Відучилися... Яким був карантинно-воєнний навчальний рік 2021-2022

• Готуючи цю статтю, я переговорила з багатьма матусями, і довго ніхто не міг згадати, як наші діти перестали відвідувати школи та садочки. 
• Чи був на час, коли почалась війна, карантин і навчання онлайн? 
• Як оголосили про те, що всім потрібно залишитись вдома, бо війна?
• Але потім згадалося, як ми розпочали 2022 рік. Нервово.

Такими заголовками рясніли усі місцеві видання на початку цього року:

• «У Вінниці надійшло повідомлення про замінування кількох шкіл»
• «Перевірили 28 шкіл та 10 садочків. Замінування навчальних закладів»
• «У Вінниці замінували усі навчальні заклади і Мегамолл»…

Таким був весь січень і лютий. Дітей та дорослих постійно евакуювали, з приміщень. Проводились навчання педагогів і працівників інших закладів для відпрацювання навичок. Ми наче готувались, що ось-ось настане потреба, не вмикаючи паніки, коли вмикається повітряна тривога — покидати небезпечне приміщення, спускатись в укриття, ховатись.

Так, наші діти ходили до школи. Ще 23 лютого вони були на уроках, а 24 лютого вже ніхто нікуди не пішов. Але знову згадалась історія «про саму нелюбиму дитину Вінниці», над якою ми з коліжанками сміялись свого часу. Ну, тому що не було тоді усвідомлення, що все це насправді, і що до нас прийшла війна.

Історія про одну дитину в школі

Ранок 24 лютого, у Вінниці чутки про бомбардування півдня, сходу і Києва. Купа автівок на заправці і кілометрові черги на виїзд з міста. Звісно, дітей в школу і садочки ніхто не повів, бо невідомо що і як. Але в одну школу міста (не будемо називати яку) на перший урок без запізнення прийшла одна дитина. Єдина на всю школу. Її не відпустили додому (бо на час навчання школа несе відповідальність за кожного учня), дитина так і просиділа до кінця навчального дня, разом з чи то вчителем, чи то зі сторожем.

До речі, знову ж таки не будемо називати школи, але в деяких батьківських чатах до самого вечора, батьки так і не отримали відповіді на запитання — «чи буде навчання?», «чи вести дітей до школи?», «чи справді війна?».

Наші діти, і ми батьки, з 24 лютого до 14 березня не знали чи буде взагалі працювати хоч якийсь освітній процес. Не важливо онлайн, офлайн…. Ми 19 днів відчували не те що тривожну паузу, здавалось, що була крапка.

Яким був рік навчальний

Мій молодший син Кіріл, сьогодні закінчив третій клас. Сьогодні в нього був останній дзвоник онлайн, як і у кожної дитини міста. Але він Zoom навіть не відкривав. Каже, його це бісить. Каже йому набридли онлайн уроки, він хоче до школи, до друзів, бо там в нього є Саша, є Ярік, є Льоха, є Яким…. і він навіть готовий вчитися на відмінно, але за партою і біля дошки.

Для його вчительки Анни Караульної, наступного року це буде перший випуск (4-й клас). І всі батьки, і всі діти дуже сподіваються, що останній дзвоник початкової школи пройде, як завжди, на подвір’ї школи-гімназії «Дельфін».

— Цей навчальний рік, розділився для мене на два життя, на те, що вже не повернути, і те, якого потрібно вчитись. Особливо це відчувають ті, хто був у від’їзді. Минуле ніби стоїть на паузі, але тут життя триває, і воно може бути хорошим, якщо бути вдячним і робити справу відповідально, — говорить Анна Караульна. — А от діти сприймають сьогодення дещо по-іншому, здається менше бояться. Проте ми маємо не забувати, що якби не наші відважні солдати, то ми не почували б себе так в наших містах, де не точаться активні бойові дії.

— А щодо онлайн навчання, ми звикли працювати у такому режимі ще до великого локдауна практикували, тому це допомагає працювати на всі сили, як батькам, так і дітям. Я намагалась збагатити кругозір дітей усякими шляхами, підтримувати друзів вчителів. Якби війна почалась раніше, то вражень було б менше, а так ми переробили дуже багато справ, — говорить вчителька.

Наприкінці навчального року Анна Караульна написала на електронну пошту батьків кожного учня, і побажання, і підтримку, і надію. А для усіх вінницьких батьків і дітей наша вчителька написала наступне:

«Людині властиво забувати дуже багато хорошого. Але зупиніться, згадайте — і це допоможе вам рухатись далі. Добро завжди перемагає зло, а світло темряву. На все свій час! Його не повернеш, але і не підженеш, тому будьмо терплячими і з вдячністю зустрічаймо новий день. Також не забувайте про відпочинок, бо цього ніщо не замінить».

Випускний не для всіх

Ірина Кумар, мама випускниці 24-ї гімназії. Її донька Анжела закінчила 9-й клас. Діти записали зворушливе відео танцю до останнього дзвоника. Правда танцюють там лише восьмеро випускників — решта через війну не змогли.

— Випускники не всі, на жаль багато дітей через війну вимушені були роз'їхатись хто в іншу країну, хто на інший континент, а хтось подалі з міста… тому, на жаль, не вдалося підготувати танець усім класом, як планувалося, — розповідає Ірина Кумар. — Всі звичайно дуже засмучені, тому що це — перший випуск у нашій гімназії з її відкриття і 9-й клас останній у цій школі через майбутню реформу (школи мають розділити: на початкову, середню та старшу, а гімназія немає поки акредитації ІІІ-го ступеня).

Тому за словами вінничанки, в такому складі і такого свята більше не буде. І це дуже боляче бачити. Боляче, що наші діти вимушені визначні події свого життя проводити під виття сирен і онлайн.

— Дуже шкода дітей, то ковід їх тримав дома, тепер війна. Найкращі роки юності проводять не так, як повинні були. На жаль. Але нехай це буде найбільше горе, яке вони пережили у своєму житті, — говорить Ірина. — Дякувати богу і нашим ЗСУ, ми можемо хоча б так провести цей останній дзвоник, на відміну від інших діток, які взагалі залишились без дому.

Людині потрібна людина

Для мого середнього сина, і одночасно студента технічного коледжу Нікіти Рябоконя, цей навчальний рік, теж видався не таким, як він очікував.

— Після дев’ятого класу я вирішив, що коледж — то круто, дякую американським фільмам про підлітків, і вступив до вінницького технічного коледжу, — розповідає хлопець. — Сподівався на нові знайомства, нові обличчя і інший рівень спілкування. Але не пройшло і два місяці, як почався карантин. Він перевів нас усіх на онлайн навчання. І це було, ну зовсім не так круто і легко, як, наприклад, вважали наші вчителі. Тому що навчатись поруч з ліжком — то не найпродуктивніша річ у світі. Хоча ми звикли, і навіть зуміли побачити в цьому позитивні моменти, але спілкування з одногрупниками на карантині обмежувалося лише парами. Ми всі відвикли одне від одного, і не встигнувши стати рідними, стали ще більше чужими. Але потім почалась війна, і напевне в свідомості кожного щось переклацнуло. Зараз ми чи не найдорожчі люди один одному. Кожна наша зустріч онлайн розпочинається з вітань і фраз на зразок: «я вас всіх люблю, я вас всіх обіймаю». І це щиро, від усього серця. Незважаючи на онлайн навчання, ми стали бачитись в реальному житті, проводити час, спілкуватись і відчувати наскільки людині потрібна людина.

Навчання за кордоном

Оленка Піскунічева, донька моєї коліжанки. Вже майже три місяці за кордоном. Виїхала разом з рідною тіткою і її дітьми. Сьогодні в Оленки був останній дзвоник в ліцеї, звісно, онлайн. Дитина наплакалась. Але відписала, як в неї справи, як її навчальний рік закінчився.

— Ми приїхали в Німеччину 9 березня, спочатку жили в селі і я майже два місяці відвідувала уроки онлайн у своєму вінницькому ліцеї, — розповідає 11-класниця Олена. — З першого травня живемо у місті, отримали офіційну реєстрацію. І ми з сестрою змушені відвідувати місцеву гімназію. Маємо перебувати там з восьмої ранку до 13.00. Хоча відвідуємо тільки уроки німецької і англійської мов. Весь інший час сидимо в бібліотеці, кожен займається своїми справами. Я дуже сумую за своїми вінницькими друзями. Третього червня у нас був онлайн останній дзвінок, після нього — виховна година, згадували шкільні роки. Шкода, що ми так мало часу проводили разом. У 9 класі — карантин. 10 клас — теж здебільшого онлайн навчання. В 11… У нас в ліцеї дуже багато гарних традицій одинадцятикласників. Але нам не судилося. Дуже сподіваюся, що нам всім вдасться зібратися на випускний. 

Садочки вже працюють

Вікторія Андросова, як тільки знову з’явилася можливість — віддала сина Марка, якому 2 роки і 10 місяців, до садочка.

— Звичайно, трохи було тривожно. (Бо ці йо***ні рашисти пуляють свої смердючі ракети), — говорить вінничанка. — Але треба працювати і заробляти гроші. А малюку дома нудно, у садочку дітки та різні цікаві заходи. Заспокоювало те, що вихователі під час повітряної тривоги спускаються з дітками у безпечне місце та перечікують там. Навіть якщо тривога лунає під час тихої години. І я розумію, що моя дитина у безпеці.

Ми все одно переможемо

Наостанок подивимося, що кажуть цифри навчального року 2021-2022.

За повідомленням департаменту освіти, цьогоріч свято останнього дзвоника, як і навчання впродовж останніх місяців, провели в дистанційному форматі. А ще підвели ось такі підсумки:

• 3849 дев’ятикласників отримали базову загальну середню освіту; (в тому числі 74 внутрішні переселенці),
• з них 371 (10%) отримали свідоцтво з відзнакою; (в тому числі 4 учні з числа внутрішньо переміщених осіб).
• 1919 випускників 11-х класів здобуди повну загальну середню освіту; (з них 48 внутрішньо переміщених осіб).
• 197 (10%) випускників нагороджені золотою медаллю за високі досягнення у навчанні; (з них — 2 внутрішньо переміщені особи)
• 67 (4%) випускників отримають срібну медаль; (в тому числі 4 внутрішньо переміщені особи)
• 777 учнів стали переможцями ІІ (міського) етапу Всеукраїнських учнівських предметних олімпіад
• 164 учні закладів загальної середньої освіти посіли призові місця в ІІІ (обласному) етапі Всеукраїнських предметних олімпіад; (31 — перше місце, 46 — других, 87 — третіх).
• 76 учнів стали переможцями II обласного етапу Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт МАН України у 2022 році; (16 — перших місць, 24 — других, 36 — третіх).

Читайте також:

Освітяни — герої тилу. Розповідаємо про вінницьких педагогів, які займаються волонтерством

Призери олімпіад та медалісти. Як вінницькі школярі закінчили навчальний рік

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.