У Тульчині тисячі євреїв стали жертвами нацистської політики. Трагічна історія, яку варто пам'ятати

У Тульчині тисячі євреїв стали жертвами нацистської політики. Трагічна історія, яку варто пам'ятати
  • 27 січня — День памʼяті жертв Голокосту. Торкнулась трагедія і міста Тульчин. Там тисячі євреїв стали жертвами нацистської політики, що передбачала знищення народів і груп, які нацисти вважали загрозою або неповноцінними..

«Голокост, який призвів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, завжди слугуватиме всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…» — таке формулювання містить резолюція Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 2005 року, якою запроваджено памʼятну дату.

27 січня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили один із найбільших нацистських таборів смерті — Аушвіц-Біркенау.

Відео дня

Врятувалося не більше 500 людей

В 1939 році в Тульчині проживало 5607 євреїв (41%), в селах району — 180. 23 липня 1941 року німці ввійшли в Тульчин, а за ними румуни, угорці, словаки. Місто опинилося в румунській зоні окупації (Трансністрії). На українських землях, що увійшли в склад Трансністрії, румунська окупаційна влада створила протягом 1941 р. власні гетто і табори праці.

З міста тоді встигли евакуюватись не більше 500 людей. Зігнаних євреїв у кварталі Капцанівка (сучасної першої школи і автовокзалу) реєстрували і зобов'язували носити на одязі жовту зірку.

7 грудня 1941 році окупанти наказали євреям, зібратись в єврейській школі. Лікар Білецький робив «прививки від тифу» у місцевій бані з метою підвищення смертності. В Тульчинському гетто (на вул. Володарського) лише два десятки сімей залишилися живими. Це були ремісники, яких не можна було замінити (кравці, швеці, годинникарі, заготівельники).

Батьки кидали дітей з надією, що їх хтось врятує

10 грудня до «мертвої петлі» вирушила колона євреїв (4340 осіб), супроводжена озброєними румунами і поліцаями (взяті з місцевого населення), етапом через Торків, де ночували на стайні. Дорогою, хто відставав — вбивали, люди пили воду з калюж, зневірені батьки залишали діток біля огорож, сподіваючись, що їх хтось врятує. Місцеві селяни бачили колону і кидали в неї яблука, хліб. Про це інформує Тульчинський краєзнавчий музей.

12 грудня прибули у табір в Печері (колишній маєток Потоцьких). До війни і сьогодні там розміщується санаторій. Парк був обнесений високим 3-х метровим кам'яним парканом з колючим дротом. В'язні прозвали табір «мертвою петлею», з якої неможливо вирватись.

Із заднього крила 3-поверхової будівлі вели сходи (170 сходинок) до р.Південний Буг, якою в'язні ходили набирати воду.

З іншого берега Південного Бугу була територія під німецькою владою. Для в'язнів небезпечно було ходити по воду, адже німці тренувались зі стрільби по живим мішенях.

Згодом в табір прибули євреї з інших міст України (Брацлава, Ладижина, Вапнярки, Шпикова, Гайсина, Могилів-Подільського...), Буковини, Бессарабії, Румунії.

Людей розміщували в підвалах, коридорах, палатах, бараках по 50-200 осіб у кімнаті. На підлозі поруч лежали живі, вмираючі та небіжчики. Працездатних вивозили на роботи.

У підвалі був «ізолятор», куди переміщували людей, які доживали останні дні.

Жертв холоду, катувань, голоду, хвороб (тифу, педикульозу, туберкульозу), щеплень, розстрілів хоронила похоронна команда в спільних ямах на місцевому єврейському кладовищі і в лісі.

В день помирало до 200 людей

Лікар Вишневський за рахунок щеплень намагався очистити табір. В середньому в день помирало 150-200 людей.

Вночі дорослі і діти тікали в село, щоб виміняти особисті речі на продукти для своїх рідних, заробити або попросити харчів. Існували і так звані «провідники», з числа в'язнів, які допомагали тікати з табору і супроводжували до певного населеного пункту. Виживали за рахунок продуктів, що перекидали українці через паркан (картоплі, буряка, шматків хліба, вареної кукурудзи).

Кількість загиблих досі невідома

Кількість загиблих достеменно невідома, в одних джерелах вказується 14-18 тисяч, в інших 30-60 тисяч, адже в таборі не вели облік ув'язнених.

Навесні 1944 року стало відомо про звільнення території, до того часу в таборі залишилось 200-400 в'язнів.

17 березня 1944 року в'язнів було звільнено, попереду чекала нелегка дорога додому.

 

Читайте також:

Світ 27 січня вшановує пам’ять жертв Голокосту

Мінус 770 окупантів та 15 бронемашин: втрати рф за минулу добу

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі (16)
  • Валентина Лещенко
    Де стільки злості  у вас набралося? Нам,українцям,ще багато треба повчитися у  євреїв .
  • Сhitra
    🥲🥲🥲
  • AK
    Щось не видно підтримки України від Ізраїлю. Не визнано Голодомор, геноцид, росію не визнано агресором. Допоки цього не буде, нехай йдуть вони на**р за кораблем!
  • 917210
    Якого хуя, ми їх маємо вшановувати)

keyboard_arrow_up