У Вінниці готували шпигунів для Америки? Ветерани спецслужби назвали публікацію про це фейком

Фрагмент американської газети з розповіддю про шпигунський Центр у Вінниці

«Російський шпигунський центр — копія містечка у США» — так називається стаття у ранковому журналі Дейтона Біч штату Флоріда за 13 квітня 1959 року (2 стор). У ній сказано, що такий центр створено у Вінниці. Американці посилаються на шведське джерело інформації — стокгольмський журнал (чи газету) «Контакт з армією».

Приблизно у той само час у Калинівському районі затримали американських шпигунів. На цю подію американці могли відповісти фейком про радянську «шпигуноманію». Таку думку висловив генерал СБУ Іван Загородній.

Відвідують бари, як у Нью-Йорку, їздять на «Фордах» і «Шевроле»

— Росіяни тренують понад тисячу найкращих студентів для шпигунства у США, — сказано у публікації з посиланням на Стокгольм, а точніше, на статтю в газеті шведської армії. — Шпигунський центр створено у центрі України . Він являє собою копію маленького містечка у США.

Шведське видання «Контакт з армією», йдеться далі у публікації, повідомляє, що студенти в радянському шпигунському центрі  у Вінниці живуть звичним життям американського студента.

Наприклад, вони харчуються у барах  чи ресторанах, таких само, які є у Нью-Йорку, Чикаго чи Сан-Франциско. У  меню цих закладів виключно американські страви. У кінотеатрах показують голлівудські фільми. Студентів навчають керувати американськими автомобілями «Форд» і «Шевроле». Вони вивчають правила руху, що діють у США.

 Історію Америки опановують за американськими підручниками. Так само, як американці, ведуть розмови про бейсбол, а також обговорюють скандали з американського життя.

Перший етап підготовки присвячений вивченню виключно американських діалектів. Їх  вони мають знати досконало.

Єдина справжня українська річ у цьому містечку — це паркан, яким огороджено місце розташування Центру.

Слухачів набирають з найбільш успішних студентів радянських інститутів й університетів. Західна розвідка нарахувала у Центрі 1000-1300 слухачів. Тренінги тривають роками.

Коли підготовлені агенти виїздять  у США як дипломати або іншим чином, вони одразу готові до виконання своєї шпигунської місії.

Такими рядками закінчується стаття в американській газеті про Центр шпигунів у Вінниці.

Не пам’ятають такого навіть ветерани КДБ

Анатолій Джус багато років служив у колишньому управлінні КДБ, а потім СБУ у нашій області. Нині він заступник голови ради ветеранів обласного управління. Каже, служити довелося з одним з найстаріших ветеранів управління — Іваном Мельником. Зовсім недавно його провели в останню путь. Іван Устинович помер у віці 89 років.

— Уже після того, як Іван Устинович звільнився зі служби, ми часто спілкувалися з ним, — розповідає Анатолій Джус. — Жодного разу не чув від нього про те, що у Вінниці був Центр підготовки радянських шпигунів для роботи в Америці. Повірте, таку структуру неможливо було б приховати. Навіть якби  це вдалося зробити за часів Союзу, то в незалежній Україні ми б знали про це. Хто б став таке приховувати.

Співрозмовник звертає увагу на те, що слухачі Центру, нібито навчалися керувати американськими автомобілями «Форд» і «Шевроле».

— 1959 рік, на вулицях Вінниці з’являється американський «Форд» чи «Шевроле», ви уявляєте собі таку картину? — не стримує здивування співрозмовник. — Пишуть, що нараховувалося 1000 -1300 слухачів. Це де таку кількість можна розмістити у Вінниці? Та ще й так, щоб про них ніхто нічого не дізнався.

Пан Анатолій пообіцяв поцікавитися, чи відомо що-небудь з цього приводу  багаторічній завідувачці архівом їхнього управління. Через деякий час зателефонував. Каже, Ольга Григорівна, так звати жінку, відповіла, що вперше чує про таке. Якби такі документи існували, вона б не могла про них не знати.

— Насправді документи мали б зберігатися у Москві, — говорить Анатолій Джус. — Бо такий Центр не міг бути у віданні обласного управління КДБ. Просто ми знали б про його розташування у нашому місті, чи за містом.

Співрозмовник припускає, що публікація могла бути, як нині говорять, фейком. Для чого це потрібно було американцям?

— Аби показати, що в Союзі розвинута шпигуноманія, — говорить Джус. — У ті часи постійно змагалися між собою дві системи — комуністична і капіталістична, тому ідеологічні машини в обох країнах працювали на повну потужність.

Підполковник СБУ Вадим Вітковський один з тих, хто чи не найбільше часу провів в архівах служби. Каже, перелопатив сотні різних документів. На їх підставі написав серію книг.

— Жодного разу особисто не натрапляв на документи про існування у Вінниці шпигунського Центру, — розповідає пан Вадим. — По службі доводилося багато контактувати з тодішнім керівником  обласного управління генералом  Євгеном Давиденком. У співавторстві з ним видали декілька книг. Він би точно поділився такою інформацією. Та й від інших колег старшого віку ніколи не чув про таку школу.

Під Калинівкою затримали американських шпигунів

Генерал Іван Загордній багато років віддав службі в обласному управлінні колишнього КДБ, а потім — СБУ. Він має одне з найбільш ґрунтовних досліджень ставки Гітлера «Вервольф» у Стрижавці.  До речі, генерал не вірить останнім висновкам науковців Інституту геофізики про дослідження на ставці. Каже, не може там бути підземного приміщення на чотири поверхи, як про це говорять дослідники.

— Я особисто спілкувався з працівниками німецьких архівів, де зберігаються матеріали про всі ставки Гітлера у Європі, — розповідає генерал. — Тільки на одній з них було підземелля, глибиною приблизно до двох поверхів. Про  чотири поверхи під «Вервольфом»  ніхто ніколи не говорив.

Стосовно існування Центру підготовки шпигунів у Вінниці генерал Загородній теж не вірить. У нашому місті він служив на різних посадах у 1970-1982 роках. Пізніше, з 1994 по 2002, очолював управління.

За весь час жодного разу не доводилося чути про такий факт. А ось про те, що вінницькі чекісти затримали американських шпигунів — це відомо.

— Було це, здається, також наприкінці 50-х років, — каже генерал. — Зрозуміло, на той час я ще не міг служити. Але про ту операцію говорили ще багато років. На різних нарадах згадували вінницьких чекістів. Пригадую одного з співробітників, який брав безпосередню участь у затриманні американців. Його прізвище Ткаченко. Якщо не помиляюся, уже в роки Незалежності на з нагоди річниці СБУ підготували стенд про історію нашого управління. Здається, на ньому серед інших була розповідь  про ту операцію.

Співрозмовник уточнює, що всі документи про затримання іноземних шпигунів знаходяться в Москві. Звідти контролювали за роботою розвідки. У Києві був підрозділ  розвідки КДБ України. Але його співробітники лише виконували завдання з Москви.  

Якщо ці дві події співпадають у часі — публікація в американській газеті про шпигунський Центр і затримання під Калинівкою їхніх резидентів — можливо, у такий спосіб американці вирішили показати своїм читачам, що в Союзі навіть у невеликих містах готують шпигунів для роботи в Америці. Таке припущення зробив Іван Загородній.

Журналіст у званні полковника КДБ

Генерал Загородній назвав декілька міст, де в колишньому СРСР готували шпигунів і диверсантів для роботи в іноземних країнах. Вінниця серед них, зрозуміло, не значиться.

Один з найбільших таких Центрів з підготовки розвідників знаходиться під Москвою у Митіщах. Співрозмовник стверджує, що він дотепер працює. У Москві діяла Вища школа КДБ. Готували також чекістів у школах КДБ у декількох містах  тодішньої країни — у Києві, Мінську, Ленінграді, Новосибірську, Ташкенті.

— Якщо когось з наших брали у систему розвідки, то вони їхали не в Київ, а одразу в Москву, — каже Загородній. — Там з ними працювали. Визначали, де вчитися. Декого навчали навіть у закладі, який не мав, здавалося б, жодного відношення до розвідувальної роботи. Таким був Московський інститут міжнародних відносин. В народі його називали скорочено — МІМО. Його випускників направляли  працювати у дипломатичні представництва Радянського Союзу за кордоном або журналістами-міжнародниками.

Шпигуни з дипломами МІМО

Автор публікації був особисто знайомий з одним з таких журналістів-міжнародників, який навчався у МІМО на факультеті міжнародної журналістики.

Мій земляк з Могилева-Подільського  Валерій Косован після закінчення згаданого вишу працював у США кореспондентом Всесоюзного радіо. Після повернення з Америки вів політичні програми на Всесоюзному радіо.

Одного разу ми довго спілкувалися з ним. Валерій приїхав у гості до мами. Наша розмова на березі Дністра затягнулася до пізнього вечора.

Пригадую, чоловік дістав з кишені документ полковника КДБ. Тим самим підтвердив, що у МІМО готували не тільки журналістів-міжнародників і дипломатів. За його словами, під час перебування в Америці йому доводилося виконувати дві роботи: на радіо вимагали «гарячих» репортажів з місця події, а в КДБ — нових даних для аналізу політичної ситуації в країні. І не тільки політичної.

— Велері, уже накопав компромати для свого КДБ? — таку фразу Косовану доводилося часто чути від американських колег-журналістів під час спільних пре-конференцій чи брифінгів.

Як стверджував мій співрозмовник, американці добре розуміли, що ми не тільки журналісти… На жаль, нема вже в живих Валерія Косована. Його талант журналіста міг розкритися ще в більшій мірі, якби працював тільки за своєю професією. Однак тодішній режим використовував людей так, як вважав це за потрібне.

Читайте також:

«Моя ти дорога копієчка». Як ростуть двоє вінничанок, народжених з пробірки

«Пішов у синє небо він…» Назарій Яремчук приїжджав на Вінниччину до друга

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.