«Він відчував, що з цього бою не вернеться». Вінниця попрощалася з Героєм Сергієм Бондарчуком

Лариса ОЛІЙНИК

На Курщині загинув 46-річний військовий Сергій Бондарчук. Сьогодні, 7 лютого, Вінниця провела бійця ППО останнім земним шляхом.

Букети живих квітів встелили холодний асфальт на Левка Лук'яненка, сотня заплаканих людей стоїть біля труни під жовто-блакитним стягом, а через мереживо видніється понівечене обличчя молодого захисника…

Ще на минулих вихідних боєць ППО Сергій Бондарчук був у рідній Вінниці, зустрічався з сусідами і друзями, а сьогодні Герой повернувся до рідної домівки на щиті. Воїну навічно 46 років.

Відео дня

Народився Сергій 8 жовтня 1978 року. Після закінчення школи №12 пройшов армійську службу у десантних військах, що загартувало його характер, навчило дисципліни та відповідальності, кажуть рідні.

— Це позначилось на всіх його подальших вчинках. Він був дуже принциповим чоловіком зі сталевим стрижнем. Не дозволяв собі слабкодухості та завжди підтримував інших, — розповіла донька полеглого воїна Вероніка. — За це батька поважали як у цивільному житті, так і у війську. Бути його другом — мали за честь. Я ж безмежно пишаюся з того, що є його донькою.

Сергій Бондарчук зростав без батька, 20 років тому від онкозахворювання померла мати.

Вінничанин пішов боронити рідну Україну в перші дні повномасштабного російського вторгнення. Служив у військах протиповітряної оборони. Тривалий час боронив небо над Вінницею та Хмельниччиною.

За сумлінність та мужність, проявлені на війні, Сергій Бондарчук був відзначений низкою нагород, серед яких нагрудний знак Головнокомандувача «Золотий хрест» та медаль «Залізний хрест».

Останнім часом боєць служив на Сумщині, а потім його, разом з бригадою штурмовиків, направили на землю окупантів.

Загинув Сергій Бондарчук при виконанні бойового завдання на Курському напрямку. За словами побратимів, на захисників ворог на безпілотнику скинув вибуховий пристрій.

Сусіди, друзі і побратими досі перебувають в шоці, адже днями Сергій був вдома. Через сльози їм було важкого говорити.

— На вихідних приїздив, ми його бачили, спілкувалися, — кажуть сусіди. — Але знав, що ця його дорога на нуль — буде дорогою в один кінець, так і казав... Шкода, він був дуже доброю людиною...

— Він був прекрасною людиною, мужнім, з великим серцем. Свою справу знав, отримав заслужені нагороди від Головнокомандуючого, — розповів побратим. — А ще був дуже щедрим. Останні копійки витягне з кишені і віддасть, якщо попросять. Я не можу повірити, дуже важко...

— Тут він служив в ППО, а як потрапив на схід — став штурмовиком, — кажуть друзі.— Ще 3 лютого нам дзвонив, казав, що йде на завдання. Це був його перший і останній бій на Курщині. Він і відчував, що з цього бою не вернеться, але попросив побратимів, щоб попрали його одяг...