер Всесвітньої студентської олімпіади у Римі, триразовий чемпіон СРСР і шестиразовий України, його рекорд на 400-метровій дистанції тримався протягом 30 років (1973-2003 рр).  

Всі ці титули і досягнення належать Миколі Явтушенку, випускнику факультету фізвиховання Вінницького педінституту.  До речі, у 2000 році у його Альма-матер створили спортивний ліцей. Зробили це з ініціативи тодішнього ректора Никифора Шунди. Явтушенко очолював ліцей. Каже, у ньому підготували 24 майстри спорту. Через три роки ліцей перевели у педагогічне училище. Він дотепер там функціонує.

У рідному навчальному закладі Явтушенко працював також викладачем, був директором спортивного клубу. Після виходу на пенсію перейшов на роботу у ДСТ «Колос», де продовжує працювати нині. 

З Миколою Явтушенком розмовляли у день закриття Олімпіади у Парижі. 

Взяв відпустку, щоб дивитися змагання

— Я навіть взяв відпустку, щоб нічого не відволікало дивитися Олімпіаду у Парижі, — говорить відомий спортсмен. — Нинішня Олімпіада сподобалася деякими нешаблонними підходами. Наприклад, відкриття було незвичне. Такого раніше ніхто не робив. Усе відбувалося не на стадіоні, як зазвичай. Учасники пропливали на човнах по Сені. Їх могли бачити охочі. Навіть з вікон будинків чи балконів дехто спостерігав за тим, що відбувається. Або ще таке. Деякі змагання відбуваються безпосередньо у місті, наприклад, біля Ейфелової вежі. Це теж по-новому. Більше людей мали можливість стати свідками спортивних поєдинків. Мені такий підхід подобається. 

За словами співрозмовника, наші спортсмени виступили достойно. Якщо взяти до уваги ситуацію, в якій вони готувалися, до Олімпіади, то маємо пишатися досягнутими результатами.

Пан Микола згадує участь вінничанина Дмитра Даниленка. Команда байдарочників, в якій він виступав, виборола четверте місце. Прикро, що не дійшов до фіналу ще один вінничанин — Роман Кокошко, він виступав у штовханні ядра. До речі, торік Роман встановив рекорд України. 

Микола Явтушенко вважає безпідставними звинувачення на адресу олімпійців, які можна чути від декого або читати про це у соціальних мережах. Мовляв, тільки даремно кошти витратили. У Парижі неодноразово звучав Гімн України — і це завдяки нашим спортсменам. Сама участь в Олімпіаді додає авторитету держави. А перемоги — й поготів.

Україна у час війни випередила за кількістю медалей низку країн Європи. Хіба це не достойно поваги?  

Чому заклик зупинити війну не знайшов підтримки?

Напередодні Олімпіади у Парижі президент Франціє Еманюель Макрон звертався із закликом зупинити війну на час змагань. Нагадував відомі слова П'єра Кубертена «О спорт, ти — Мир!». Прикро, однак заклик керівника країни, яка приймала Олімпіаду, не знайшов підтримки.

Запитую Миколу Явтушенка, чому, на його думку, Міжнародний олімпійський комітет не дослухався до слів Макрона?

— Тому, що у МОК є корупція з російським слідом, — говорить пан Микола.— Росіяни взагалі хотіли зірвати проведення Олімпіади у Парижі. Вони витратили на це купу грошей і зусиль. Їм це не вдалося. Але без провокацій з їхнього боку все одно не обійшлося. Хоч як пильнували організатори змагань, а російський мішка все одно літав над Парижем. Принаймні бачив такий ролик в одній з соцмереж, як він літає біля Ейфелевої вежі...

Уточнимо, що символом московської олімпіади-1980 було зображення російського ведмедя. Тепер той символ злетів у повітря. Росіяни шукають будь-яку можливість, аби продемонструвати своє «вєлічіє». 

Моєму співрозмовнику незрозуміло, як МОК міг допустити до суддівства представників росії. Нагадаємо, що російським спортсменам заборонили брати участь у змаганнях. Причина — війна їхньої держави в Україні. А судді у деяких видах спорту оцінювали виступи олімпійців. Микола Явтушенко вважає це несправедливим. 

Комплект форми замовляли в Японії

Спогадом про роки спортивної молодості Миколи Явтушенка є нагороди. Вони виставлені на стенді на стіні у квартирі Явтушенка на Вишеньці. Там також зберігаються атрибути, що нагадують про Московську олімпіаду-80. Це — факел, спортивна майка і пов’язка. На них зображена символіка XXII Олімпійських ігор.

— У комплект входили ще кросівки, — каже Микола Явтушенко. — Вже зносив. У радянські часи кросівки були великим дефіцитом. Змагалися переважно у кедах. Для учасників естафети Олімпійського вогню замовили комплект спортивної форми у Японії. Все було дуже гарної якості.

Після Вінниці естафета пройшла територією Житомирської, Київської, Полтавської, Харківської областей. Далі вогонь запалили на території тодішньої Російської Федерації і донесли його до Москви.

З 19 липня по 3 серпня там відбувалися Олімпійські ігри. У Києві, Ленінграді і Мінську проходили футбольні турніри олімпійців, а в Талліні — парусна регата.

У Вінницю Олімпійський вогонь прибув 9 липня 1980-го у другій половині дня.

Передав естафету біля свого будинку

У кожного учасника естафети був свій факел. Ним він запалював вогонь від учасника попередньої дистанції і пробігав один кілометр відстані, де передавав вогонь, а не факел, наступному факелоносцю.

Микола Явтушенко прийняв естафету на в’їзді до Вінниці зі сторони Якушинець. Він став першим, хто приніс вогонь Олімпіади-80 у наше місто.

— При в'їзді у Вінницю, де нині Західний автовокзал, був пост ДАІ, — розповідає Микола Явтушенко. — Приблизно на тому місці я прийняв естафету і першим з усіх учасників заніс вогонь у Вінницю.

За словами співрозмовника, він пробіг відстань до місця, де на Космонавтів пам’ятник літаку. Там передав вогонь майстру спорту Ларисі Сатайкіній, вона представляла тодішній політехнічний інститут, нині це технічний університет.

Символічно, що естафету Явтушенко передавав біля того місця, де знаходиться будинок, в якому він проживає.

Кожного факелоносця супроводжували ще двоє учасників естафети. Вони бігли за крок позаду. Були одягнені в іншу форму, що відрізнялася від форми того, хто ніс вогонь.

Тиждень карантину в готелі «Південний Буг»

— Факел треба було нести  так, щоб рука, якою тримав його, перебувала на рівні голови, не вище і не нижче, — розповідає пан Микола. — І це ще не все. Всі троє учасників естафети мали бігти, як кажуть, нога в ногу. Таким вправам нас муштрували день у день протягом тижня.

Напередодні прибуття Олімпійського вогню до Вінниці всіх учасників естафети зібрали у готелі «Південний Буг». Загалом вогонь несли по території області 160 людей. Крім них, були ще запасні учасники. Вони мали замінити головного факелоносця на випадок непередбачених обставин.

— Ніхто не мав права за цей час відлучатися з готелю, — розповідає Явтушенко. — Додому на ніч нікого не відпускали. Все було під суворим контролем. По декілька разів на день відвозили на стадіон «Локомотив», де ми тренувалися у бігові. У готель до нас приходили якісь люди і застерігали від можливих провокацій.

Співрозмовник згадує, що у лісі вздовж Хмельницького шосе, де проходила естафета, виставили три ряди (!) охорони. Так тодішня влада і силові структури намагалася не допустити провокацій. Аби з лісу раптом хтось не вибіг і не перервав естафету. Позаду і попереду забігу проїжджали автомобілі з кедебістами і міліцією. Кожен метр був під контролем.

У Римі у місто дозволялося виходити утрьох

На той час Явтушенко уже не дивувався таким заходам. Він бував на міжнародних змаганнях. Перед поїздкою за кордон їх стільки інструктували кадебісти! У команді, що виїжджала на міжнародні змагання, кожен другий чи третій представляв не спортсменів, а працівників КДБ.

— Пригадую 1975 рік, перед поїздкою у Рим на Всесвітні студентські ігри, нам організували збори у Подольську під Москвою, — згадує Микола Явтушенко. — Після тренувань з командою зустрічалися кадебісти і розповідали, який поганий капіталізм, і як там гноблять людей. Давали інструктаж, як кожен зі спортсменів має поводитися у чужій країні. Застерігали від контактів з місцевими жителями.

Під  час приїзду у Рим у місто дозволялося виходити тільки по троє. Один з такої трійки мав бути представник КДБ. Спецслужби супроводжували усі поїздки за кордон.

— Коли нас запитували, чому саме по троє маємо йти у місто, відповідали так: раптом щось станеться, когось з вас схочуть заманити, чи забрати, то в такій ситуації один негайно спішить у готель повідомити про це керівнику групи, а другий супроводжує, щоб знати. Куди саме доставлять нашу людину, — каже Микола Явтушенко. — Нині це звучить смішно, але ж це правда, а не вигадка, таке з нами було.

Збірна студентів Союзу, в якій брав участь вінничанин Євтушенко, на Всесвітніх студентських іграх виборола бронзову медаль в естафеті 4х400 метрів.

Був кандидатом на Ігри в Монреалі

Микола Явтушенко виборов олімпійську ліцензію на поїздку на XXI літні Олімпійські ігри. Вони відбувалися у 1976 році в канадському Монреалі. На той час 23-річний легкоатлет входив до складу збірної команди Союзу, мав бронзову медаль Всесвітніх студентських Ігор.

— Поїхати на Олімпіаду завадив дурний випадок, — розповідає пан Микола. — Пішов з хлопцями грати у футбол. Там, де нині новий корпус педуніверситету, тоді був спортивний майданчик. На ньому ми постійно ганяли у футбол. Під час однієї гри зламав руку.

Як так сталося? Адже неодноразово падав під час гри. Але та футбольна гра стала дуже нещасливою для нього. Хтось з гравців команди суперника штовхнув у спину, причому добре штовхнув. Падіння закінчилося  переломом кістки на руці.

Хто зі спортсменів не мріє позмагатися на Олімпійських іграх? Навряд чи є такий. Мріяв про це і наш земляк. На жаль…

До речі, у педінститут він поступив у 1970 році. Закінчив — у 1976. На прохання уточнити, чи не помилився він датою, чоловік каже: «Ні, це не помилка». Пояснив, що в Союзі не було професійного спорту як такого. Щоб їздити на змагання, змушений був брати академвідпустки. Ось так і розтягнулося його навчання замість чотирьох на шість років. Студенти його факультету навчалися не п’ять, а чотири роки.

Всю ніч вогонь палав на «Локомотиві»

У день, 9 липня 1980-го, коли олімпійський вогонь доставили на стадіон «Локомотив», всі трибуни були переповнені.

— Потрапити не кожному вдалося, — говорить пан Микола. — Наприклад, моя дружина Антоніна, ми з нею навчалися на одному факультеті, не змогла цього зробити. Пропускали тільки по запрошеннях. А їх видавали за заздалегідь складеними списками. Кого і яким чином записували, мабуть, краще розпитати у тодішньої влади або у тих, хто все це охороняв.

На весь стадіон оголосили прізвище Миколи Явтушенка. При цьому зазначили, що саме він першим приніс у Вінницю вогонь Олімпіади-80.

Як пояснив співрозмовник, все відбувалося в дуже урочистій обстановці. У програмі були показові виступи спортсменів, підготовлена концертна програма. У великій чаші, встановленій на стадіоні, всю ніч горів вогонь.

Наступного дня 10 липня 1980, естафету продовжили. З Вінниці спортсмени  вирушили у напрямку Стрижавки, а далі несли факели до кордону Житомирської області.

Факелоносця не стало у символічний день

Ще одним учасником естафети був товариш Миколи Явтушенка Володимир Бродовський. Тоді йому було 25. Він ніс факел у селі Дяківці, що на кордоні з Хмельницькою областю. На жаль, чотири роки тому його серце зупинилося. Чоловік помер 10 липня 2020-го, тобто у той день, коли у Вінниці несли вогонь Олімпіади XXII.

Донька пана Володимира Тетяна розмістила напередодні на батьковій сторінці у ФБ фотографію того далекого дня. На ній батько з факелом у руці проходить дистанцію у Дяківцях.

— 40 років тому мій тато Володимир Бродовський ніс олімпійський вогонь по Вінницькій області, — написала пані Тетяна. — 2-й кілометр. В нашій сім’ї завжди згадуємо цю подію з особливою гордістю.

Згадку про той день поширив у Фейсбуці ще один учасник естафети — Анатолій Паламарчук:

— У 1980 році я, випускник Вінницького медичного інститут імені Пирогова, вранці 10 липня 1980 року на перехресті вулиць Київської і Чекістів (нині Чорновола) приймав естафету Олімпійського вогню від тодішнього ректора Вінницького педагогічного інституту Никифора Шунди. Ніс вогонь до перехрестя Київської і Гонти, де передав естафету Недибалюку Віктору.  

Анатолій Паламарчук поширив фрагмент відео про ту подію.

Відповідальним секретарем Олімпіади був наш земляк

Олександр Гресько відповідав за організацію Олімпіади у Москві. Він родом з Ямполя. Автор публікації у свій час зустрічався з Греськом, коли той приїздив у гості до мами на малу батьківщину. Багато часу Гресько працював у Москві в Центральному комітеті комсомолу.

Саме він прокладав маршрут проходження естафети Олімпійського вогню, брав участь у розробці символів Олімпіади, головним з них став ведмедик.

Пригадую, співрозмовник неабияк шкодував про те, що не вдалося вписати у маршрут свій рідний Ямпіль.

— Якби у місті був міст через Дністер, повірте, Ямпіль приймав би естафету, — пригадую слова пана Олександра, а так…

Гресько товаришував з нашим Григорієм Буртяком. Григорій Якович брав участь в урочистостях з нагоди закриття Олімпіади. На жаль, його уже нема серед нас.

До речі, Гресько причетний до ще однієї події. Він навчив москвичів, як кажуть, грати у «Спортлото», Саме наш земляк запровадив цю гру спочатку в Москві, а потім вона знайшла поширення на теренах Союзу.

Десятки країн бойкотували змагання

Оліміпіада-80 відома ще й тим, що у ній відмовилися брати участь десятки розвинутих країн. Найбільша серед них — США. Вони не прислали своїх спортсменів через те, що за рік до Олімпіади СРСР ввів свої війська на територію Афганістану.

Ціла низка країн закликала міжнародний Олімпійський комітет відібрати право в СРСР на проведення Ігор. Адже вони є символом Миру на землі. Однак МОК не змінив свого рішення.

Першими бойкотували Олімпіаду американці, слідом за ними зробили це багато інших країн. Участь у змаганнях брали переважно тодішні країни соціалістичного табору.

Читайте також:

Олімпійська гордість: де тепер і чим займається вінничанка Наталія Добринська

Українські веслувальники у півфіналі Олімпійських ігор. Серед них — вінничанин

Двоє вінничан боротимуться за медалі Олімпіади. Хто прагне здобути золото?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.