Він запалював «Зорі над Бугом». Світлої пам’яті Анатолія Левицького
- Сьогодні, 9 червня, о 13-й годині у «Плеяді» прощатимуться з Анатолієм Левицьким.
- Друкуємо декілька спогадів про Людину, яка упродовж всього життя дарувала вінничанам радість на посаді керівника закладів культури.
До редакції «20 хвилин»/RIA звернулися наші читачі з проханням
розповісти про Анатолія Левицького. Згадати, яким він був і що зробив для вінничан і нашого міста. Його знали і знають багато людей. І кожен з них міг би доповнити цю розповідь своїми спогадами.
«Не віриться, що цієї талановитої, доброї, ширшої людини більше не має з нами, — написав голова облради В’ячеслав Соколовий. — Але світла пам'ять про Анатолія Івановича залишиться назавжди. Мої співчуття родині Левицьких, усім його близьким та друзям. Сумую разом з вами».
Левицький у 27 років став директором обласної філармонії і на цій посаді завершив свою роботу і земний шлях. Щоправда, у цьому проміжку була робота на інших посадах керівника управління культури міста й області. Починав роботу у Бару в музичній школі після Вінницького музичного училища, служив в армії, грав в оркестрі нашого Будинку офіцерів…
Його знають як автора багатьох мистецьких проектів, таких як «Зорі над Бугом», музичного фестивалю Петра Чайковського і Надії фон Мек. Він створив популярний колектив — ансамбль «Поділля».
Без перебільшення, Левицького знали у різних куточках колишнього Союзу. Насамперед завдяки його щирості і комунікабельності.
Під час розмов він не приховував, що йому часто таланило. Бувало, удача допомагала вирішувати непрості питання. Однак вона відвернулася в одному випадку. Всі його зусилля не дали результату, коли намагався врятувати орган у Соборі. Унікальний музичний інструмент знищили. Це той епізод у його житті, який ятрив душу Левицькому до останніх днів.
«Зірки» збирали над Бугом
Автор цієї публікації також був особисто знайомим з Анатолієм Івановичем.
Він неодноразово згадував, як став директором обласної філармонії. На той час йому виповнилося 27 років. Тоді йому сказали: «А ти знаєш, що тобі найменше років у порівнянні з іншими директорами філармоній? Не тільки в Україні! Молодшого на такій посаді не знайти в усьому Союзі».
Насправді то була непроста посада. Чому? Це тема для окремої розмови. Зараз хочеться згадати про фестиваль «Зорі над Бугом». Це була ідея Левицького — запросити до нашого міста артистів з різних куточків тодішньої країни. Задум гарний, але як це зробити? Хто із знаменитостей погодиться їхати у провінційну Вінницю? Ці питання йому задавали у Вінниці ті, кому пропонував проект.
У Москві йому сказали, як відрубали: «Це нереально».
Для когось нереально, а Левицький зробив!
Восени 1978-го над Бугом зібрали таку плеяду «зірок», яких раніше вінничани бачили тільки на екранах телевізорів і кінотеатрів. Гості виступали не лише у Вінниці. Їх зустрічали у багатьох районах області. Концерти відбувалися здебільшого на стадіонах, де могли зібратися найбільше людей. Втім, бувало, зустрічі організовували навіть у трудових колективах.
Після того «Зорі над Бугом» світили нам ще дев’ять років поспіль! Протягом такого часу Левицькому вдавалося збирати «зіркових» виконавців естради і артистів кіно.
Якось Анатолій Іванович дістав старий блокнот. Там були номера телефонів. Прізвища вражали! Серед них народні і заслужені артисти з Москви, Києва, інших міст.
—Що цікаво, всі вони відповідали на мої дзвінки, — говорив з усмішкою на обличчі пан Анатолій.
«Ми зустрілися у Чорнобилі»
Володимир Мельник нині очолює асоціацію жертв Чорнобильської катастрофи. Після аварії на атомній станції його, партійного працівника, відрядили з Вінниці до Чорнобиля виконувати обов’язки замполіта роти однієї з військових частин.
Там і познайомився з Анатолієм Левицьким.
Співрозмовник згадує про приїзд артистів нашої обласної філармонії до ліквідаторів аварії.
—Це була відрада, моральна підтримка, розрядка для тих, хто працював на ліквідації наслідків атомної катастрофи, — говорить Мельник. — Щоб там хто не говорив, але такі виступи гарно сприймалися ліквідаторами.
За словами пана Володимира, він один з тих, хто у 1991 році разом з іншими створював громадську організацію чорнобильців.
—Мені приємно нині згадати, що наша організація робила подання на міську владу на нагородження Анатолія Левицького Грамотою, — згадує Володимир Мельник. — Як зараз бачу, як він отримує її з рук заступниці міського голови Галини Якубович.
Замість медичного поступив у музичне
Приблизно чотири десятиліття минуло відтоді, як Володимир Вайсман уперше зустрівся з Анатолієм Левицьким. Каже, спершу познайомився з батьком Анатолія — Іваном Романовичем.
—Левицькі з села Безводне, а я з Дзигівки, наші села у межу одне з одним, — розповідає Володимир Вайсман. —Батько Анатолія працював бригадиром тракторної бригади. Ми з ним по роботі познайомилися.
Нагадаю, Вайсман очолював колектив міжколгоспного птахооб’єднання у Дзигівці, пізніше працював головою колгоспу у селі Клембівка. Останніх 25 років у Вінниці, де найбільше здружилися із земляком. Товаришували сім’ями.
Співрозмовник уточнює, що Левицький був старший від нього на чотири роки. «Хоча, це як рахувати», — зауважує Вайсман.
За його словами, Левицький народився 22 грудня 1946 року, а в документах записали 16 січня 1947-го. «Так його мама захотіла», — згадує співрозмовник.
Учні з Безводного після восьми класів ходили у Дзигівку продовжити навчання у середній школі. Анатолій Левицький обрав інший шлях. Після «восьмирічки» батько відвіз його у Вінницю. Вдома вирішили, що Толя буде навчатися у медичному училищі. Опанує спеціальність зубного техніка. До його захоплення грати на трубі ставилися несерйозно. Хоча він ще школярам виступав у духовому оркестрі, грав на весіллях, на похоронах.
Батько залишив сина у Вінниці,щоб той складав вступні іспити, а сам поїхав додому.
Через дорогу від медичного — музичне училище. Звуки музики, які долинали звідти, не давали спокою молодому хлопцю. Він наважився забрати документи з медичного і занести у музичне.
—Ось так мій земляк вирішив для себе самостійно свою подальшу долю, — говорить Володимир Вайсман.
«20 хвилин»/ RIA приєднується до слів співчуття наших співрозмовників рідним, близьким, колегам Анатолія Івановича Левицького.
Вічна пам'ять щирій людині, про яку згадується з любов’ю і щирістю.
Читайте також:
На три фронти працює «Солдатська куховарня». Як вчитель став волонтером і отримав в оренду цех
Масований удар: в Умані та під Житомиром пролунали вибухи. Є жертви та постраждалі
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
